НГ: Ющенко не знав, що його купили

Важко сказати, наскільки нинішня газова війна є просто наслідком класичного пацанячого розводу. І в результаті переможцями у газовій війні між Росією та Україною стали Туркменія (яка продала нам газ по 340 дол за 1 тис. куб.), Туреччина (яка тепер отримає вигоду від Nabucco) і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, - пише оглядач російського видання Новая газета Юлія Латиніна.

Ось уже тиждень минув, як у ЗМІ з'явилися повідомлення, що номінальних співвласників РосУкрЕнерго Дмитра Фірташа та Івана Фурсіна оголошено у розшук за справи Семена Могилевича і його компанії Highrock Holdings, а цю новину досі наша прокуратура не спростувала і не підтвердила. Тільки глава МВС України Юрій Луценко на прес-конференції заявив: якщо прокуратура Росії надішле такий запит, Фірташа видадуть.

Важко уявити собі таємне оголошення в розшук, але все-таки доведеться: є ж таємні умови торгівлі газом або таємні додатки до пакту Молотова-Ріббентропа.

Нагадаю, що новина про оголошення Фірташа та Фурсіна в розшук з'явилися після того, як Президент України Віктор Ющенко висловив невдоволення підписаним Путіним і Тимошенко договором. Якби договір було розірвано, головним бенефіціаром опинився б колишній посередник - тобто РосУкрЕнерго.

В історії РосУкрЕнерго є багато дивного. Дивним був її попередник - Eural TG, зареєстрований в угорському селищі Чабди зі статутним капіталом 13 тис. дол. Дивувала легкість, з якою в розпал першої газової війни РосУкрЕнерго запропонувала посередницькі послуги обом сторонам.

Дивними були пояснення пана Фірташа про те, що Highrock, яка оформлена на дружину Могилевича, він купив чисто випадково. Дивним була покупка паном Фірташем Астраханського газоконденсатного родовища, на яке претендував Газпром. Угоду було скасовано. Могилевич потрапив у російську в'язницю. Але найбільш дивною і разючою обставиною було інше.

Судіть самі: політичні противники Ющенка постійно звинувачували українського Президента в тісних зв'язках з РосУкрЕнерго. Водночас цього просто не могло бути. Газ - це наше все. Прем'єр Путін знає про газ все. Жоден літр газу не перетинає кордон без чуйного відома, Семен Могилевич жив на Рубльовці, та нарешті згадаємо, що рамкову угоду про туркменський газ підписав президент Путін, і в обмін президент Туркменії отримав відмову від подвійного громадянства: 140 тис. російських громадян продали в рабство Туркменбаши, а вигоду від цього отримала Eural TG, зареєстрована в селищі Чабди.

І все ж складалося враження, що звинувачення на адресу Ющенка звучали абсолютно щиро (до того ж РосУкрЕнерго дійсно спонсорувала Нашу Україну), при тому, що без Росії посередник був би безпорадним, та що там! Росія вела переговори з Україною про газові борги так, наче не було жодного РосУкрЕнерго, наче це була фікція, віртуальний придаток до Газпрому.

Спробуємо пов'язати ці факти: згортання угорської Eural TG, народження швейцарської РУЕ, її таємничі співвласники, пізніше розкриття імен бенефіціарів, покупка компанією українських газових мереж і створення медіаімперії, Астраханське газоконденсатне родовище і арешт Могилевича.

Припустимо, що Семен Могилевич у 2002 році прийшов у певні Кремлівські кабінети і запропонував налагодити поставки газу в країни Східної Європи, мотивуючи це своїми зв'язками. (Нагадаю, що ФБР розшукує Могилевича як одного з "лідерів східноєвропейської мафії".) Припустимо, його затвердили на посаді посередника.

Припустимо, що в 2006му Могилевич або його посланці запропонували своє посередництво Ющенку, мотивуючи це тим, що він може все залагодити в Москві, і запропонували своє посередництво Москві, мотивуючи це тим, що Ющенко у них в кишені.

Припустимо, що посередник сильно завищували суми витрачених грошей, купуючи власні активи і спонсоруючи Нашу Україну, а завищений кошторис витрат представляв у Москві як "витрати на Ющенка". Припустимо, що скандал вибухнув після покупки Астраханського газоконденсатного родовища, коли зрозуміли, що посередник, якого сприймали в Кремлі як інструмент просування російського впливу в Україні і скуповування оптом активів, політиків і партій, займається не спецоперацією з придбання України для Росії, а банальним ошуканством. Людей поставили стерегти кран господаря, а вони забрали з крана відро води. Гроші асигнували на купівлю Ющенка, а замість того купили шматок, на який претендував Газпром.

Припустимо, що Президент Ющенко, хоча й дозволяв посередникові фінансувати Нашу Україну, зовсім не сприймав це як втрату політичної самостійності. Він зовсім не вважав, що його купили або що його можна купити. При цьому гнів Кремля проти Ющенка зростав у геометричній прогресії, тому що посередник доповідав, скільки витрачено на Ющенка, а користі для Москви не було. Ющенко ж і не знав, що його купили.

Припустимо, що вся ця фантастична система брехні, класичний блатний розвод, піднятий до рангу державної політики, розвалилася, коли: а) стало очевидно, що у посередника утворилися величезні надлишки грошей, на які він намагається купувати газові родовища в Росії та вести самостійну політичну гру в Україні; б) прем'єром стала Юлія Тимошенко, з якою посередник ніколи не зміг би домовитися і яку ніколи не зміг би купити, адже, що б не запропонував посередник, це буде тільки частина, а Тимошенко потрібно все.

А тепер порівняйте ці припущення з фактами і знайдіть ті факти, які в них не вкладаються. Важко сказати, наскільки нинішня газова війна є просто наслідком класичного пацанячого розводу. Але схоже, що передумови, з яких виходила Москва, плануючи газовий бліцкриг, не зовсім відповідали реальності. І в результаті переможцями у газовій війні між Росією та Україною стали Туркменія (яка продала нам газ по 340 дол за 1 тис. куб.), Туреччина (яка тепер отримає вигоду від Nabucco) і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.