Як виховати олімпійського чемпіона

Виховати з дитини олімпійського чемпіона - зовсім не легко. Виростити трьох з них, а потім дивитися, як вони піднімаються на п'єдестал зимових Олімпійських ігор, це взагалі справа надзвичайно унікальна.

Виховати з дитини олімпійського чемпіона - зовсім не легко.

Виростити трьох з них, а потім дивитися, як вони піднімаються на п'єдестал зимових Олімпійських ігор, це взагалі справа надзвичайно унікальна.

Це, однак, саме те, що зуміли зробити канадці Ів Лапуант та його дружина Жоан Дюфур.

За кожною з 294 золотих, срібних і бронзових медалей на Олімпіаді в Сочі є історії, які варті того, щоби їх розказали.

Труднощі, прагнення, хоробрість, мужність і, що важливо, жертви з боку батьків і людей, які допомагали конкретному спортсмену, вже давно нікого не дивують.

Вияв радості під час емоційного возз'єднання британської спортсменки Дженні Джонс з її матір'ю та батьком після того, як вона здобула бронзову медаль у змаганнях сноубордистів, відображає роки їхніх зусиль та бажання здобути олімпійську нагороду.

Але Ів не визнає слова "жертва" після того, як побачив своїх дочок, Жюстін і Клое Дюфур-Лапуант, на першому та другому місцях на змаганнях з могула (різновид лижного фрістайлу). Це втретє в історії зимових Олімпіад сестри виграли золото і срібло на одних і тих же змаганнях. Старша дочка, Максім, завершила змагання десятою.

"Я не думаю, що жертвопринесення - це хороше слово. Вибір - це набагато краще слово, - сказав батько спортсменок BBC Sport. - Тут йдеться про вибір - про те, що ви хочете робити".

"Це було питання віри у мрії та в те, що дівчатка нам розповідали", - додав Ів Лапуант.

Коли йдеться про виховування олімпійців, Ів і Жоан могли б, можливо, навіть написати інструкцію.

Вони зробили свій перший вибір, коли народилися їхні діти, вирішивши, що готові якомога більше часу проводити з ними.

"Одного дня вони ще маленькі діти, а потім, подивіться, вони вже на Олімпіаді!", - розповідає Жоан, яка, маючи три університетські дипломи, покинула свою кар'єру, щоб бути вдома з дітьми.

Коли Клое, середня сестра у свої 22, сказала їм, що хоче виступати на Олімпіаді-2010 у Ванкувері, її батьки зробили ще один вибір. Вони взялися допомогти їй реалізувати її мрію.

"Без них нас би тут сьогодні не було. Це вони визначили моє життя", - розповідає Клое.

"Коли я була маленька, вони оточили нас любов'ю. Коли ми були маленькими дівчатками, вони говорили нам, що ми здатні досягти будь-чого", - додає вона.

"Я пам'ятаю, що я була на Мон-Габріель (В Квебеку, Канада - Ред.), недосвідчена, трохи наївна, і мій тато сказав: "зроби 360 градусів". Я сказала: "якщо мій тато каже, що він вірить в мене, я зроблю це, бо я не хочу програти, тому що я горда людина, і я просто хочу справді це зробити", - розповідає нинішня олімпійська призерка.

Тим не менш, це була старша сестра, 25-річна Максім, яка першою з сестер спробувала могул.

Після вступу до місцевого лижного клубу в Монреалі вона почала серйозну підготовку.

Клое, на три роки молодша за Максім, була наступною. Тоді до них приєдналася і нинішня олімпійська чемпіонка Жюстін, якій тоді було 19.

"Коли ти - наймолодша, то просто хочеш повторювати за старшими сестрами, бо тобі здається, що вони такі класні та гарні. Так я і зробила", - розповідає Жюстін.

Сімейні свята з плаванням на човні були відкладені в бік: човен зрештою продали, щоби допомогти оплатити реалізацію олімпійських мрій, а батьки кожні вихідні дві з половиною години машиною возили дітей на інтенсивне навчання з сімейного будинку в Монреалі до озера Плесід, мандруючи через кордон США в штаті Нью-Йорк.

