Вступ у НАТО Грузії та України нереальний, щоб Північноатлантичний альянс не говорив про їх потенціал в принципі, як він робив це на двох своїх останніх самітах, пише Карл Кайзер у американському виданні International Herald Tribune.
Така можливість зникла - і не тому, що деякі країни-члени НАТО, в першу чергу Франція і Німеччина, з роздратуванням виступали проти дій непопулярної адміністрації Буша щодо розширення альянсу. Причини тут носять більш глибокий структурний характер.
По-перше, внутрішня ситуація у цих країнах говорить про неможливість їх вступу. Безглузда війна грузинського президента Михайла Саакашвілі з набагато могутнішою російською армією, яку він почав, незважаючи на отриману ним від Сполучених Штатів повну інформацію про російський потенціал, показала НАТО, як погане керівництво в поєднанні з застарілим конфліктом може втягнути Північноатлантичний альянс у військові дії, абсолютно йому не потрібні.
В Україні велика частина населення не підтримує ідею членства. Більше того, на сході країни існує потужна опозиція вступу країни в НАТО. Якщо українське керівництво почне посилено проштовхувати цей план, то в країні може виникнути глибокий розкол з потенційно катастрофічними наслідками для цілісності та єдності України.
В Україні велика частина населення не підтримує ідею членства. Більше того, на сході країни існує потужна опозиція вступу країни в НАТО
По-друге, всупереч очікуванням періоду закінчення "холодної війни", великомасштабна війна в Європі з застосуванням звичайних озброєнь знову перетворюється в реальну загрозу. Найгірший сценарій для НАТО полягає у тому, що альянс виявиться не в змозі захистити одного зі своїх членів, як того вимагає Стаття V, через відсутність політичної волі (вже зараз більша частина населення низки країн НАТО проти вступу у війну через одну або кілька центральноєвропейських держав-членів блоку). Настільки ж поганий сценарій, за яким НАТО не зуміє виступити на захист свого союзника з причин військового характеру. Саме так було з Грузією та Україною в нинішніх обставин. Таким чином, НАТО буде виглядати як "паперовий тигр" і поступово втратить свій авторитет і значимість.
По-третє, відносини Росії з Заходом досягли найнижчої позначки з моменту закінчення "холодної війни". Розширення НАТО, руйнування системи контролю над стратегічними і звичайними озброєннями, розгортання протиракетної оборони в Центральній Європі, а також небажання Заходу консультуватися з Москвою в питаннях, які вона вважає життєво важливими для власних інтересів - все це створило у Росії неприємну суміш відчуттів, що складається з почуття образи й думки про те, що до неї ставляться зовсім не як до великої держави.
Членство в НАТО Грузії і України являю собою небезпечну межу, надати цим країнам значимість, що не відповідає дійсності
Членство в НАТО Грузії і України являю собою небезпечну межу, надати цим країнам значимість, що не відповідає дійсності.
Заходу слід враховувати цей факт, якщо він хоче покращити ситуацію в Європі й отримати Росію назад в якості партнера у вирішенні світових проблем.
Грузія і Україна заслуговують суттєвої допомоги від НАТО та Європейського Союзу - і отримають її. Але немає сенсу вирішувати довгострокові проблеми забезпечення їхньої безпеки, поза рамками загального процесу. Адже вони складають частину тієї необхідної перебудови в політиці Заходу щодо Росії, яку пообіцяла адміністрація Обами, і яку з великим нетерпінням чекають його європейські союзники. У рамки такої перебудови доведеться також включити питання контролю стратегічних озброєнь, нерозповсюдження зброї масового знищення та протиракетної оборони.
Що стосується Грузії і України, то для врегулювання їхніх проблем найважливіше значення мають два моменти. По-перше, необхідний спільний діалог між Заходом і Росією з проблем європейської безпеки і виробленню таких підходів і рішень, які дозволять покращити ситуацію у цілому. Президент Росії Дмитро Медведєв і президент Франції Ніколя Саркозі підтримали цю ідею, отримавши тихе, але явне схвалення з боку багатьох європейських держав.
Грузія і Україна заслуговують суттєвої допомоги від НАТО та Європейського Союзу - і отримають її
По-друге, вирішити проблеми воєнної безпеки можна тільки шляхом відродження Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Договір цей було укладено у 1990 році, а у 1999-му було підписано додаткову угоду до даного договору, що привела його у відповідність з обставинами, які змінилися. Перевага цієї угоди полягає в тому, що у ній встановлюються верхні межі чисельності звичайних збройних сил і озброєнь по географічних зонах, передбачається знищення бойової техніки, проведення перевірок, а також визначаються правила розміщення іноземних військ.
Даний договір в даний час заблокований в силу взаємопов'язаних умов НАТО і Росії. Росія призупинила свою участь у ньому. І звичайно ж, він не є панацеєю від усіх лих. Необхідно почати вирішувати ті проблеми, які існували самі по собі протягом двох десятиліть. І відновлення контролю звичайних видів озброєнь в Європі дасть шанс для вирішення конкретних проблем безпеки Грузії та України (а також низки інших європейських країн). Цей процес стане елементом конструктивних (сподіваємося на це) змін у відносинах Заходу і Росії.