Корреспондент.net,
6 листопада 2013, 16:27
Співвітчизники, які переситилися популярними курортами, вирушають за свіжими враженнями до країн, де правлять диктатори, орудують терористи, а інфраструктура, звичайний транспорт і зв'язок просто відсутні, пише Олена Трибушна у №43 журналу Корреспондент від 1 листопада 2013 року.
«Я не люблю ол-інклюзив – я люблю ол-ексклюзив», – вживаючи другий англіцизм як антонім першому, каже Корреспонденту Віталій Кулик, політолог і великий любитель нетрадиційних туристичних доріг.
Тому на сторінці Кулика в мережі Facebook його в плавках на турецькому пляжі не знайти. Зате там є Кулик в Перу, який спілкується з духами інків на тлі стародавнього міста Мачу-Пікчу, Кулик, який обіймається з індіанцями в Болівії, і навіть Кулик в Північній Кореї, який покладає хризантему до місцевого «радянського» монумента. Ця людина давно надає перевагу не тривіальним курортам, а тим, що вважаються небезпечними або закритими.
До числа таких напрямків Володимир Царук, керівник Центру туристичної інформації, зараховує ті країни, де йдуть або недавно йшли бої, відбувалися народні заворушення або є активними терористи. Він називає Лівію, Ліван, Сирію, Пакистан, Ірак, держави Африки, де постійно тліють конфлікти, а також південно-американські держави, що вирізняються високою злочинністю, і закриті країни на зразок КНДР, Ємену та Саудівської Аравії.
Подорожі в такі місця не мають масового характеру, але з кожним роком шукачів пригод стає все більше, констатує Царук. Непрямим доказом цього є почастішання випадків, коли українським дипломатам доводиться включатися у вирішення проблем, що виникають у співвітчизників, які подорожують у гарячих точках.
Причому в деякі з таких країн український МЗС не рекомендує їздити. В інші просто складно потрапити. Наприклад, у КНДР можна в'їхати як незалежний мандрівник, тільки маючи «вихід» на високопоставлених корейських чиновників, а комерційний тур в цю країну коштує до 5 тис. євро.
Половину таких туристів складають офісні трудівники, що переситилися подорожами в країни масового відвідування, другу – справжні екстремали і шукачі пригод
У неблагополучні держави українців женуть бажання побачити «не рафіноване» життя, рідкісні природні й архітектурні красоти та жага адреналіну. Половину таких туристів складають офісні трудівники, що переситилися подорожами в країни масового відвідування, другу – справжні екстремали і шукачі пригод.
При цьому ні перших ні других не зупиняє перспектива зіткнутися з відсутністю комфорту і цілком ймовірними небезпеками – від ризику захворіти і бути пограбованими до загибелі від куль терористів-бойовиків , як це трапилося влітку з українськими альпіністами в Пакистані.
Втім, всі, хто повернувся «звідти», запевняють Корреспондент: пов'язані з цими країнами страхи перебільшені.
«Я б не сказав, що десь ризикував більше, ніж деручись на терикон на околиці Горлівки», – каже Петро Тестов, системний адміністратор з Києва, який «пройшов» Ірак, Іран, Ліван і Сирію.
Валіза, вокзал, війна
У січні 2011 року в Сирії, що роздирається сьогодні громадянською війною, почалися перші протести, а через місяць туди прибув подивитися на цей «музей під відкритим небом» українець Дмитро Шестак.
«Відступати було нікуди», – усміхається Шестак: саме напередодні йому вдалося вигідно придбати авіаквитки, і через заворушення, що спалахнули в Сирії, він не став змінювати плани, вирішивши просто триматися подалі від гарячих точок.
Втім, напруга в Сирії вже відчувалася. На в'їздах до міст і в пустелі стояли блокпости, військові перевіряли паспорти, таксисти відмовлялися везти до деяких селищ, де вже йшли бої. Кордони на кожному кроці стояли і в сусідньому Лівані, в тому числі в Баальбеці, місті, знаменитому двома речами – стародавнім римським храмом і статусом столиці терористичного угрупування Хезболла.
