НГ: Демократія по-київськи
Якщо ви вважаєте, що туристичні намети доречні лише на лісових галявинах або на рибалці біля озера, то в одному місті вони стали невід'ємною частиною урбаністичного ландшафту, пише письменник Станіслав Іванов у російській Независимой газете.
І це не околиці Улан-Батора із юртами конярів, і не африканські табори біженців від гуманітарних і природних катастроф. У цьому місті у його жителів є цілком комфортні квартири, просто вони люблять ночувати в наметах, захищаючи свої погляди, права і свободи. Наприклад, мій київський друг Василь Нагібін приїхав на фінал премії Дебют прямо з майдану Незалежності у рік звершення помаранчевої революції, проживши в кінці листопада чотири дні під відкритим небом, а його тато добровільно смажив вдома десятки котлет, щоб годувати революціонерів на площі. Приїхавши три роки тому у Москву ще раз і дізнавшись про заборону пити пиво на вулицях, він назвав Росію тоталітарною державою і сказав, що, якби це сталося у його країні, відбулася б друга помаранчева революція. Розпивати пиво на українських вулицях тепер не можна теж, і революційні кемпінги, як і раніше, прикрашають центр столиці. Правда, з інших приводів. Ледве вийшовши на Хрещатик, ви відразу потрапите на мітинг. Насолодіться "повітрям свободи" і подихайте "на повні груди", якщо забули, що це таке, - бо ніхто не відбере у вас фотокамеру, не вдарить по спині гумовою палицею і не потягне волоком в омонівський "пазик". Прихильники Тимошенко і Януковича мирно сусідять по обидва боки від входу до Печерського суду, а протистояння відбувається головним чином на рівні музичного оформлення та потужності акустичного обладнання. На боці Тимошенко грала жорстка гітарна група з гострополітичними мелодекламаціями, а за Януковича голосив гучний тенор із народними наспівами.
Минулого разу я приїхав до Києва у складі групи Макулатура, і ми повинні були обрушити на українську публіку свої соціально-буттєві тексти в арт-клубі 44 неподалік від суду. Так вийшло, що Юлія Володимирівна ледь не зірвала нам концерт, тому що коли її виводили з будівлі, то перекрили половину Хрещатика, через що не всі змогли вчасно прийти на наш контркультурний захід. Це єдина незручність, яку ми зазнали від "наметової демократії". Ну і той факт, що багато українців щиро вважають, що у 2008-му саме Росія виступила в ролі агресора проти Грузії, тому що в роки президентства Ющенка цей конфлікт подавався по телебаченню дещо однобоко, як спочатку й на Заході. Зате на українському ТБ існує справжня свобода слова, і порівняно з ним новини Первого канала виглядають як комічний анахронізм.
Багато українців щиро вважають, що у 2008-му саме Росія виступила в ролі агресора проти Грузії, тому що в роки президентства Ющенка цей конфлікт подавався по телебаченню дещо однобоко.
Щороку, приїжджаючи у це чудове місто, я бачу натовпи людей, які постійно протестують проти чого-небудь перед мерією, Верховною Радою або просто на площах і вулицях. Можна подумати, що це улюблене заняття українського народу, однак до акцій протесту грецьких анархістів або барикад французьких далекобійників йому ще далеко. Як російській "суверенній демократії" хоча б до давньоелінської, не кажучи вже про сучасну "наметово-шатрову". І це виглядає дійсно дивно: коли приводів вийти на вулиці не менше, ніж у сусідів, громадяни РФ вважають за краще сидіти по хатах і дивитися дурні ток-шоу. Наприклад, ціни на бензин у наших республіках однакові, але водночас проїзд у громадському транспорті Києва обійдеться вам у чотири рази дешевше, ніж у Москві. Але ж Україна не видобуває найбільше нафти у світі і не вважає себе енергетичною наддержавою. Імовірно, що київське метро і тролейбуси заряджаються від ДніпроГЕС, але я щось не помітив автобусів, які пересуваються на донбаському вугіллі або на біопаливі із сала. І це лише найприземленіша претензія, яку слід висунути владі.
