Повернення до довоєнного фольклору. Традиційний першотравневий парад у Львові замінить День батяра. От тільки відомі пісні, написані польськими авторами, співатимуть українською, - пишуть Пьотр Косцинський і Тетяна Серветник у польській Rzeczpospolita.
"Йдеться не про відродження традиції, адже вона ніколи не вмирала. Ми запровадили свято, яке супроводжується величезною зацікавленістю", - розповідає Rzeczpospolita Андрій Сидор, керівник управління культури й туризму Львівської міської ради.
"День батяра – це свято веселих, безтурботних бешкетників, а водночас подія, яка відроджує львівську міську культуру. Це свято відкрите для всіх, і для поляків також. Воно свідчить про полікультурність Львова. Ми отримуємо листи від польських туристичних компаній, які зацікавилися цим заходом", - розповідає він.
Хто такий батяр? "Як гаврош колись був типовим образом людської фауни Парижа, так найнародніший представник людської фауни Львова – дитя вулиці, відоме в усьому цивілізованому й нецивілізованому світі за мадярською назвою "батяр", - писав Юзеф Віттлін. Батяр говорив "балаком", тобто специфічною львівською говіркою, відмінною від тієї, яка функціонувала, наприклад, у Вільні. Сьогодні немає вже батярів, і мало хто послуговується в повсякденному житті "балаком" чи принаймні може добре говорити давньою говіркою.
Уперше День батяра у Львові святкувався минулого року. Львів’яни могли сфотографуватися з переодягненими на давніх батярів учасниками шоу і навіть помірятися силами з найсильнішими з батярів. Подібний сценарій забави – з батярськими піснями і танцями, пострілами з катапульти та написанням слів за допомогою піни від пива – планується і на цей рік.
"Батяр – це минуле, елемент фольклору довоєнного Львова, – каже полька, що мешкає в цьому місті та побажала зберегти анонімність. – Українська влада міста хоче нав’язати своє. Українською перекладено багато польських пісень, наприклад "Тільки у Львові", які співали колись Щепка і Тонька. Зараз їх можна почути в кнайпах і на вулицях. Ось тільки мало хто з мешканців і гостей міста знає, ким були автори цих пісень.
Деякі львівські поляки вважають, що під час Дня батяра цілеспрямовано замовчується польська історія міста. "Співають українською і не цікавляться, як ми співаємо це польською. Я туди не піду", - каже Rzeczpospolita Едвард Сольсульський, керівник польської капели "Львівська хвиля". Міська влада запевняє, що йдеться про наднаціональний захід, а не про привласнення українцями батярів, але польських традиції у ньому все одно не видно.
"Усі ідеї влади, які віддаляють Львів і Галичину від ідеологічних традицій і наближають до міських культурних звичаїв, сприймаються позитивно. Подібні акції цікаві людям, додають місту колориту і приваблюють туристів", – переконує Rzeczpospolita львівський публіцист Антін Борковський.
Заходом зацікавилися також і російські ЗМІ, які злісно обізвали нове свято "днем кишенькового злодія – якого дуже шанують у Львові".
Данута Кожьолова, яка зараз мешкає у Варшаві, але сама називає себе львів’янкою з діда-прадіда, добре пам’ятає батярів.
"Вони були симпатичні, зрештою гаврош також був симпатичним, - каже вона. - Звичайно, зустрічалися серед них злодюги, вони розважалися всілякими жартами та фокусами, але загалом сприймалися позитивно".
Вона підкреслює, що у Львові, де до 1945 року проживала переважна більшість поляків, батяри були здебільшого поляками, хоча міг трапитися і батяр-українець.
"До Першої світової війни всі у Львові жили в злагоді, тому і національність не мала особливого значення. Націоналізм почав звучати після 1918 року", - додає вона.
Оригінал статті