Клое вдалося потрапити до збірної Канади на Іграх у Ванкувері в 2010 році, де вона зайняла п'яте місце, надихнувши молодшу сестру.

Жюстін розказала: "Я побачила моїх сестер в Кубку світу, і я спостерігала за Клое у Ванкувері. Я вирішила, що буду старанно тренуватися. Я завжди була небезпечним супротивником - я навчилася цього від батька".

Через чотири роки обидві сестри приєдналися до Клое в Росії.

На прес-конференції в Сочі, сидячи поруч з батьками та сестрами, Клое плакала, усвідомлюючи їхнє спільне досягнення.

"Вибачте, я приголомшена, - сказала Клое. - Це найкращий момент у моєму житті".

Тоді як Жюстін та Клое мають медалі та спогади, які можна плекати, Максім добре тримається після того, як втратила медаль.

"Я так пишаюся своїми сестрами, - сказала вона. - Але мене охопило сум'яття".

Внутрішня сила, яку батьки прищепили Максім, мабуть, зараз, у поразці, потрібна їй більше, ніж якби вона перемогла.

Поспостерігавши за успіхом її сестер та їхніми виступами перед світовими ЗМІ, фотографи, які працювати на прес-конференції, попросили всю сім'ю попозувати разом.

Тоді звідкись пролунав заклик "тільки медалісти, тільки медалісти!".

Максім, граційно та спокійно, зробила крок убік і спостерігала, як її сестри, обнімаючи одна одну, фотографувалися.

І все це також на її 25-й день народження.

Виховуючи олімпійців, Ів і Жоан добре вчили своїх дівчаток, як давати раду емоційним крайнощам, які приносить спорт.

Були й інші виклики на шляху сестер до найвищих нагород.

Було б неприродно, якби сестри не сперечалися і не сварилися, і Дюфур-Лапуант - не виняток.

Реакція на суперництво між дітьми і приділення однакової уваги кожній дитині виявилося таким викликом, що їхнім батькам знадобилася професійна допомога.

"Так, вони конкурували. І це було з самого дитинства", - каже Ів.

"Час від часу, якась з сестер була щаслива через свої високі результати, але ми намагалися не робити так, щоб одні почувалися краще за інших", - додає батько.

Ів розповідає: "Ми консультувалися з психологом. Ми хотіли ставитися до всіх дівчат однаково. Найперше і найголовніше, що вони - сестри. Інколи вони сваряться, але вони тепер достатньо дорослі, щоб впоратися самостійно".

"Я завжди казав їм, що вони як трикутник. Всі три кути повинні бути рівними, щоб бути стабільним трикутником", - ділиться досвідом батько.

Сестри успадкували залізну волю своїх батьків. Жоан закочує очі, пояснюючи, що попри свій вік, Ів все ще грає на воротах за місцеву аматорську хокейну команду, встаючи щодня о 5:30 на тренування.

Цей же дух заволодів його доньками, піднявши їх на вершину спорту та вплинувши на життя людей, які подарували їм це життя.

"Я інженер, тому я знаю один бік життя. Але мої дівчатка показали нам інший. Ми завжди намагаємося зберегти сімейні цінності - це те, що привело нас на п'єдестал", - пояснює Ів.

Він почав говорити про фінансові витрати, але Жоан каже, що це просто ще один вибір, який їм довелося зробити, але не жертва. Вона додає: "Коли ми будемо старі і в нас більше не буде грошей, ми будемо раді сидіти в кріслі-гойдалці у квартирі з двома з половиною кімнатами. Але зараз ці діти, ці маленькі дівчатка, ці маленькі підлітки потребують нас".

Ця частина Олімпійської подорожі для сім'ї завершилася, і, що незвично для Олімпійських ігор, в яких конкуренти майже завжди святкують чи сумують на самоті, вони залишають Росію з колективною нагородою.

"Я так пишаюся усіма моїми трьома дочками. Сьогодні ми досягли кульмінації довгого шляху, яким ми рухалися разом", - сказав Ів і додав:

"Медалі є прекрасною нагородою для всіх нас".