Корреспондент. Точка зору. Виконали план. Засуджені за чужий злочин продовжують сидіти і після впіймання справжнього його виконавця

За вбивства маніяка-міліціонера у в'язниці відсиділи 16 невинних людей. Деякі продовжують сидіти. Адже якщо їх відпустити, то потрібно буде саджати всіх, хто їх туди запроторив, пишуть журналісти програми ТСН-тиждень каналу 1 +1 Алла Мазур та Станіслав Ясинський у колонці, опублікованій у №38 журналу Кореспондент від 30 вересня 2011 року.

Це сталося сім років тому в містечку Пологи, райцентрі Запорізької області. Максим Дмитренко попросив у старенької мами дві гривні і пішов випити пива. Повернувся, ліг спати. Як запевняє мати, не п'яний зовсім.

Ранок став живим втіленням кошмарного сну. Виявляється, пивом на дві гривні можна впитися настільки, щоб без приводу вбити і зґвалтувати сусідську дівчину. Так принаймні запідозрила місцева міліція. Це був останній день Максима на волі.

Привид маніяка-некрофіла на той час уже давно висів над Пологами. Дівчат – та що там, дівчаток-підлітків – у невеличкому містечку вбивали і по-звірячому ґвалтували часто. Майже всіх – однаково. Підходив хтось іззаду, душив, кудись тягнув. Батьки намагалися не випускати дітей самих і стежили за міліцейськими зведеннями. Визнавати, що в містечку орудує маніяк, владі не хотілося. А оскільки немає маніяка, то в кожному конкретному випадку треба знаходити винуватця злочину. І його знаходили.

Визнавати, що в містечку орудує маніяк,владі не хотілося. А оскільки немає маніяка, то в кожному конкретному випадку треба знаходити винуватця злочину. І
його знаходили

Злочин часто розкривали по гарячих слідах. Передбачуваний вбивця все розповідав, справи не накопичувалися, люди отримували належні підвищення. Але минав час, і кошмар повторювався. Якби не зловили справжнього вбивцю, то половину чоловічого населення Полог зарахували б у насильники-душителі і відправили в зону – з передбачуваним фіналом.

Коли ми запитали, чому невинні затримані зізнавалися, питання так і залишилося висіти в повітрі. Пальці 14-річного Яші Поповича випадково потрапили в двері, йому погрожували пістолетом та били – останнє вже не новина для української міліції. Хлопець зізнався у вбивстві дев'ятирічної сестри. Максима Дмитренка, за словами адвоката, не тільки били, але й не давали спати, возили на детектор брехні й обіцяли повісити на нього всі нерозкриті злочини Пологівського району. Засудили Дмитренка в квітні, у той самий день, коли йому виповнилося 30 років. Наступні 13 можна було викреслити з життя.

Дивно, що в районі з такими напористими слідчими взагалі залишалися нерозкриті злочини.

І ось парадокс: через чотири місяці, влітку 2005-го, зовсім випадково міліція взяла того самого, справжнього вбивцю. Шок від упіймання став не меншим, ніж від подробиць його злочинів. Серійним маніяком-некрофілом виявився колишній міліціонер-криміналіст. Через рік 52-річний Сергій Ткач в точності розповів, як душив і ґвалтував 17-річну Світлану, за вбивство якої сидить Дмитренко. Таких жертв в чотирьох областях України у Ткача близько сотні – фактично кривавий рекорд для України. Бити його, на жаль, не довелося – він все розповів сам, примовляючи: що ж ви мене ловили так довго, я, мовляв, 25 років вбиваю. Засудили його відразу за 40 справами. Ще близько 60 продовжує розслідувати прокуратура. І розслідує так "старанно", що Дмитренко відзначив уже сьому річницю позбавлення волі.

Слідство, судячи з усього, йде важко, адже за кожним вбивством уже хтось зізнався. Тільки до моменту винесення довічного вироку монстру Ткачу, за підрахунками журналістів, повний термін за його злочини вже відсиділи – вдумайтеся в цю цифру – більше десятка безвинно засуджених. І шестеро в той момент ще відбували покарання за пологівського маніяка.

Слідство буксує, і деякі невинні все ще сидять з однієї простої причини: якщо визнати, що вони невинні, треба карати і саджати всіх тих, хто вибивав зізнання, представляв обвинувачення, засуджував

Слідство буксує, і деякі невинні все ще сидять з однієї простої причини: якщо визнати, що вони невинні, треба карати і саджати всіх тих, хто вибивав зізнання, представляв обвинувачення, засуджував. Так вважає старенька мама Максима Дмитренка, і їй не відмовиш в життєвій мудрості.

Тепер про "садити". Четверо слідчих і працівник районної прокуратури вже три роки перебувають у СІЗО. Їх судить вже третій за рахунком суддя: двоє попередніх виявилися людьми літнього віку і відпросилися на пенсію. Хлопці стоять на своєму: діяли за кодексом, що допитували жорстко – правда, все інше наговорюють від образи.

Але слідча група Генеральної прокуратури виявила у всіх справах стільки білих ниток, що під ними не видно літер. Одного з "пологівських душителів" ніяк не хотіла впізнавати жертва, яка випадково вижила: той був літній, а цей зовсім молодий. Ну і що, подумаєш, проблема. Протокол зі свідченнями дівчини зі справи випарувався, на його місці – визнання. Справа Дмитренка у 2008 році встигла побувати у Верховному суді. І наші судді знову, навіть після одкровень Ткача, - увага! - визнали хлопця винним. Причепилися до неточностей у формулюваннях слідчих Генпрокуратури, вирішили, що підстав переглядати вирок і навіть відправляти справу на дорозслідування немає.

Ось і сидить Дмитренко. Наляканий, нікому не вірить, з журналістами зустрічатися не хоче. Раніше в одній тільки колонії у Вільнянську, неподалік від Запоріжжя, відбували незаслужене покарання відразу троє таких "пологівських маніяків". Двох вдалося випустити, тепер Дмитренко залишився сам. Його справа - та сама, з білими нитками, - перебуває в архіві Запорізького апеляційного суду.

Засуджені за чужі злочини в Україні – буденність, скільки їх, навіть приблизно ніхто не знає

Якщо вона повернеться в обласну прокуратуру, там, як запевняє адвокат Ірина Дерев'янко, вона і згине: проти своїх ніхто не попре. Шанс відновити справедливість один – наполеглива суспільна увага до цієї справи, розповіли нам досвідчені юристи. Адже засуджені за чужі злочини в Україні – буденність, скільки їх, навіть приблизно ніхто не знає. І Дмитренку просто пощастило в тому, що потрапив все-таки в поле зору журналістів.

Ми в програмі ТСН-тиждень розіслали майже два десятки офіційних листів – до МВС, генеральному прокурору, омбудсмену, міністру юстиції, голові Верховного суду. Питання очевидні: чому невинна людина сидить за чужий злочин і що має статися, щоб вона нарешті опинилася на волі? Відреагувала поки що тільки Генпрокуратура. Там додаткове розслідування пообіцяли взяти на себе. Всім іншим, очевидно, треба довго збиратися з думками. Адже будь-яка відповідь вищої посадової особи в такій ситуації до кореня стрясає її вертикаль влади.

Але реагувати доведеться. Тому що в справі пологівського маніяка – цій найбільш ганебній справі українського правосуддя – слід ставити крапку. І, може, тоді хоча б на тиждень у міліцейських райвідділах перестануть "виконувати план".

***

Ця колонка опублікована в № 38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua