Путін поспілкувався з «Єдиною Росією»

На зустрічі з керівництвом «Єдиної Росії» її лідер заявив, що «вертикаль влади» ефективніша за західну демократію.

Колишній, і на думку багатьох, майбутній президент Росії напередодні думських виборів поговорив про життя з керівництвом "Єдиної Росії".

Мабуть, ніколи за 11 років перебування при владі він не висловлював свої політичні погляди так відверто і вичерпно, як 24 листопада.

Те, що сталося в Росії у серпні 1991 року, багато хто вважав і продовжує вважати демократичною революцією. Не дивлячись на це громадський устрій, правосуддя і дотримання прав людини у Росії ніколи не відповідали західним стандартам.

Проте власті, принаймні на словах, визнавали, що ці стандарти - світлий ідеал, до якого слід прагнути. Треба лише не квапити Росію, зробити їй знижку на "важке дитинство", складнощі перехідного періоду, історичну необхідність тимчасової авторитарної стабілізації після "відважних 90-х", але колись…

Тепер з’ясувалося, що, на думку Путіна, у фінансовій кризі на Заході винна демократія.

"Ми ж не втягнули країну в боргову кабалу, як Португалія і Греція... Проблеми у Франції наростають, Італія закачалася. Все це пов’язано спочатку з невірними рішеннями, потім - з неможливістю перервати тренд. Те ж саме, один в один, у США", - заявив прем’єр.

"У парламенті США дві партії ніяк не можуть домовитися", - через деякий час знову підкреслив він.

Справді, як добре, коли владі не треба ні з ким домовлятися, а можна командувати.

"Не треба розквашувати парламент!" - закликав Путін, маючи на увазі результати виборів, які, за даними опитувань і прогнозів аналітиків, можуть виявитися не настільки сприятливими для "партії влади".

На початку минулого року Путін застерігав від "українізації політичного життя Росії". Тепер виявилось, що і Захід не зразок.

Звичайно, великою сенсацією заява Путіна не стала. Відношення колишнього офіцера спецслужб до демократії ні для кого  не було секретом.

У американців є прислів’я: "Твої справи говорять так голосно, що не чутно, що ти говориш".

"Вертикаль влади", по якій зверху вниз йдуть накази, від низу до верху доповіді, була в основному, побудована ще у першій половині нульових років.

Віхами на цьому шляху стали встановлення державного контролю над основними телеканалами, відміна виборності губернаторів і справа ЮКОСа, головна мета якої, на думку багатьох, полягала не у боротьбі з ухиленням від податків, а в наочній демонстрації російському капіталу, що за "політичні амбіції" і фінансування "не тих" партій будь-хто може втратити бізнес і потрапити до в’язниці.

За останніх 10 років у Росії двічі була можливість затвердити цивілізовану двопартійну систему за англосакським зразком.

У 2000 році крупні фракції у Держдумі сформували "Єдність" і "Вітчизну". Особливих ідейних розбіжностей між ними не було. Особисте суперництво між "кремлівськими" і "лужковськими" в ході природної зміни поколінь поступово забулося б, і виникли б дві системні, респектабельні партії - одна з трохи більшим упором на централізм, інша - на інтереси регіонів. Проте Кремль віддав перевагу консолідації конкуренції, фактично змусивши їх злитися у "Єдину Росію".

У березні 2006 року головний політичний стратег Кремля Владислав Сурков публічно заявив про необхідність відростити країні "другу ногу, на яку можна переступити", коли затече права ("Єдина Росія"), а в жовтні на базі трьох невеликих партій була створена "Справедлива Росія", якій відразу почали давати роль тієї самої "лівої ноги".

Володимир Путін міг би посприяти становленню двопартійної системи, заявивши перед виборами 2007 року, що "Єдина Росія" і "Справедлива Росія" однаково милі його серцю, проте прийняв інше рішення.

Очевидно, обидва рази запанувала думка, що навіть видимість політичного плюралізму і вибору Росії ні до чого. Ставка була зроблена на так звану "півторапартійну" систему, як в післявоєнній Японії: з однією суперпартією і маргінальною опозицією, що не має реальних шансів прийти до влади в найближчі десятиліття.

Апофеозом цієї концепції стала знаменита фраза одного з найближчих сподвижників Путіна, спікера нижньої палати Бориса Гризлова: "Дума - не місце для дискусій".

Під час телемосту з громадянами у грудні 2009 року Путін із задоволенням відзначив, що "у нас, слава богу, жодних виборів немає".

