Приспаний конфлікт. Корейський півострів може стати зоною нової війни
Чому неуважність Заходу і мілітаризація Тихоокеанського регіону можуть призвести до великої війни в Кореї.
Біля берегів розмежувальної лінії конфлікту на Корейському півострові з'являється американський авіаносець Джон К. Стенніс. Його ударні літаки починають бомбити десант противника, який, прорвавшись через мінні поля і загородження колючого дроту, тепер рухається до Сеула. Після цього на берег висаджується десант військ Південної Кореї і відтісняє противника назад до 48-ї паралелі, пише Павло Сивокінь у №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року.
У ході операції протиракетна оборона Сеула знищує кілька балістичних ракет, що летять з півночі у напрямку столиці країни. Деякі з ракет оснащені ядерними боєголовками, але їх технології давно застаріли.
Це поки що не перспектива початку нового кровопролитного конфлікту на Корейському півострові, а лише сценарій спільних навчань флоту США й армії Південної Кореї. Сьогодні вони проходять на території Сеула. Водночас північний сусід проводить ракетні пуски з підводних човнів у напрямку Японського моря.
Лідер КНДР Кім Чем Ун все частіше говорить про потребу превентивного удару по Південній Кореї, щоб уникнути захоплення своїх територій. І вимагає швидше створити портативний ядерний арсенал, який не зупинить жодна протиракетна оборона. Також глава закритої держави закликає проводити все більше ядерних випробувань з метою показати, що Північна Корея зможе оборонятися від будь-якого нападу.
Обидві країни на півострові усе вище піднімають ставки у своєму конфлікті, демонструючи всьому світу, що їх протистояння може бути дуже серйозним.
«На початку року Пхеньян заявив, що провів випробування водневої бомби, але це мало кого схвилювало», – каже Корреспонденту Маріана Буджерін з Central European University. На її думку, конфлікт занадто довго не помічали, і тепер він може вилитися в непередбачені бойові зіткнення.
Особливо на тлі того, що навіть зараз світові лідери не особливо прагнуть звертати увагу на ситуацію в Кореї. США живуть в очікуванні виборів, а Європа намагається побороти наплив мігрантів і радіє іранському ядерному компромісу. Навіть Китай, який раніше постійно підтримував Пхеньян і ветував у Раді Безпеки ООН всі негативні для нього резолюції, тепер тільки вимагає припинити ескалацію і не збирається давати Північній Кореї за це гроші або втихомирювати її південного сусіда.
Ситуація, за якої Кім Чен Ун залишився в ізоляції усіма забутий, його не влаштовує. Щоб зміцнити свою владу в країні і престиж у світі, він став постійно погрожувати сусідам новими нападами
На думку експертів, ситуація, за якої Кім Чен Ун залишився в ізоляції усіма забутий, його не влаштовує. Щоб зміцнити свою владу всередині країни і престиж у світі, він став постійно погрожувати сусідам новими нападами. Але тепер небезпека полягає в тому, що регіон Тихого океану активно мілітарізірується, і держави озброюють свої флоти.
Традиція воювати
За даними аналітичного інституту SIPRI, після встановлення сучасних кордонів на Корейському півострові в 1953 році на лінії зіткнення двох країн конфлікти і прикордонні перестрілки спалахували понад 3 тис. разів. У більшості випадків вони закінчувалися в той самий день і лише 70 разів тривали понад тиждень.
Найчастіше ситуація виглядала так: хтось із корейських військовослужбовців провокує конфлікт, потім іде перестрілка, іноді артилерійська дуель. Нарешті, сторони поступово домовляються про мир і починають переговори про возз'єднання сімей і торговельне співробітництво.
В особливо важливих випадках лідери країн або міністри закордонних справ зустрічаються на нейтральній території. І, нарешті, Північна Корея отримує економічну допомогу від свого сусіда. У цій історії США часто виступали посередниками і також давали гроші на те, щоб Пхеньян більше не починав воювати.
Пильний інтерес у Вашингтона цей конфлікт викликав після того, як у 2006 році Пхеньян відкрито заявив, що у нього є ядерна зброя, і він готовий її використовувати. Тоді у США почали переживати, що Північна Корея почне передавати атомні технології іншим країнам або навіть терористам. Але Пхеньян наполегливо проводив одне випробування за іншим і не поспішав пускати до себе інспекторів МАГАТЕ.
