Серед сусідів Росії демократія має мізерні шанси, й ідеалізм вигоряє. Можновладці в Грузії, Киргизстані та Україні розпочали кар’єру ще в радянські часи – і їхні погляди лишились тими самими, - пише Соня Цекрі в німецькій Suddeutsche Zeitung.
Звісно, є відмінності. В Україні та Грузії парламенти не горіли. Демонстранти не крали комп’ютерів, і не було загиблих, як тепер у Молдові, що її після парламентських виборів сколихнула хвиля насильства. І все ж своїми європейськими прапорами та гострими виступами проти залишення при владі старого комуністичного режиму молдовські демонстранти пробуджують спогади про весну народів кількарічної давності.
Тоді “кольорові революції”, які одна за одною в Україні, Грузії, а також центральноазіатському Киргизстані за західної підтримки, але своїми силами повалили гнітючі режими, сприймалися як надолужене звільнення.
20 років після перебудови було зметено залишки майже радянських виборчих маніпуляцій та фантастично корумпованої кліки. Європа виявила, що вона закінчується не в Польщі, й розмріялася про демократизацію ефектом доміно. Кремль був шокований і в кожній неурядовій організації підозрював підсобницю ззовні оркестрованої зміни режиму.
Сьогодні відомо: нічого з того не здійснилося, ні надії, ні побоювання. Москві, попри кризу й зубожіння, дуже далеко до перевороту. Тим часом кольорові революціонери вимагають знову скинути режим. У Грузії, де все почала Революція троянд, опозиція закликає до протестів проти президента.
В Україні підтримка Президента Віктора Ющенка, колись світлого образа, коливається між 2 і 5%. У Киргизстані багато людей вважають президента Курманбека Бакієва уп’ятеро гіршим за його попередника, якого той сам скинув у “Тюльпановій революції”.
Глибина розчарувань відповідає надто високим очікуванням. І часто наголошується, що деякі побажання все ж виконано. За попередника Саакашвілі, Шеварнадзе, Грузія була на шляху до “failed state” – держави, що не відбулася. Нині ж світять вуличні ліхтарі, є інвестори, а до конфлікту в минулому серпні був навіть невеликий економічний бум.
Солідарність Заходу була замалою?
Але політичної культури все це не торкнулося. У Грузії та Киргизстані парламентам і мас-медіа не дають діяти самостійно, в Україні аж до знесилення ворогують одне з одним Президент і його колишня соратниця Тимошенко. Опозиції ні там, ні там не до сміху. У Грузії щойно з’явилося наклепницьке відео, яке показує гаданих опонентів уряду за підготовкою путчу. Киргизстан оголосив у міжнародний розшук сина опозиціонера. Фатальний хід до авторитарного вкупі з деколи завзятою, деколи агресивною, але майже завжди безвідповідальною зовнішньою політикою зробили з демократичних вундеркіндів важких підлітків.
Чому воно так? Солідарність Заходу була замалою, а тиск із Москви завеликим? Час для радикальної зімни системи минув? Якби не було сумно, але це не так. Кожна з кольорових революцій провалилася по-своєму. Хоча для всіх спільне те, що то були зовсім не революції. Було змінено не систему, а лише персонал.
Усі ці революційні герої відразу мали високі й найвищі пости, кар’єри деяких сягають ще радянських часів. Саакашвілі був міністром юстиції, Ющенко та Бакієв прем’єр-міністрами. Вирішення конфліктів за допомогою компромісів та з повагою до супротивника їм чуже, і вони часто тільки продовжують огидні традиції: корупцію, параною, насильство. Америка й Росія змагаються в силах, Європа переважно зайнята чимось іншим. Але це не звільняє від відповідальності за провал.
Оригiнал статті