Минулого тижня з Києва надійшло повідомлення про те, що радіолокаційні станції в Мукачевому та Севастополі, які входили колись до Системи попередження про ракетний напад СРСР, припинили передачу інформації в Росію у зв'язку з денонсацію відповідної двосторонньої угоди. Для Москви та її генералів це не було новиною, та й потреби в українських Дніпрах вже немає, - пише Микита Петров у російському виданні РИА НОВОСТИ.
Від двох РЛС Дніпро, які знаходяться в селищі Миколаївка під Севастополем і в селі Пістрялово в 20 км від закарпатського міста Берегове, російські військові відмовилися ще на початку минулого року. Через недостовірність і нерегулярне надходження інформації від них. Навіть відмовилися платити за неї. Їх рішення підтримала і Державна Дума Росії. 25 січня 2008 року вона денонсував угоду між Москвою і Києвом про спільне використання інформації українських СПРН. 30 січня це рішення схвалила Рада Федерації. Після палат російського парламенту, які припинили дію двосторонньої угоди, те ж саме зробив і президент Віктор Ющенко. Щоправда, через кілька місяців після Москви, тільки в серпні 2008 року. Нібито у відповідь на дії Росії в Південній Осетії. Спробував надати доконаному факту нового політичного забарвлення. Але, крім сміху, цей крок інших емоцій ні в кого з серйозних людей в російському Міністерстві оборони не викликав.
Тепер, після вступу на бойове чергування під Армавіром (Краснодарський край) нової радіолокаційної станції (РЛС) високої заводської готовності Воронеж-ДМ потреба в українських Дніпрах відпала сама по собі.
РЛС Дніпро, доопрацьований варіант РЛС Дністер-М, які знаходяться в Україні, входили до Системи попередження про ракетний напад СРСР. Крім них Країна Рад мала ще 8 таких станцій. У Печорі (Республіка Комі), Оленегорську (Мурманська область), Скрунді (Латвія), Ганцевичі (Білорусь), Габана (Азербайджан), Балхаш (Казахстан) і вказує назва, призначалися для виявлення в радіусі 6 тисяч кілометрів від державного кордону пусків стратегічних ракет в бік нашої країни, визначення траєкторії їх польоту та місць приземлення їх ядерних бойових блоків. Природно, для протидії такому удару. Після розпаду СРСР станція в Скрунді підірвали. РЛС в Ганцевичах залишилася у власності Росії, РЛС у Габалі иа на Балхаші передано в оренду Москві, там продовжують нести цілодобове бойове чергування російські офіцери. А на українських станціях несли бойове чергування офіцери української армії. І хоча загроза раптового ракетного удару по території Росії була і залишається не настільки очевидною, інформація зі всіх РЛС в режимі реального часу постійно надходила на центральний командний пункт у Солнечногорську під Москвою. Росія за цю інформацію справно платила. Києву, близько, 1,5 млн. доларів на рік. Ця ціна була визначена міжурядовою Угодою про засоби систем попередження про ракетний напад і контролю космічного простору, підписаному 6 липня 1992 року.
Наприкінці минулого століття дехто в Києві подумав, що вартість "протиракетних послуг", які надає Україна Росії, занижена - за оренду РЛС в Габалі Москва платить Баку близько 7 млн. доларів на рік. Крім того, українським офіцерам працювати на російську оборону якось не личить. Країни не є військовими союзниками, і брати відповідальність на себе за чужу безпеку незалежній не на руку. Але угоду між двома країнами від 1992 року про СПРН виконувати все-таки потрібно. А як? І на берегах Дніпра вирішили це питання досить просто. Передали станції в Мукачевому та Севастополі громадській організації - Національному космічному агентству України. Розуміли при цьому або робили вигляд, що не розуміють, що цивільні люди не зобов'язані цілодобово вдивлятися в екрани локатора, вони мають вихідні, свята, та й просто час для профілактичних робіт та відпочинку.
