Прем’єр-міністр Володимир Путін чітко дав зрозуміти, що ніколи не пробачить Президенту України Віктору Ющенку ролі, яку той відіграв у постачанні зброї до Тбілісі, щоб допомогти президенту Грузії Михаїлу Саакашвілі воювати під час серпневої війни – хоча конфлікт між ними двома виник набагато раніше, у 2004 році, коли Ющенко переміг кремлівського фаворита на президентських виборах. Після цього багато хто думав, чи не почне й насправді Росія війну проти України, - пише Юлія Латиніна в російському англомовному виданні The Moscow Times.
1-го січня Росія розпочала війну, застосовуючи найефективнішу зброю зі свого арсеналу – енергоносії. Це була війна не між Росією та Україною, а між Путіним та Ющенком. Очевидним переможцем з цього конфлікту вийшла прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, а найбільше програв Ющенко. Кремль також програв, проте винагородою за його втрати стала успішна демонстрація некомпетентності Ющенка у врегулюванні газового конфлікту. Проте яку ціну заплатила Москва за свою гадану перемогу?
Тимошенко, безсумнівний переможець у конфлікті, - блискучий політик, якій вдалося настроїти свого колишнього ворога, Кремль, проти Ющенка, її колишнього "бойового побратима" часів Помаранчевої революції.
Під час тритижневої газової війни "Газпром" втратив понад $1 млрд. у вигляді недоотриманого доходу, проте їх можна списати як вклад в президентську кампанію Тимошенко 2009 року.
Якщо у війні між Путіним та Саакашвілі реальним переможцем був лідер Південної Осетії Едуард Кокойти, то у війні між Путіним та Ющенком очевидним переможцем є Тимошенко.
Проте Кремль заплатить високу ціну за перемогу над Ющенком. Уповноважений ЄС з питань енергетики Андріс Пієбалґс вже підтвердив, що в той самий день, коли Путін та президент Росії Дмитро Медведєв звинувачували Україну у відмові транспортувати російський газ, газовимірювальні станції Орловка та Суджа, ймовірно, не могли відправляти газ до Європи з технічних причин. Таким чином, Пієбалґс натякнув, що це була навмисна, підступна спроба Москви виставити Україну головним винуватцем конфлікту.
Можна з певністю казати, що ЄС вважає Росію ненадійним постачальником газу, і я впевнена, що багато європейських політиків зараз ставлять собі запитання: "Сьогодні Кремль намагається повалити Ющенка – а що, як завтра він скористається тією самою енергетичною зброєю, щоб скинути німецького канцлера Ангелу Меркель чи французького президента Ніколя Саркозі?"
Існує три заплановані проекти трубопроводів для постачання газу до Європи. Перший – Набукко, який повинен доставляти каспійський газ до Південно-Східної Європи через Туреччину. Набукко, який підтримують Сполучені Штати та ЄС, має на меті зменшити значення газпромівського газопроводу Південний Потік, який також доставлятиме газ до Південно-Східної Європи, але через Чорне море.
Третій проект – Північний потік, який ітиме в обхід України і транспортуватиме російський газ безпосередньо до Німеччини дном Балтійського моря. Проте якщо в результаті останнього раунду московсько-київського газового конфлікту ЄС вирішить будувати Набукко та закрити проект Північний потік, уся європейська енергетична стратегія Кремля буде вщент зруйнована.
Такий драматичний поворот подій – малоймовірний, враховуючи, що ЄС мало що може протиставити спробам російського шантажу. Крім того, європейські виробники сталі, які перебувають у скрутному фінансовому становищі, вкрай потребують контрактів на будівництво труб.
Коли країна може отримати все, чого хоче від партнерів, через їхню слабкість, я б не назвала це хуліганством. Це – раціональне ведення бізнесу та політична стратегія.
Юлія Латиніна веде політичне ток-шоу на радіо Эхо Москвы.
Оригiнал статті