Один із авторів Декларації про державний суверенітет Володимир Василенко каже, що влада спотворює зміст Декларації
Професор, відомий дипломат Володимир Василенко – один із авторів Декларації про державний суверенітет в інтерв’ю Бі-Бі-Сі розповів про те, як готувався цей документ, що залишилося за лаштунками і як слід оцінювати Декларацію з відстані 20-ти років від дня її ухвалення.
Фідель Павленко запитав дипломата, як він особисто пам’ятаєте 16 липня 1990 року?
Володимир Василенко: Події були надзвичайні і незвичайні, тому що 4 березня 1990 року відбулися перші за багато десятиліть відносно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Серед обраних в парламент більше ста осіб були з Руху, а також з Української Гельсінської Спілки, частина з них – політв’язні. Україна перебувала, як і весь Радянський Союз, у вирі демократизації і стрімких змін. Формально Україна була суверенною республікою, але виникало питання про те, щоб зробити її дійсно незалежною державою.
У квітні я зустрівся з Іваном Зайцем, якого тоді вперше було обрано народним депутатом, і ми дійшли спільної думки, що латати Конституцію дуже важко, необхідно створити певний дороговказ, як саме це робити. В той час вже був досвід колишніх республік СРСР: документи про державний суверенітет були ухвалені в країнах Балтії, Азербайджані, Грузії, їх можна було брати за зразок. З огляду на ті обставини, які існували в Україні і в парламенті, більш реальним та прохідним варіантом було ухвалення саме декларації, а не радикального закону про державний суверенітет. Адже Україна була ключовою ланкою, яка тримала в купі Радянський Союз.
Бі-Бі-Сі: Наскільки важко було вам і вашим колегам, які готували проект, сформулювати такий документ? Адже ви були – вибачте за такий вислів - “продуктами” радянської системи, з радянським менталітетом?
Володимир Василенко: Жага до незалежності була закладена на генетичному рівні. Але також існував синдром страху у суспільстві, навіяний систематичними репресіями, які здійснювалися проти української еліти. Згодом страх почав зникати, з’явилося усвідомлення необхідності звільнення з пут тоталітарної системи, і це надавало поштовху, внутрішньої сили. Через всі ці обставини Україна обрала свій шлях: не революційний, а еволюційний - поступова розбудова суверенної держави шляхом трансформації органів радянської держави в органи незалежної держави.
Бі-Бі-Сі: Наші слухачі у своїх дописах на байт запитують: наскільки зараз Україна є суверенною державою?
Володимир Василенко: Настільки, наскільки суверенною може бути держава. Справа у тому, що суверенітет – це властивість, яка внутрішньо притаманна державі. Якщо держава існує, вона має суверенітет. Це здатність держави самостійно ухвалювати рішення. З ким, коли в яких сферах підтримувати відносини. В цьому плані Україна як держава володіє такими якостями, і ніхто не ставить її суверенітет під сумнів. Інша справа, як владна еліта реалізує цей суверенітет. Чи на користь суспільству, країні, державі? Це вже інша справа.
Бі-Бі-Сі: Як швидко Декларація про державний суверенітет наповнювалася реальним змістом після липня 1990 року?
Володимир Василенко: Це відбувалося дуже швидко. Ухвалювалися закони і постанови, які нарощували м'язи, скажемо так, незалежного організму. І врешті решт, був ухвалений закон у вересні 1990 року про економічну самостійність України. Потім було ухвалено цілу низку законів і постанов, приміром, про повернення всіх військовослужбовців-громадян України на територію України. Це був перший крок до створення власних Збройних Сил.
Були внесені поправки до Конституції, за якими запроваджувалося українське громадянство (хоча було положення, що допускається подвійне громадянство на основі двосторонніх угод). Ціла серія законів, що стосувалися економічної самостійності. Зрештою, ці документи означали створення самостійного механізму. В тому числі економічного, адже республіка перестала плати податки до бюджету СРСР. У липні 1991 року було ухвалено постанову про посаду президента. Це взагалі було тоді нечувано.
Бі-Бі-Сі: Але ж Україна тоді брала участь у переговорах про створення Союзної держави на основі СРСР?
Володимир Василенко: Так, але вона на цих переговорах посилалася на Декларацію про державний суверенітет і таким чином доводила, що не стане учасником цієї Союзної держави у разі збереження централізованої влади.
Бі-Бі-Сі: Ви ризикували, готуючи проект Декларації – запитує один із слухачів. Які були б наслідки, якби Декларацію не ухвалили?
Володимир Василенко: У той історичний період відбувався процес знищення “української України”. Питання стояло так: або Україна відновить свою незалежність, традиції, мову, культуру, або вона зникне взагалі з карти світу, як нація та суб’єкт міжнародних відносин.
Звичайно, синдром страху існував, свіжі були систематичні репресії комуністичної влади. Горбачов казав, що політв’язнів вже немає, але велика група українських політичних в’язнів була звільнена лише в 1985 році, а остання – у 1987. Вже почався масовий вихід людей із компартії, система не діяла, і були сподівання, що нових репресій не буде застосовано, хоча небезпека існувала.
Бі-Бі-Сі: Україна, як ви зазначили, пішла еволюційним шляхом, на відміну від Литви – у Вільнюсі були танки. Але тим не менше, чи все ж таки українські події, а не балтійські, стали детонатором повалення СРСР?
Володимир Василенко: Звичайно, тому що в Україні був зосереджений колосальний промисловий та військовий потенціал Союзу, також офіцерський та сержантський склад – були переважно українці.
З приводу зовнішньої реакції на декларацію, то зараз вже розкриті документи, з яких випливає, що західні держави мріяли про оновлений демократичний Радянський Союз, якусь федерацію. Їм було краще мати справу з одним Горбачовим, ніж з 15-ма президентами незалежних держав. Тим більше, що йшла мова про контроль над ядерною зброєю.
У декларації було дуже важливе положення: Україна має намір стати нейтральною позаблоковою державою, не входити до блоків і додержуватися трьох без’ядерних принципів: не виробляти, не набувати і не поширювати ядерну зброю. Я був автором цього положення Декларації. Мета такого формулювання - створення політико-правових підстав для виходу України зі складу СРСР у майбутньому. Адже СРСР на той час був провідним членом Варшавського договору, військово-політичного блоку із світовою ядерною потугою.
Намір стати без’ядерною державою знімав всі можливі проблеми із визнанням Заходом нашої незалежності. Саме в цьому була мета положень декларації.
На жаль, цілі і зміст цих положень були спотворені і використані нинішньою владою на догоду керівництву Російської Федерації - для обґрунтування позаблокового статусу України, який тепер зафіксований у законі "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики". Така самоізоляція залишає Україну сам на сам із Росією.