Керуючись тільки емоціями, Москва у відносинах з сусідами не може розраховувати на позитивний результат, пише Независимая газета.
Тільки недосвідчена в політиці людина може прийняти російський мільярдний займ чинному українському уряду, про який в Мюнхені розповіла Юлія Тимошенко, за адекватний відгук на прохання про допомогу братського народу. І не тільки тому, що, як зазначив міністр закордонних справ України Володимир Огризко після останньої газової війни Росії й України, ніяких братських народів не існує. Просто мова йде про цифру такого порядку, який непорівнюваний за допомогою, скажімо, тим самим білорусам чи киргизам (обіцяно по 2 млрд. дол.) І тому викликає питання. Одне з них: під що даються гроші?
5 млрд., які, якщо вірити українському прем'єрові, Москва обіцяла Києву, це, вважають київські експерти, - гроші під вибори. Через рік в Україні будуть обирати президента, і нинішній кризовий транш Росії насправді - фінансування президентської кампанії Тимошенко, яка вже розпочалася. Москва згодна платити за те, щоб владу в Україні отримала людина, з якою можна домовитися, причому не тільки щодо газу. Тимошенко при цьому запевняє виборців в тому, що зуміє вирівняти відносини Москви та Києва. Нескінченні пікіровки з Москвою української президентської команди, які йдуть на тлі падіння життєвого рівня населення України, неабияк набридли її громадянам. На це і розраховують український прем'єр, яка розігрує російську карту, а також група підтримки Юлії Тимошенко в уряді РФ. У тому, що російське керівництво намагається зіграти свою гру на українському виборчому полі, нічого незвичайного немає: сусідня з Росією країна вже за фактом сусідства входить в спектр інтересів Москви. А просування цих інтересів в СНД президентом РФ Дмитром Медведєвим заявлено як пріоритет російської зовнішньої політики. Так що питання швидше не в тому, у що ми вкладаємо кошти, а в гарантіях досягнення мети. У ситуації з Україною таких гарантій немає.
У цій країні, незважаючи на довгограючу внутрішньополітичну кризу, завжди, при всіх президентах зовнішньополітичний курс залишався незмінним. Так буде і після чергових президентських виборів у наступному році. Україна буде йти на Захід - в ЄС і НАТО, як би ми не намагалися гальмувати цей процес. І з цим нічого не поробиш. Але від позиції Росії залежить, чи буде при цьому Київ кардинально дистанціюватися від Москви або збереже з нами дружні добросусідські безвізові зв'язки. Якщо цей нюанс береться до уваги, то можна сподіватися, що наші гроші не пропадуть даром. Хоча досвід показує: у відносинах з найближчими сусідами ми схильні обманюватись і помилятися.
У 2003 році Москва зробила все для того, щоб ще на один термін залишити президентом непопулярного в народі Леоніда Кучму, Володимир Путін (тоді президент) для цього в самий розпал виборчої кампанії злітав до Києва. Результат виявився навіть не нульовим: Путін, до цього найбільш рейтинговий в українців політик, втратив популярність. А вибори, що стали протестними, як відомо, виграв Віктор Ющенко. Сьогодні в Україні немає політиків з рейтингом вищим за 20%. А прем'єр Тимошенко втомила співгромадян так само, як і Президент Ющенко. Про це свідчать опитування громадської думки. Підтримуючи одного з непопулярних політиків, Росія ризикує опинитися в положенні гравця, який постійно ставить на аутсайдера. Приклад України не поодинокий.
У 2000 році Росія відкрито грала на парламентських виборах в Молдові проти комуністів, а вони виграли. У нинішньому році, якщо судити за візитом до Кишинева міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, підготовка до якого триває, та зустрічі Володимира Вороніна з Дмитром Медведєвим в розпал молдавської передвиборчої кампанії, Москва робить навпаки. І, судячи з усього, знову може прорахуватися. Щоб не помилитися, треба добре все прорахувати. Керуючись одними емоціями і запевненнями політиків країн-сусідів, Москва ризикує знову наступити на старі граблі.