Дайте Україні чіткий сигнал! Частина провини за невдачі в Україні після Помаранчевої революції лежить на Європейському Союзі. Адже інші країни Східної Європи йшли на болісні реформи знаючи, заради чого вони це роблять. Україні ж членства в ЄС чітко ніхто не пообіцяв, – пише в минулому відомий ралійник, переможець ралі «Париж-Дакар», а сьогодні – депутат Європарламенту Арі Ватанен у статті в російському англомовному виданні The Moscow Times.
Багато з нас, хто із захопленням спостерігав за Помаранчевою революцією чотири роки тому, розчарувалися її неспроможністю розпочати період демократичної стабільності і послідовних реформ. Останні кризи тільки посилили такі настрої.
Тим не менше, наявні очевидні покращення. Зникла цензура в ЗМІ, вибори – вільні й чесні, громадянське суспільство процвітає, а економіка стала більш відкритою. Це суттєві здобутки, особливо у порівнянні з розвитком у Росії. Однак це занадто низька планка, аби на неї орієнтуватися. Помаранчева революція пообіцяла щось істотніше – економічну й політичну трансформацію, які б надійно поставили Україну на дорогу до членства в Європейському Союзі.
Проте цього й досі не сталося, і частково у цьому винен сам ЄС. Європейська політика "м‘якої сили" виявилася надзвичайно ефективною у заохоченні до переходу Східної Європи від комунізму до демократії, проте тільки при обіцянці повного членства у якості кінцевої мети. Лише перспектива включення до клубу ЄС спонукала молоді демократії піти на болісні жертви, необхідні щоб потрапити туди. Вона також забезпечила фінансову підтримку і політичний контроль, необхідні для подолання наявних величезних законодавчих і адміністративних викликів. Проблема з Україною полягає в тому, що вона очікувала досягти тих самих результатів без будь-якої підтримки чи чіткого формулювання, що членство – це досяжна мета.
Україні потрібен чіткий сигнал, що вона – невід’ємна частина євроатлантичної спільноти демократій. Прагнення президента США Барака Обами дати новий старт відносинам із Росією можна зрозуміти, як і нещодавній заклик канцлера Німеччини Ангели Меркель до Росії й України шукати порозуміння. Проте не слід розглядати Україну лише як фактор у відносинах між великими державами. Це суверенна держава з власними правами, яка заслуговує відповідного ставлення. Європа не повинна забувати про свої основні цінності, не поважаючи законні інтереси і прагнення такої великої країни як Україна.
І все ж основні причини невтішного прогресу України криються у недосконалостях її власної політичної системи. Без єдиного лідерства і дієвих політичних інститутів будь-якій країні буде важко накреслити чіткий і послідовний шлях. На жаль, угода, що дозволила Президенту Леоніду Кучмі піти у 2004 році, обтяжила його наступника конституційними обмеженнями, які підірвали його здатність керувати державою. Послаблення повноважень президента і створення нестабільного й нечіткого поділу влади з прем’єр-міністром і парламентом викликало сильний розкол в часи, коли найбільше потрібна єдність. Результатом стала затяжна тристороння боротьба за владу, яка призвела до низки серйозних політичних криз.
Найостаннішими з криз стали газова суперечка з Росією і серйозний економічний спад. Європейські країни і міжнародні організації, що намагаються допомогти Україні, часто не знали, з яким саме лідером в Києві мати справу. Розчарування Міжнародного валютного фонду виконанням урядом умов вкрай необхідного пакету допомоги – яскравий тому приклад. Президент Віктор Ющенко і Нацбанк були готові погодитися на реальні умови, проте другий транш пакету затримали через безвідповідальну політичну боротьбу інших центрів влади. Зараз згоди начебто досягнуто, проте в процесі постраждала міжнародна репутація України.
Решті Європи не вистачає терпіння вести справи із лідерами, які ставлять власні амбіції вище інтересів країни. Так, в Україні менш, ніж за рік, відбудуться президентські вибори, і потенційні кандидати мають право окреслювати свої позиції. Проте більшості зрілих демократій вдається тримати політичну конкуренцію в прийнятних конституційних рамках. Це стосується навіть таких країн як Німеччина, де головні політичні суперники перебувають в одній коаліції. Частина рішення для України – конституційна реформа з метою створення чіткішого і ефективнішого політичного порядку. Інша частина рішення полягає у розвитку українським політичним класом культури стриманості й самоконтролю заради національних інтересів.
ЄС повинен прагнути зробити набагато більше, щоб допомогти Україні у кризі і не тільки, але йому потрібно більше впевненості у політичній спрямованості країни. Колись вона була чіткою, але зараз існують сумніви. Намагання отримати 7,4 млрд. доларів позики від Росії виглядають дивно після зовсім недавньої суперечки, під час якої Україна висловлювала стурбованість надмірною енергетичною залежністю від цієї ж країни. Країна, віддана справі європейської інтеграції, повинна мати тісне й близьке партнерство із ЄС, яке зрештою призведе до членства. А країна, що прагне скористатися своїм розташуванням між Росією і ЄС для короткострокової вигоди, заслуговує на відносини іншого типу.
Україна – надто важлива, аби відсувати її на другий план європейської політики. Труднощі України повинні спонукати ЄС розробити нову політику залучення й допомоги. Це повинні бути прагматичні зусилля, зосереджені на практичних результатах і підкріплені адекватною фінансовою підтримкою й реальною політичною волею. Домовленість, підписана Ющенком (так у тексті. – Прим. пер.) і президентом Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу, щодо фінансування Євросоюзом покращення надійності та збільшення пропускної здатності українських газопроводів – важливий крок для майбутньої співпраці.
Ось що можна зробити з Брюсселя. Лідерам у Києві також слід виконати свою частину угоди.
Арі Ватанен – депутат Європейського парламенту.
Оригiнал матерiалу:
http://www.themoscowtimes.com/article/1016/42/376437.htm…