Корреспондент: Сімейна справа. Дитячі будинки сімейного типу витісняють школи-інтернати

Професійні батьки, які отримують за прийомних дітей зарплату, витісняють казенні дитбудинки в Україні. У результаті в сім'ях сьогодні ростуть 10 тис. таких дітей - більше, ніж у всіх школах-інтернатах, разом узятих, - пише Інна Прядко у № 33 журналу Корреспондент від 26 серпня 2011 року.

Серед десятків дитячих облич на величезній групової фотографії з Артеку десятирічна Валя легко відшукує себе. "Я була президентом загону Татові дочки", - з гордістю розповідає дівчинка, яка виграла поїздку на море цього літа на всеукраїнському конкурсі Таланти багатодітної родини. І охоче повторює для Корреспондента коронний номер - декламує власний вірш.

"Повім я розмову про дружну родину ..." - напівпошепки повторює рядки за Валею її співавтор Сергій Соломаха - ось уже чотири роки дівчинка називає його татом.

Валя та її рідна сестра Аня стали першими вихованками дитячого будинку сімейного типу, який подружжя Соломах відкрило у 2007 році у своєму просторому будинку в Борисполі. Сьогодні тут ростуть, крім двох рідних дітей пари, ще шестеро прийомних дітлахів.

Із 2005року, коли поштовх розвитку для такого влаштування сиріт дав відповідний
закон, до 2010-го число взятих на виховання неповнолітніх українців збільшилося
в сім разів

У цілому українські сім'ї вже взяли на виховання 9,4 тис. дітей. Із 2005 року, коли поштовх розвитку такого влаштування сиріт дав відповідний закон, до 2010-го число взятих на виховання неповнолітніх українців збільшилося в сім разів, перевищивши сьогоднішню кількість тих, хто міститься в державних школах-інтернатах (8,5 тис.).

Причому чисельність мешканців усіх вітчизняних дитбудинків за ті ж п'ять років скоротилася більше, ніж на 30%, -і з 23,5 тис. до 16,2 тис. чоловік. Зниження притоку дітей у ці заклади сприяло збільшення протягом п'яти останніх років кількості сімейних дитбудинків утричі, зі 149 до 553, а також аналогічних їм, але більш компактних прийомних сімей - у десятки разів, до 3,3 тис.

Домашній притулок став конкурентоспроможною альтернативою інтернату, констатують експерти. "Діти, виховані в сім'ї, соціалізованіші і більш підготовлені до самостійного життя, створення і підтримки власної сім'ї", - вважає Андрій Гайдамашко, керівник проектів із питань захисту дітей Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україну.

Професія - батько

Володимир Батурський уже тричі займав почесне місце батька на весіллях своїх вихованців - засновнику одного з перших в Україні сімейних дитячих будинків, мабуть, ще не раз доведеться виконувати цю роль. За десять років існування дитбудинку в селищі Ірпінь під Києвом батько трьох дочок прихистив ще 15 покинутих дітей, із яких вісім уже "випустились" у доросле життя, а семеро поки що підростають у сім'ї.

Молодші - шестирічна Надя та дев'ятирічний Влад - із задоволенням проводять для Корреспондента екскурсію по закутках свого затишного будинку, де від кожної речі віє теплом: практично всі вони дерев'яні, зроблені руками господаря - майстра різьби по дереву.

За десять років існування дитбудинку в селищі Ірпінь під Києвом батько трьох
дочок прихистив ще 15 покинутих дітей

Найсуворіші покарання тут - "помити посуд або тихо посидіти у своїй кімнаті", розповідають члени галасливого сімейства, яке завжди збирається у повному складі у дні народження Батурського та його дружини Тетяни. Обидва вони - дипломовані педагоги.

"Ми зрозуміли, що, коли діти живуть із нами ось так поруч, вони можуть чогось навчитися і немає постійного хитання - коли допомагаєш дитині на вулиці, а вона все одно йде на негативні вчинки", - міркує Батурська. Вона вважає своєю головною метою навчити дітей самостійності.

