Президент і прем'єр України ведуть війну на знищення, пише журналіст Павло Дульман у сьогоднішньому номері Российской газеты.
Останні два тижні головною інтригою української політики стало протистояння прем'єра Юлії Тимошенко і президента Віктора Ющенка.
На тлі їх захоплення з'ясуванням відносин майже не залишилося місця іншим політикам - вони ніби загубилися в інформаційному просторі, який повністю зайняли ці двоє. Виникло враження, що Ющенко і Тимошенко заздалегідь домовилися про такий своєрідний метод поділу інформаційних потоків і відсікання основних конкурентів на президентських виборах.
Президент і прем'єр створюють конфлікти, визначають політичний порядок, сперечаються про стратегію розвитку країни та суспільства, тим самим відбираючи ініціативу в інших. І залишаються єдиними самостійними і суверенними суб'єктами української політики. Наскільки така версія вірна і які процеси відбуваються в політичному класі України, РГ розповів відомий український політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
- Я б не сказав, що сьогоднішнє домінування Ющенка та Тимошенко в інформаційному полі це явище усвідомлене і сплановане. Якщо щось і відбувається між ними, то, я думаю, само собою. Звичайно, вони обоє зацікавлені у зниженні рейтингів своїх можливих конкурентів по президентських перегонах. Але куди більше вони зацікавлені у знищенні рейтингу один одного. Звідси така активність.
Президент і прем'єр створюють конфлікти, визначають політичний порядок, сперечаються про стратегію розвитку країни та суспільства, тим самим відбираючи ініціативу в інших. І залишаються єдиними самостійними і суверенними суб'єктами української політики
Тон, у першу чергу, задає Тимошенко. У неї рейтинг сильно "поплив". Тобто, на відміну від минулих, як виявилося, ситих років, зараз, в умовах кризи, буквально кожна її заява дає стрибок або падіння електоральної підтримки ледь чи не на десять відсотків. Ця нова характерна особливість українського виборця, звичайно, не додає Тимошенко спокою і впевненості. І змушує її робити нові й нові заяви, переконувати, що вона і тільки вона зараз реально керує країною.
Ющенко же і його секретаріат намагаються працювати на попередження: виступають із критикою, спростуванням, згущують фарби, звинувачують. Їх мета - переконати українців, що Тимошенко, і ніхто більше, винна в кризі, її оточення непрофесійне, а вона сама - безвідповідальна популістка. Відповідно, активність Президента і секретаріату на антитимошенківському фронті прямо пропорційна активності прем'єра.
З іншого боку, і Ющенко, і Тимошенко не можуть не розуміти, що таким чином працюють на взаємне знищення, надаючи послуги своїм конкурентам. Ющенко, у якого шансів стати президентом вдруге практично немає, схоже, розуміє це краще, ніж Тимошенко. І, не виключено, воює з прем'єром спеціально. Він ще не знає, чи варто йому йти на вибори чи ні, але це не скасовує принципової війни з Тимошенко. Перелому, певних дій - згоди або відмови від участі в перегонах - варто чекати від Президента до середини березня. У будь-якому випадку його роль - "кіллер" для Тимошенко - навряд чи зміниться. І в цій ролі він багатьом вигідний.
З іншого боку, у Партії регіонів тривають дуже хворобливі, приховані від громадськості процеси, які можуть призвести до розвалу цієї політичної сили. Звідси і певний інформаційний провал. Великі фінансово-промислові угрупування розчаровуються у Вікторові Януковичу і, можливо, в майбутньому зроблять ставку на когось іншого. Тому що взагалі не робити ставку їм не можна. У кандидатах - крім Ющенка та Тимошенко - нестачі не буде. Це і Арсеній Яценюк, якому симпатизує Індустріальний союз Донбасу, і бізнесмен Дмитро Фірташ. І екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Думаю, у нових або оновлених старих політичних зірках нестачі не буде.
Не варто забувати про спікера Володимира Литвина. Зараз він веде себе дуже грамотно, намагається триматися за рамками протистояння Президента і прем'єра, тому знову ж таки виникає ілюзія його неучасті у подіях. Литвин не поспішає делегувати своїх людей в уряд. Він і так, скріпивши своїм блоком пропрем’єрську коаліцію, отримав чимало преференцій, а відповідальність, хай і непряма, за наслідки кризи у переддень президентських виборів йому не потрібна. Взагалі в українській політиці мовчання або активність - явища однаково красномовні і, як правило, трапляються з власної волі і без примусу.