Фото з особистого архіву Дмитра Шестака
Дмитро Шестак у ліванському Бальбеці, який відомий руїнами храму Юпітера й тим, що вважається неофіційною столицею угруповання Хезболла
Повсюдна присутність військових – незмінна складова мандрів проблемними країнами Сходу. В іракському Курдистані, розповідає Тестов, який подорожував автостопом по Іраку, майже кожен чоловік носить автомат Калашникова, дороги перегороджені блокпостами і водії попуток з метою безпеки висаджують пасажирів тільки на них.
Поки поліцейські ловили для Тестова машину, той спостерігав, як проходять огляди: військові зупиняють машини з тонованим склом, під дулами автоматів виводять схожих на Усаму бін-Ладена арабів й обшукують.
«У деяких ситуаціях ставало страшно», – зізнається українець і згадує, як знайшов автомат під комп'ютерним столом у хлопця, у якого заночував в Іраку.
В інших країнах, які також не назвеш туристичною Меккою, екстремальними подорожі робить нерозвиненість інфраструктури, побутові незручності або високий рівень злочинності.
Мобільного зв'язку немає, інтернету немає, банкоматів немає і близько, м'яті доларові купюри не приймають, офіційний і вуличний обмінні курси відрізняються в рази, квитки на автобус продаються за паспортом – так описує М'янму Євген Вдовенко, співзасновник Академії самостійних мандрівників.
М'янма – найбільш закрита і бідна держава Південно-Східної Азії з ВВП на душу населення $ 800. Останні 25 років в ній діє військова диктатура, а експерти демократичного світу зараховують М'янму до світової осі зла. На цьому її біди не закінчуються: у 2008-му по країні вдарив ураган, що забрав 80 тис. життів.
Фото з особистого архіву Євгена Вдовенка
У М'янмі немає розвиненої інфраструктури, зате країна багата на природні й архітектурні красоти
«Незвідана і загадкова країна з унікальною історією та речами, які ніде не побачиш, і жителями, які, як квіти, щасливі самим фактом свого існування», – пояснює свій інтерес до держави Вдовенко. У М'янмі концентрація стародавніх храмів на квадратний метр території висока, як ніде у світі, а в колишній столиці, Янгоні, розташований Шведагон, найстаріша у світі пагода, вкрита 60 т золота.
І якщо в буддистській М'янмі, незважаючи на її бідність і жорсткі методи управління, порівняно спокійно, то в країнах Латинської Америки особливу небезпеку становить криміногенна обстановка. Кулик згадує, як по дорозі на Галапагоси у його родини прямо в автобусі вкрали документи.
Ще одна особливість нетуристичних країн – відсутність людей, які говорять англійською. На Сході Тестов зустрічав англомовних лише у великих містах – з рештою спілкувався за допомогою розмовника.
Однак такі «дрібниці» не привід відмовлятися від унікальних місць на карті світу, переконані співвітчизники, які подорожують. Для більшості з них такі поїздки – спосіб не тільки відключитися від офісної рутини, а й поринути у світ, який кардинально відрізняється від звичного європейцеві укладу, перебігу та принципів життя.
«Не скажу, що з таких країн потрібно починати, але поїхати подивитися, щоб відчути різницю, треба, – каже Вдовенко. – Подорожі взагалі розширюють свідомість: день замінює рік».
Можна, якщо обережно
Всі опитані Корреспондентом нетрадиційні туристи запевняють: більшість пов'язаних з «необ'їждженими» країнами побоювань перебільшені.
Чудовий і доброзичливий – такими епітетами описує Пакистан, державу, що входить до десятки найнебезпечніших в світі, співвласник електротехнічної компанії Сергій Петриченко. У нерекомендований українським МЗС до відвідування Пакистан Петриченко тягнуло бажання спробувати щось «не рафіноване» після Европи. Подорож розвіяла всі його уявлення про цю країну як «центр вселенського зла», а спілкування з місцевими жителями у 95 % випадків здалося приємним.
«Такої уваги до себе я не відчував у жодній країні світу, – каже українець. – А нарватися на агресію терористів в Пакистані так само ймовірно, як в Україні отримати ножем у п'яній розборці в барі спального району. На 180 млн населення знайдеться купка неадекватних фанатиків».
