ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Корреспондент: Як домовлятися після війни. Балканський досвід

Корреспондент.net, 11 березня 2015, 15:28
0
1375
Корреспондент: Як домовлятися після війни. Балканський досвід
Фото: АР
Досягти миру на Балканах допомогла міжнародна підтримка і спільне прагнення країн до ЄС

Балканські народи перестали ділити один одного на агресорів і визволителів, а спробували домовитися.

Інакше війна в колишній Югославії тривала б і досі, пише Мар'яна Косич, глава дослідницької організації Trans Conflict у Белграді, у колонці, опублікованій у №8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року.

Коли закінчиться війна в Україні, вам не варто говорити, що досягти миру між різними областями та країнами неможливо. Просто подивіться на Балкани, які переживали страшнішу ситуацію в 1990-х роках.

Розпад Югославії, можливо, був неминучим. Причин було багато – економічна криза, надмірна централізація влади, зростання націоналізму. Але, звичайно, цей процес не повинен був стати настільки кривавим і трагічним. Адже криза в Югославії була конфліктом між двома сторонами з чітко сформульованими вимогами.

Все скотилося до ворожнечі семи етнічних груп з власними вимогами, політичною та військовою міццю, а також розумінням своєї ролі в майбутньому Югославії

Але все скотилося до ворожнечі семи етнічних груп з власними вимогами, політичною та військовою міццю, а також розумінням своєї ролі в майбутньому Югославії. Між певними народами пролягала важка спадщина минулого, етнічні війни, воєнні злочини. При цьому інші етнічні групи були більше прихильні одна до одної.

Ще одним важливим аспектом для нас стало те, що не всі розглядали війну в колишній Югославії як громадянську. Люди і цілі народи сприймали її як агресію, окупацію з боку сусідів. Відповідно, їхні дії сприймалися як визвольна боротьба. Багато хто просто не розумів, що в проблемах регіону винні всі потроху.

Але тепер ми намагаємося жити в мирі. І подолати ворожнечу між народами нам допомогли кілька факторів.

По-перше, це миротворчі сили ООН. Так, їх часто різко критикували – зокрема, багато хто підозрює, що вони не перешкоджали геноциду в Сребрениці. Але важливо пам'ятати, що міжнародні сили були розгорнуті з дуже вузькими повноваженнями і тому не могли користуватися своїм військовим потенціалом для більш рішучої деескалації конфлікту.

Роль сил ООН на Балканах була в тому, що вони зуміли розвести народи по різні боки від лінії конфлікту. Тоді політики і прості люди зрозуміли, які руйнування принесла війна. Зрозуміли, що ще трохи, і це буде неможливо зупинити. І почали домовлятися.

Звичайно, ми повинні активно аналізувати і критикувати миротворців ООН, щоб уникнути схожих помилок у майбутньому. А в ідеалі – трансформувати саму організацію, що стала занадто громіздкою і нездатною вирішувати актуальні питання безпеки.

Спільна перспектива для Балкан допомагала досягати компромісу в різних питаннях після війни. Особливо це показово у випадку з Сербією і Косовим

Другим фактором стало спільне прагнення всіх країн до Європи. Спільна перспектива для Балкан допомагала досягати компромісу в різних питаннях після війни. Особливо це показово у випадку з Сербією і Косовим (Белград поки що відмовляється визнавати незалежність краю, але вже готовий брати участь у конструктивному діалозі). Без перспектив членства в ЄС було малоймовірно, що країни регіону побажають, наприклад, співпрацювати з Гаазьким трибуналом або вживати заходів щодо поліпшення регіональних відносин.

Саме майбутнє держави Боснія і Герцеговина було б поставлене під сумнів, якби не європейська перспектива. Вона забезпечила спільні цілі – як для політичних лідерів, так і для народів. В іншому разі ми могли б знову зануритися в море взаємної ненависті. А оскільки в Брюсселі хотіли забезпечити стабільність у регіоні, довелося говорити один з одним.

Та й взагалі всі мирні угоди в колишній Югославії відбулися лише за посередництва міжнародної спільноти, насамперед – адміністрації США. Сам процес післявоєнного відновлення і примирення значною мірою тривав під керівництвом і за підтримки міжнародних організацій.

Всі мирні угоди в колишній Югославії відбулися лише за посередництва міжнародної спільноти, насамперед – адміністрації США

Без життєво важливої ​​економічної підтримки жодна країна не змогла б відновити свою інфраструктуру і дозволити біженцям повернутися в їхні будинки. Тиск міжнародної спільноти, особливо Євросоюзу, на уряди в регіоні і зараз залишається сильним. Відразу після війни він мав вирішальне значення в більшості реформ – наприклад у демократизації чи встановленні верховенства права.

У підсумку багато взаємно прийнятних угод було все-таки досягнуто – через 20 років після закінчення війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині, через 15 років після втручання НАТО в конфлікт Сербії та Косова.

Звичайно, багато ключових питань, які кидають тінь на взаємини між країнами і людьми, залишаються невирішеними. Це покарання за військові злочини, пошук зниклих безвісти, питання відповідальності, а також зростання злиднів, класова нерівність, еміграція молодих людей – та й загалом досить похмура картина в економіці.

Головне – балканські народи намагалися домовитися. У нас не було іншого шляху. Всі країни регіону дуже взаємозалежні і взаємопов'язані

Але головне – балканські народи намагалися домовитися. У нас не було іншого шляху. Всі країни регіону дуже взаємозалежні і взаємопов'язані – багато в чому через спільну мову, спільну історичну спадщину.

У день, коли замовкли вибухи, ми зрозуміли, що співпраця є для регіону єдиним способом руху вперед. Інакше війна тривала б вічно.

***

Цей матеріал опубліковано в № 8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах