Візит українського прем'єра Юлії Тимошенко у Москву, який відбувся 29 квітня, багато аналітиків схильні розглядати насамперед як Кремлівські «передвиборчі оглядини», як боротьбу між українськими політиками за російський ресурс напередодні президентських перегонів, - пише політолог Андрій Окара для російського видання РИА Новости.
Однак Юлія Тимошенко точно приїжджала в Москву не за "ярликом" - не так просто відповісти на питання: хто кому потрібніший - вона Кремлю чи Кремль їй?
Наскільки за нинішніх умов підтримка Москви ефективна на українських виборах - бог зна. 2004-й рік показав, що фавориту російської влади вона може навіть зашкодити. Однак, українські політики за цей ефемерний ресурс продовжують відчайдушно боротися. Якщо б в Україні зробити дошку пошани – щось на кшталт "Їх бачили в Кремлі, Держдумі та на Старій площі", на ній опинилося б чимало несподіваних для українського суспільства фігурантів.
Втім, головна проблема російської влади з українськими політиками - відсутність серед них договірноздатних, виразних, суб'єктивних людей, з якими можна про щось домовлятися і при цьому бути впевненим, що ті "не кинуть" і не забудуть про домовленості наступного ж дня. Ну і не завжди зрозуміло, у кого які реальні повноваження. Так домовишся, скажімо, з прем'єром стосовно газу. А потім український президент шле "привіт з Києва" - мовляв, нісенітниця повна, домовлятися треба зі мною, а вона - ніхто і звуть її ніяк.
Головні результати зустрічі Путіна і Тимошенко такі: по-перше, status quo щодо постачання російського газу в Україну і його транзиту через українську територію, по-друге, демонстрація взаєморозуміння і взаємної довіри, що за теперішніх часів - майже зі сфери фантастики, і, по-третє, п’ятимільярдного кредиту під українського прем'єра не дали і, мабуть, найближчим часом не дадуть.
Головне ж передвиборне завдання самої Тимошенко в Москві - продемонструвати свою конструктивність, договірноздатність, і нейтралізувати можливу ставку Кремля на Віктора Януковича.
Не залишилося осторонь і церковне питання. У Москві проблему єдності РПЦ і УПЦ відносять не стільки до релігійної, скільки до політичної сфери. Тому зустріч за зачиненими дверима Юлії Тимошенко з патріархом Кирилом свідчить, що Московська Патріархія розглядає її як свого "агента" і лобіста в Україні - і в протистоянні з "філаретівським" Київським патріархатом, який має відверте заступництво президента Ющенка, і в процесі створення Української помісної православної церкви. Наскільки такі надії за адресою - інше питання, але Московської патріархії на сьогоднішній день особливо перебирати серед українських політиків не доводиться.
Нинішній візит Юлії Тимошенко до Москви повинен був відбутися приблизно місяць тому. Тоді його було зірвано і відкладено на невизначений час у зв'язку з брюссельським газовим демаршем, який у Москві розцінили як змову європейських споживачів російського газу з українським транзитером проти постачальників. Здавалося, на Тимошенко в Москві навіки поставили хрест. Минув рівно місяць, і результати нинішнього візиту свідчать про те, що в політиці, як у комп'ютерній грі, можна мати не одне, а багато-багато життів. Принаймні, Тимошенко демонструє саме таку політичну "тефлоновість" і "живучість".
Пересічним громадянам залишається сподіватися на модне тепер перезавантаження - не тільки в російсько-американських, але і в російсько-українських відносинах. Головне, щоб комп'ютер остаточно не завис.