Інформація з РЛС в Миколаївки та Берегово почала надходити в Солнечногорськ не регулярно і не в повному обсязі. Більш того, поряд із станцією під Севастополем українські зв'язківці встановили свої приймально-передавальні вузли, які почали заважати роботі СПРН. Одночасно українські політики запропонували США і НАТО скористатися станціями в Закарпатті та в Криму для включення їх в глобальну стратегічну систему ПРО, елементи якої Вашингтон планує розмістити в Східній Європі. Те, що антени РЛС, які намертво вмонтовано в колосальні будівлі станцій, неможливо повернути на 180 градусів у бік Росії, куди, наприклад, повинна бути націлена американська РЛС в Чехії, деяких київських політиків ніяк не бентежило. Головним для них було підкреслити "цивілізаційний євроатлантичний вибір України", її прагнення бути в одних військових структурах з Вашингтоном і Брюсселем.
Цей "цивілізаційний євроатлантичний вибір" нинішніх керівників України змусив російських генералів і міністрів шукати альтернативу РЛС, розташованим в Закарпатті і Криму, та й взагалі всім системам СПРН, які знаходяться за межами Росії. Зрозуміло, після Києва можуть почати грати свою гру і в Баку, там час від час теж починають шукати "вади" в роботі Габалінської РЛС і навіть пропонувати її американцям. Не виключено, що в перспективі подібне може статися і з РЛС, що стоїть на Балхаші. Безпека Росії не може залежати від "капризів" окремих націоналістичних настроїв зарубіжних політиків. І вихід у Москві знайшли в створенні нових радіолокаційних станцій Системи попередження про ракетний напад високої заводської готовності - Воронеж-М, які розташовано винятково на території власної країни.
Перша така станція заступили на бойове чергування під Санкт-Петербургом у грудні 2007 року. Вона компенсувала і навіть значно розширила сектор прикриття північно-західного напрямку контролю, за який колись відповідала РЛС Дарина-УМ в латвійському Скрунді. Потім почалося зведення станції Воронеж-ДМ в Краснодарському краї, під Армавіром. Вона почала бойове чергування минулого тижня - 26 лютого. Армавірська станція "бачить" набагато далі і більше, ніж Мукачівський та Севастопольські РЛС разом узяті. Від марокканських берегів Атлантичного океану до берегів країн Південно-Східної Азії, яка омивається водами Тихого океану. Не виключено, що незабаром нові подібні РЛС з'являться і на сході Росії - вони контролюватимуть повітряно-космічний простір над Тихим океаном і його східними берегами.
А що Україна? Судячи з усього, ставлення до неї і до її нинішнього керівництва у російських військових і оборонців складається не дуже доброзичливе. Євроатлантичний цивілізаційний вибір, про який не втомлюються говорити Президент Ющенко і його наближені, відштовхує їх від взаємовигідної співпраці, як у військовій, так і військово-технічній сфері. Заморожено проект створення військово-транспортного літака Ан-70, який,мабуть, вже не відновиться, згортаються зв'язки і по іншим спільним оборонним проектам. Залишаються тільки окремі види співробітництва. Наприклад, по авторському нагляду КБ Південне над стратегічним ракетним комплексом Р-36УТТХ Воєвода (SS-18 Satan), та з запорізьким моторобудівного заводом Мотор-Січ, який наразі поставляє серійні двигуни для російських вертольотів. Але і ця робота може незабаром припинитися - Москва переводить їх серійне виробництво на столичний завод імені Чернишова.
Українські оборонці ображаються. "Ми ще не вступили в НАТО і навряд чи туди вступимо, а ви вже припиняєте з нами співпрацювати, - кажуть вони. - Однак, співпрацюєте з членами НАТО - Францією та Італією, купуєте у них тепловізори для своїх танків, інші комплектуючі. Де логіка?". Важко пояснити ні в чому не винних колегам, що ні з Парижем, ні з Римом ми майже 350 років не були однією країною, однією родиною. Між нами не стоять розлучення і такі персонажі, як Мазепа та Бендера, які раптом стали національними героями в Україні...
Може, це схоже на психологічний розлад, але, на жаль, довіра до київського керівництва тане з кожним днем. І не тільки в Москві. Історія з двома РЛС Дніпро є наочним прикладом цього.