Тільки у 2008 році, коли економічне становище держави особливо погіршилося, Північна Корея погодилася на обмежені перевірки. Після цього у Вашингтоні зрозуміли, що загрози поки що немає.
«Тоді президент Барак Обама вже не говорив про країни в ізоляції, які треба обов'язково роззброїти. В Америці більше думали, як побороти економічну кризу», – каже Корреспонденту Елізабет Економі з Ради із зовнішньої політики.
У зв'язку з цим навіть припинення переговорів і нові зіткнення на кордоні вважалися лише тимчасовими труднощами.
Зрозумілою була і роль Китаю, який залишався головним союзником Північної Кореї. Його вплив у Раді Безпеки ООН не давав західним країнам прийняти резолюцію проти Пхеньяна. З іншого боку, Пекін був каналом для комунікацій із закритою державою і міг вплинути на його лідерів.
Більшість криз закінчувалися за одним сценарієм. Однак тепер ситуація змінюється, оскільки новий лідер хоче показати, що він гідний спадкоємець свого батька і діда.
Всередині і зовні
Коли у 2011 році Кім Чен Ун прийшов до влади, багато хто чекав від нього мало не ліберальних реформ, оскільки система правління й економіки Північної Кореї давно перебувала в глухому куті. Тим більше багато соратників його батька, Кім Чен Іра, швидше за все, не сприймали юного президента всерйоз.
Але вже незабаром стало зрозуміло, що лідер стане правити по-старому або навіть збирається стати більш жорстким диктатором. Оскільки навіть із закритої країни просочилася інформація про арешти колишніх партійних функціонерів, багато видних героїв революції зникали з телетрансляцій. Світові ЗМІ навіть дізналися, що деяких генералів показово розстрілювали з кулеметів за наказом нового президента. Крім того, поступово ситуація у відносинах між Кореями почала псуватися.
«Якщо раніше це були тимчасові погіршення, то тепер переговори просто не починалися», –пояснює Корреспонденту Леонард Едвардс з Centre for International Governance Innovation. На його думку, Кім Чен Ин застосовує політику сили, щоб зміцнити свої позиції всередині Північної Кореї і привернути увагу світу до проблем його країни.
Зараз ситуація складається так, що світові лідери все менше помічають цей конфлікт. У США всі зайняті тим, як зупинити Дональда Трампа, який рветься зайняти президентське крісло в Білому домі. Тому ні в Барака Обами, ні в основних кандидатів на виборах 2016 року немає окремої програми щодо врегулювання корейського конфлікту.
Тим більше, сьогодні в Америці найважливішими стали питання протидії ісламістам на Близькому Сході або агресивна політика Володимира Путіна в Європі. Експерти Інституту Брукінгса ще у 2013 році попереджали, що недостатня увага до цього регіону може погано закінчитися.
До того ж Китай, який раніше намагався заспокоїти Пхеньян, тепер зайнятий економічною ситуацією всередині власної держави. У Пекіні побоюються, що гальмування темпів зростання промисловості може привести до внутрішньої нестабільності, і відповідно він байдужий до ситуації у сусідів.
Тому Кім Чен Ун має все частіше вимагати будувати нові ракети і проводити випробування ядерних боєзарядів. Таким чином, вважають аналітики, він намагається привернути увагу до цього конфлікту, але поки що домігся лише радикального погіршення відносин із Сеулом.
Нарешті, остання криза в Кореї показує, що регіон Тихого океану стає все більш нестабільним. У його водах з'являється все більше бойових кораблів. Переважно це відповідь на військову програму Китаю, який витрачає понад $ 100 млрд на свою армію і планує побудувати до 2025 року найпотужніший флот в акваторії.
Південна Корея, Японія, Індонезія і Філіппіни також думають про нарощування свого військового потенціалу. Переважно поки що мова йде про конфлікти за острови в Японському морі, територіальні води яких багаті на газ і нафту.
За цих умов будь-який конфлікт, який раніше здавався традиційним і малонебезпечним, може стати реальною війною. І сценарії навчань почнуть відпрацьовуватися у реальних умовах.
***
Цей матеріал опублікований в №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.