Але якщо ви не так захоплені політичними протистояннями, вам краще відійти від Хрещатика і перейнятися Києвом у більш спокійній обстановці. Наприклад, на Андріївському узвозі із вуличними художниками, музикантами та фольклорними сувенірами і будинком, де жив Булгаков: це якийсь аналог Арбата, тільки з великим кутом нахилу мощеної поверхні і перепадом висот. Або подивитися на все зверху відстороненим поглядом із дзвіниці Софійського собору, а потім спуститися у підземелля Києво-Печерської лаври, де зберігаються мощі Іллі Муромця - святого богатиря зростом метр сімдесят. А пообідати найкраще у звичайному кафе Трюм на вулиці Сагайдачного - лише там подається найправильніший борщ із пампушками, часником і шматком сала на скибці чорного хліба. Якщо ви не замовите до такого правильному борщу стопку горілки, вважайте, що у вас геть відмовило почуття композиції. І нехай вас не бентежить, що вулиця, де ви трапезували, носить ім'я гетьмана, який намагався взяти в облогу Москву, - він ще за життя покаявся у цьому єрусалимському патріарху Феофану.
Щороку, приїжджаючи у це чудове місто, я бачу натовпи людей, які постійно протестують проти чого-небудь перед мерією,Верховною Радою або просто на площах
і вулицях. Можна подумати, що це улюблене заняття українського народу.
Найдивніша і найбільш вражаюча споруда у Києві - це, безумовно, Будинок з химерами архітектора Городецького, місце якому скоріше у Барселоні поруч із химерними творіннями Гауді. Фасад і дах цього будинку стали притулком гігантських змій, сомів, крокодилів, усміхнених жаб, носорогів і нереїд, а водостоками служать змії і слонячі хоботи. Всередині, як кажуть, скульптурні композиції не менш екстравагантні. Не знаю, від яких хвороб лікувалися члени ЦК КПУ, але у пізньорадянський період спецполіклініку для них чомусь вирішили розмістити серед усього цього буйства архітектурної фантазії. А зовсім поряд із химерним будинком розташовується Президентський палац. Піднімаючись до нього по сходах, ви не побачите високих парканів, укріплених стін із бійницями або роту автоматників у бронежилетах, і вас ніхто не спробує зупинити, щоб перевірити документи. Ви побачите ґрунтовну будівлю із масивними дверима, над якою висить табличка Президент України, що ніби запрошує запросто зайти до нього в гості. Звісно, це не Ісландія, у якій будь-який житель може постукати у досить скромний будинок, де реально живе президент, і йому чемно скажуть, що зараз він зайнятий або у від'їзді. У Києві президентські двері наглухо зачинені, але вас не заарештують за порушення громадського порядку, якщо вам захочеться підійти до них ближче і смикнути за ручку. Збоку від палацу чергують лише два міліціонери біля шлагбаума, і ви їх не зацікавите, якщо не почнете розкладати перед входом динаміт.
За кілька кварталів від палацу розташований Інститут фізіології ім. Богомольця, де колектив молодих учених під керівництвом доктора наук Віктора Досенка вивчає "роль мітохондріальної креатинкінази у попередженні загибелі ізольованих кардіоміоцитів при аноксії-реоксигенації", а у вільний від досліджень час разом п'ють Массандру із колб і реторт прямо в лабораторії. Обговоривши важливі світові проблеми, ми без всякого пропуску пройшли у Міжнародний центр молекулярної фізіології і побачили, як ще один наш друг-учений Олексій Болдирєв розставляє намет посеред науково-дослідного устаткування. Цього разу це не була акція протесту, просто наступного дня Олексій ішов у місячний похід до Північної Осетії і перевіряв щойно куплений тримісний намет.
Україна - дуже цікавий і самобутній уламок імперії, у якому прагнуть жити за європейськими стандартами, але постійно змушені озиратися на Росію. Більшість
населення бажає вступити у ЄС, і правильно робить.
Розпад СРСР мовби наочно висвітив кілька альтернативних шляхів історичного розвитку, за якими могла б рухатися колись єдина держава, - від давньоазіатських деспотій до парламентських республік. Україна - дуже цікавий і самобутній уламок імперії, у якому прагнуть жити за європейськими стандартами, але постійно змушені озиратися на Росію. Більшість населення бажає вступити у ЄС, і правильно робить. А тим небагатьом нездоровим людям в обох країнах, кому може спасти на думку, що це суперечить нашій дружбі і добросусідським відносинам, я б порадив полікуватися в Будинку з химерами, якщо там знову відкриють поліклініку. А поки нас не пускають навіть на поріг шенгенської зони, насамперед варто було б скасувати найбезглуздіший держкордон у світі і розпустити по домівках марну армію митників, які годяться лише для того, щоб будити вас двічі за ніч у поїзді, світити в обличчя ліхтариком та щось звіряти у допотопному гросбусі із найбільш кумедно-серйозним виглядом.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.