Це саме те, чого позбавлені практично всі вихідці з державних інтернатів, підкреслює Галина Постолюк, керівник українського представництва британського фонду Надія і житло для дітей. Із 1998 року ця благодійна організація допомогла заснувати в Україні 65 сімейних дитбудинків. Вона ж купила житло і для Батурських.

Батьки повинні пройти спеціальні курси та отримати дозвіл від органів опіки, а
за свою працю вони отримують державну платню

Дещо пізніше, у середині 2000-х, задумалися про проблему і на державному рівні. Тоді ж і був прийнятий закон про діяльність дитбудинків сімейного типу, де можуть виховуватися до десяти малюків, та прийомних сімей, здатних прийняти до чотирьох дітей. Усе це перевели на професійну основу: батьки повинні пройти спеціальні курси та отримати дозвіл від органів опіки, а за свою працю вони отримують державну платню.

За кожного приймака його новим батькам щомісяця платять два прожиткових мінімуми (близько 1,6 тис. грн.) Плюс 35% цієї суми вони отримують як зарплату за виховання однієї дитини.

Хоча соцпрацівники і намагаються знайти бажаючих створити виховне міні-підприємство, зазвичай ініціатива виходить знизу - від сімей, що зазвичай уже мають одного або двох своїх нащадків. Причому обізнані у справі всиновлення стверджують, що часто рішення прихистити чуже дитя приходить до українців спонтанно.

"Наша [рідна дочка] Настя лежала в лікарні поруч із палатою покинутих дітей. Приходимо, а вона в сльози:" Мамо, давайте заберемо Ваню", - розповідає Сергій Соломаха історію найпустотливішого зі своїх вихованців, що потрапив до них двомісячним.

Єдине, що вирішує інтернат,-це дах над головою і якесь харчування. А рутина, їжа
по годинах, режим, коли нічого свого немає, не можна залишитися наодинці і твою
думку ніхто не слухає,-це справжнє позбавлення волі

Серед малюків, які залишилися без батьків, навряд чи знайдеться хоча б один, який не мріє знайти теплий сімейний будинок після поневірянь по цілому ряду установ - спочатку будинок малятка, потім дитячий будинок і нарешті школа-інтернат.

У такому калейдоскопі дитина позбавлена ​​стабільних відносин, коли є кому довіряти і на кого орієнтуватися, зазначає Зінаїда Кияниця, заступник директора благодійної організації Кожній дитині, яка працювала у 2000-х заступником міністра сім'ї, молоді та спорту.

"Єдине, що вирішує інтернат, - це дах над головою і якесь харчування. А рутина, їжа по годинах, режим, коли нічого свого немає, не можна залишитися наодинці і твою думку ніхто не слухає, - це справжнє позбавлення волі", - проводить аналогію Постолюк.

Це порівняння можна продовжити: на харчування одного вихованця інтернату на день виділяється в середньому лише 20-30 грн. - Трохи більше, ніж на одного засудженого в українських виправних колоніях. Розраховані на 200-400 чоловік інтернати у глибинці, куди рідко доїжджають спонсори, десятиліттями не бачили ремонту. Доповнює ці принади ще один бич системи - дитяча дідовщина.

На харчування одного вихованця інтернату на день виділяється в середньому лише
20-30 грн. - Трохи більше, ніж на одного засудженого в українських виправних
колоніях

"Нас усіх сильно ображали [старші вихованці]", - стиха згадує 12-річна Руслана із сім'ї Соломах про рік, проведений в інтернаті.

Навіть у найкращих дитбудинках життя не набагато легше, переконана львів'янка Наталія Ярош, мати десятьох дітей, серед яких лише двоє рідних, і голова асоціації Моя сім'я, що об'єднала десятки прийомних батьків по всій Україні.

"Жоден дитбудинок чи інтернат, які б гойдалки, іграшки та ласощі там не були, не замінить дітям родинної любові", - переконана Ярош.

Пережиток дитбудинку

Інтернатська система розвиває в дітях споживацтво і непристосованість до життя аж до дрібниць - як поводитися у транспорті, як зробити покупку або розрахувати своїх витрати, вважає Постолюк. Перебування у будинку дитини малюків молодше трирічного віку вона вважає і зовсім згубним для дитячої психіки.

