Січневий зрив російських поставок газу до Європи знову підняв питання надійності постачання, яке вже не раз виникало. Питання видається ще тривожнішим з огляду на невідворотне скорочення обсягів європейського видобутку, збільшуючи нашу залежність від імпорту, - пише професор економіки Жан-Марі Шевальє в французькому діловому виданні Les Echo.
Європейська відповідь на це питання повинна складатися із трьох елементів: збільшення диверсифікації та покращення ефективності енергетичних систем, збільшення диверсифікації джерел постачання, підвищення технічної взаємодії європейських країн. Поки цього не досягнуто, природний газ зумовлює невпевненість у майбутньому тандему "енергетика-клімат".
Визначальним для теперішньої ситуації в енергетичній сфері в Європі стало прийняття у 2008 році пакету "енергетика-клімат", який ставить перед Європою амбітні цілі на 2020 рік: на 20% збільшити ефективність використання енергоносіїв, на 20% зменшити викиди парникових газів, а частка відновлюваних джерел енергії у нашому енергоспоживанні повинна становити 20%. Більша диверсифікація та ефективніше використання енергоносіїв можуть підвищити надійність поставок. Залежно від швидкості, з якою цих цілей буде досягнуто у різних країнах, скорочення попиту на природний газ в Європі в результаті буде досягнуто до 2020-2030 років.
Рішення Росії перекрити вентилі 1-го січня 2009 року – серйозний крок передусім через те, що між двома країнами існувала домовленість про поступове збільшення цін на поставки російського газу в Україну і транзитних тарифів до ринкового рівня.
Частка Росії в європейському імпорті природного газу складає 25%. Приблизно 80% його транспортується територією України. Рішення Росії перекрити вентилі 1-го січня 2009 року – серйозний крок передусім через те, що між двома країнами існувала домовленість про поступове збільшення цін на поставки російського газу в Україну і транзитних тарифів до ринкового рівня. Звісно, обидві країни істотно постраждали від економічної кризи, проте припинення газопостачання поставило під сумнів їхню надійність. Тому бажано зменшити залежність Європи від російського газу взагалі, - не тільки від газу, який транспортується територією України. Якщо ціни на нафту залишатимуться на низькому рівні, не можна буде сказати з певністю, що росіяни зможуть розробити родовища, необхідні для заповнення труби. Диверсифікація поставок означає, що потрібно буде збудувати нові трубопроводи для доступу до нових постачальників. Саме таким є призначення Набукко, газопроводу, який пролягатиме із зони Каспійського моря (та Ірану?) до Європи через Туреччину. Цей проект конкурує із іншими, підконтрольними росіянам маршрутами (Північний потік та Південний потік). Розвиток поставок скрапленого природного газу – ще один спосіб розпочати співпрацю із новими постачальниками, зокрема – на Близькому Сході. Ми не повинні забувати, що транспортування газу дуже дорого коштує. Не можна з певністю сказати, що ми легко відшукаємо потрібні кошти.
Посилення європейської газової солідарності із найбільш вразливими країнами – непроста справа з огляду на те, що зберігання газу коштує набагато дорожче, ніж зберігання нафтопродуктів, а транскордонні мережі його транспортування розвинені недостатньо. З огляду на це, Європейська Комісія склала список пріоритетних інвестицій для розширення єдиної енергетичної мережі країн ЄС та гарантування надійності поставок. Зокрема наприкінці січня Комісія оголосила, що змогла вишукати 3,5 млрд. євро для прискорення будівництва пріоритетних об‘єктів енергетичної інфраструктури.
Нарешті, динаміка попиту на природний газ в Європі від сьогодні до 2020-2030 характеризується значною невизначеністю. Наскільки глибокою буде економічна криза? Наскільки Європа виконуватиме свої завдання в рамках пакету "енергетика-клімат"? Чи справді Німеччина закриє атомні електростанції, які нормально функціонують? Чи запустять знову атомні електростанції Великобританія, Італія та окремі країни Східної Європи і наскільки скоро? В таких умовах важче приймати рішення щодо інвестування, і це – одна з причин, чому Європі потрібні потужні енергетичні групи. Крім того, зростання невизначеності надає Європі унікальну нагоду повністю переглянути свою централізовану енергетичну систему. Окрім розвитку необхідних їй мереж, варто сприяти розвитку децентралізованих енергетичних систем, в яких би використовувалися різноманітні місцеві енергетичні ресурси, що запустило би в дію механізм переходу до енергетики майбутнього, в якій менше використовуються вуглеводні. Місцеві органи влади покликані зіграти свою роль у цій еволюції.
Жан-Марі Шевальє – професор економіки, спеціаліст із питань енергетики.
Оригiнал статті