У деяких регіонах Пакистану дійсно активні бойовики. Без невеликого конфлікту з пакистанцями не обійшлося і в ситуації Петриченка: на одному з переходів у горах місцеві жителі зажадали з туристів мзду за переправу через міст, а коли українці платити відмовилися, розібрали його.
Тепер пакистанська влада докладає чималих зусиль до того, щоб завоювати лояльність іноземців, й іноземці це відчувають.
«У мене повсюдно виникало відчуття, що нам раді, нас оберігають і охороняють і всі наші прохання виконуються», – каже Петриченко.
Взявся за свій імідж і сусідній Іран, ще одна держава «осі зла». У цій країні всюди висять білборди із зображенням місцевого лідера аятоли Хаменеї з написом Аятолла особисто відповідає за безпеку життя та майна інтуристів і суворо покарає всіх, хто зазіхне на них. Втім , за жорсткості місцевих законів іранці і без аятолли бояться чинити злочини.
У цілому Іран вважається спокійним місцем для подорожей, крім провінції Белуджистан, де живуть кочівники, які заробляють наркотрафіком, – в'їзд закордонним гостям туди заборонений.
Стереотипи, омани і побоювання, які існують щодо окремих країн, підживлює саме їхня закритість. Вдовенко стверджує: з усього, що говорять про М'янму, багато чого не відповідає дійсності. Наприклад, страшилки про використання там рабської праці насправді виявляються спільними зусиллями жителів села, які беруть участь у прокладанні дороги біля свого селища.
Не так страшна, як її малюють, і Північна Корея, переконаний Кулик, який побував там чотири рази.
Фото з особистого архіву Віталія Кулика
Політолог Віталій Кулик чотири рази побував у найбільш закритій державі світу - КНДР
«Коли вперше їхав, був екстрим, але там абсолютно не страшно. Все, що пишуть про цю країну, потрібно ділити на 20», – каже турист, уточнюючи, що в Пхеньяні гуляв без «хвоста», а за межами столиці – із супроводженням.
Засоби захисту
«Так, в Південній Америці поширені крадіжки та розбій, але потрібно просто бути напоготові й дотримуватися заходів обережності», – каже Кулик.
Щоб уникнути проблем навіть у найбільш небезпечних країнах, експерти та бувалі мандрівники радять бути обережнішими більш ніж звично і дотримуватися прийнятих там правил.
«Потрібно просто розуміти, за якими законами живе суспільство, і подорож буде безпечною», – вважає Шестак.
До будь-якої такої поїздки потрібно попередньо готуватися – пройти інструктаж, покопирсатися в інтернеті. У багатьох державах порушення деяких законів загрожує штрафом або висилкою – як, наприклад, вимога до жінок носити закритий одяг в мусульманських країнах.
Фото з особистого архіву Петра Тестова
Цей автомат Петро Тестов знайшов під столом у хлопця, у якого заночував в Іраку
Закордонні паспорти та інші документи перед поїздкою варто відсканувати і зберігати в електронній поштовій скриньці, щоб у разі втрати швидко переслати до посольства. Оригінали документів та основну суму грошей краще зберігати окремо, а також мати при собі трохи готівки на випадок грабежу, щоб відбутися малими втратами, радить Кулик.
Крім того, потрібно мати при собі контакти консульств і посольств, а також за можливості – місцевих жителів, у яких можна зупинитися на ніч або хоча б звернутися за допомогою у разі потреби.
Знайти таких можна за допомогою спеціальних ресурсів і спільнот у соцмережах. Кулик розповідає, що пошук житла таким чином дуже поширений у Бразилії та Болівії. В основному у місцевих зупинявся на Сході і Тестов – з деякими з них він домовився заздалегідь через сайт Couchsurfing, з іншими просто познайомився на вулиці.
Численні труднощі і побоювання, пов'язані з поїздками до «особливих» країн, варто подолати заради того, щоб побачити регіони, звідки вийшла людська цивілізація, відчути їхню енергетику і зануритися в місцеве життя, вважають ті, хто повернувся «звідти».
«Треба просто абстрагуватися й отримувати задоволення», – зауважує Кулик і як останній аргумент наводить як приклад власну дочку: під час подорожі до Латинської Америки їй було лише десять.
***
Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 1 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.