Тому в західних країнах більшість сиріт виховуються у спеціально найнятих державою прийомних сім'ях. Причому така форма влаштування вважається тимчасовою, а зусилля соціальних служб спрямовані на те, щоб повернути дитину в рідну сім'ю.

Тоді як число інтернатів у країнах Євросоюзу мінімальне або прагне до нуля - такі вимоги європейського співтовариства. Так, у Швеції інтернатів немає взагалі, у Великобританії із 60 тис. дітей-сиріт 58 тис. виховуються у сім'ях. Крім того, у більшості держав Західної Європи кількість дітей в одній держустанові не перевищує 10-15 чоловік. Тому, наприклад, Румунія, вступаючи в ЄС, змушена була реформувати свою застарілу систему, а саме - розформувати великі інтернати, створивши багато дрібних і надавши їм сімейний статус.

У більшості держав Західної Європи кількість дітей в одній держустанові не
перевищує 10-15чоловік

На цьому тлі слід віддати належне Україні: не маючи близьких перспектив входження до Євросоюзу, вона успішно вирішує проблему сирітства. Крім того, що за рахунок прийомних сімей число вихованців дитбудинку тут за п'ять років зменшилася на третину, зіграла свою роль і розгорнута в пологових будинках робота із попередження відмов від новонароджених. Так, якщо у 2004 році своїх немовлят залишили більше 1,5 тис. породіль, то у 2010-му таких виявилося лише 719.

Правда, число самих інтернатів за цей час майже не змінилося. До того ж, прагнучи зберегти штат і фінансування, що прямо залежать від числа вихованців, частина держустанов намагається відновити у себе повне завантаження. За словами Оксани Філіпішиної, заступника директора Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дітей, багато шкіл-інтернатів Міносвіти ведуть у малозабезпечених сім'ях у сільських регіонах активну "роз'яснювальну роботу".

"Батькам кажуть: ви ж не знаєте, як дитину прогодувати, а вона з понеділка по п'ятницю може бути на повному держзабезпеченні, харчуватися, вчитися у фахівців, і не треба думати, прийде сьогодні чи ні шкільний автобус", - описує чиновниця аргументи інтернатських керівників .

Прагнучи зберегти штат і фінансування, що прямо залежать від числа вихованців,
частина держустанов намагається відновити у себе повне завантаження

Віддаючи дитину в казенний дім, навіть проблемна сім'я втрачає стрижень і головний стимул для економічного благополуччя, вважає експерт. "А далі як звичайно - безробіття, алкоголізм, позбавлення батьківських прав", - доповнює Філіпішина Кияниця.

Тим часом, за даними ЮНІСЕФ, дітей, які стали сиротами за живих батьків, в Україні з кожним роком стає все більше: якщо у 2005 році їх було близько 1 тис. на 100 тис. дитячого населення, то у 2010-му - вже 1,2 тис.

Ситуацію посилює слабка і некваліфікована, на думку експертів, робота соцслужб із неблагополучними сім'ями. В основному цю місію взяли на себе недержавні структури. Постолюк наводить приклад проекту, реалізованого її фондом у Макарові Київської області, де за допомогою психологів та соціальних працівників за три роки вдалося зберегти сім'ю для 173 дітей.

Сімейні форми виховання мають в Україні майбутнє, адже більшість батьків, які
вирішили створити у себе в будинку притулок, сприймають своїх вихованців як
рідних, а турботу про них - як покликання, а не як професію

Експерти впевнені: сімейні форми виховання мають в Україні майбутнє, адже більшість батьків, які вирішили створити в себе в будинку притулок, сприймають своїх вихованців як рідних, а турботу про них - як покликання, а не як професію.

"Я не раз була за кордоном, у Бельгії, Британії, США, порівнювала нашу систему сімейного виховання із західними - так от, хоча всі соціальні умови там на порядок вище, наші діти [у прийомних сім'ях] набагато вихованіші і ростуть у атмосфері більшої довіри", - підкреслює Ярош.

***

Цей матеріал опубліковано у № 33 журналу Корреспондент від 26 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. Із правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.