Головний сьогоднішній опозиціонер Віктор Янукович з товаришами по найбільшій фракції парламенту висунули ультиматум і Президенту, і прем'єру, погрожуючи вивести сотні тисяч своїх прихильників на вулиці та "змінити владу".
Мої родичі, що живуть на сході України, і в "майданні дні" жахалися всього, що відбувається в їхній столиці, сьогодні радіють. Мовляв, а ми тобі, що тоді говорили! До чого "помаранчеві" тепер країну довели! Я сперечаюсь. Не про якість влади і людей нею "обтяжених" у них і в нас. Про систему її організації та можливості контролю над нею. А отже, про майбутнє наших країн.
Побутова розмова про владу неминуче переходить у площину: "От - вони обіцяли. От - майже нічого не зробили". До окремих носіїв "скіпетра і держави" (як правило, дуже обраним, дуже рідко і з дуже різних причин) населення готове відчувати особистісні статистичні симпатії. Але влада в цілому, за визначенням, оцінюється, як ворожа і байдужа до "наших проблем". Загалом, нічого доброго від неї не очікують. І це справедливо, незалежно від географічних широт. Адже й чекати нічого не потрібно. Просто потрібен добротний контроль влади. Зверху і знизу.
З останнім все зрозуміло, єдина можливість контролювати владу ззовні - вибори. Але це якщо та ж влада дозволить розгул виборчої демократії. А доведеться їй це зробити (як і багато чого іншого для реального розвитку політичної системи) тільки тоді, коли запрацює перший пункт - самоконтроль державних інститутів. Те, що в політології (і, до речі, в Конституції країни) називається уже призабутим у нас терміном: розподіл влади.
У цьому зв'язку не можна не визнати, що в Україні цей розподіл значною мірою функціонує. Нерідко зі чварами. Про що росіян справно інформують вітчизняні телеканали, смакуючи бійки в Раді між депутатами від різних груп впливу, жорсткі виклики "на килим" до парламенту представників виконавчої влади, або неприємні суперечки тамтешніх Президента і прем'єра. Але плюси такого розподілу, як видно, перекривають неминучі іміджеві мінуси.
У населення можуть бути різні, і часто справедливі, претензії і до Президента, і до прем'єра, і до депутатів. І хоча в силу відомих особливостей України симпатії та антипатії там, нерідко, діляться переважно за географічною ознакою, виходить так, що зверху завжди знаходиться "володар", готовий відстоювати інтереси низів.
Найчастіше це відбувається мимоволі, просто в процесі взаємного "буцання" і "пощипування". І яка різниця? Головне, щоб "допомагав". Розподіл влади - це розподіл сфер відповідальності, а можна сказати, і сфер впливу. Отже, пильний погляд за колегами з сусідньою владної гілки забезпечений. І "сміття з хати" доведеться виносити, і конкурувати, і доводити свою спроможність.
І домовлятися, і згладжувати? Напевно! Але це вже залежить від накопиченої "ваги" демократичних традицій у тій чи іншій країні. У будь-якому випадку, ніж коли мертва одностайність.
На день "Х", названий Віктором Януковичем, призначена презентація в парламенті антикризової програми уряду Юлії Тимошенко. Про заздалегідь задані депутатами для прем'єра питання поки нічого не повідомлялося. Так само як і про урізаний регламент обговорення даної теми в Раді.
Якщо програму не приймуть, опозиція готова "показати себе". У режимі революції? Це залежить в тому числі і від того, наскільки розподіл влади реальний і дієвий. Третя гілка все-таки судова.