Проте ритуальні слова про користь і необхідність демократії все ж періодично виголошувалися. Особливо, Дмитром Медведєвим.

Тепер і Медведєв про це не говорить, віддаючи перевагу іншим темам.

А вже Володимир Путін остаточно розставив крапки над "i".

Незалежний політолог Олексій Воробйов пов’язує заяву Путіна із зростанням протестних настроїв у суспільстві.

"Ця спроба стимулювати соратників напередодні виборів дуже нагадує жест відчаю", - заявив він Російській службі Бі-бі-сі. - Це ознака важких настроїв у Кремлі і керівництві "Єдиної Росії", дуже великій невпевненості "партії влади" і її лідера у підсумках виборів".

На думку експерта, соціологічні центри завищують популярність "ведмедів", яка насправді, принаймні, в крупних містах, не перевищує 30%. Перед "Єдиною Росією" маячить реальна загроза втрати не лише конституційну, але і просту більшість у нижній палаті, вважає він.

Ймовірно, не випадково ні Путін, ні інші учасники розмови не стали публічно ділитися прогнозами, а прес-секретар прем’єра Дмитро Пєсков спробував зменшити значення можливої моральної поразки "партії влади", назвавши зниження рейтингу "Єдиної Росії" "ваганням, без якого немає розвитку".

Проте чимало спостерігачів переконані , що справа не лише у передвиборній ситуації. Володимир Путін справді сказав те, що думає.

Не можна не визнати, що автор "вертикалі влади" у чомусь правий.

І авторитаризм, і плюралістична демократія мають сильні і слабкі сторони.

Письменник Олександр Ніконов порівняв їх з металевою лозиною і зеленою гілкою. Лозина міцніша, зате гілка жива, в ній є потенціал розвитку, з гілки може вирости величезне дерево, а із залізяки нічого не виросте.

Головний недолік демократії очевидний: це популізм, що особливо негативно відображається  на економіці.

Розумні економічні заходи майже завжди "непопулярні". Кому ж хочеться більше працювати і жити на зарплату?

Ми постійно чуємо, що в тій або іншій країні знаючі люди одностайно вважають за необхідне зробити те-то і те-то, але запропоновані заходи навіть не обговорюються: вибори на носі! І навпаки: якщо якісь рішення прийняті "з передвиборних міркувань", можна майже не сумніватися, що вони згубні.

Авторитарні правителі ніколи не розуміли джерел могутності і оптимізму демократій. Не може бути великою країна, де люди постійно сперечаються з державою і один з одним!

Сильна влада дійсно здатна впевненіше впроваджувати у життя свою політику. Але де гарантія, що ця політика - оптимальна?

"Плюралістична демократія дозволяє в процесі суспільної дискусії знаходити конструктивні позиції", - вказує Олексій Воробйов.

Слова "авторитаризм" і "корупція" майже завжди ходять парою. Людська природа недосконала, корупція, в тій або іншій мірі, є скрізь, але періодична змінюваність влади і свобода слова - єдиний перевірений спосіб хоча б утримувати її в соціально прийнятних рамках.

Авторитаризм глушить у зародку будь-яку ініціативу і громадянську відповідальність. Якщо моя думка нікого не цікавить, гори все синім полум’ям, робіть, що хочете, а я людина маленька!

Республіканський Рим дав світу неперевершені до цього дня зразки громадянського служіння. В епоху імперії склалася цинічна приказка: "Нехай про Рим піклуються консули!".

Британські політики 1930-х років називали свою країну старим добрим диліжансом, який, можливо, їде і повільніше, зате стійкий, а гітлерівську Німеччину і сталінський СРСР - мотоциклами, які повинні увесь час мчатися вперед, а якщо зупиняться, впадуть на бік.

Авторитарний режим у виправдання свого існування зобов’язаний постійно демонструвати великі досягнення, або хоча б їхню видимість.

Є думка, що сильна влада буває історично виправдана, якщо висуває великий проект і повністю бере на себе відповідальність за його здійснення.

Проте відсутність у Путіна і "Єдиної Росії" крупних ідей давно відома. Замість розвитку і значних цілей нації пропонується збереження в незмінному вигляді того, що є, замість прагнення вперед і вище - принцип "аби гірше не було".

Нарешті, демократія - це пошук компромісів, які більш менш влаштовують усіх. При авторитаризмі хтось отримує усе, а невдоволеним і незгодним залишається лише стискати кулаки від безсилля. Рано чи пізно, це погано закінчиться, і не лише для влади - її не шкода, сама винна - але і для країни.

Ймовірно, російську економіку чекають нелегкі часи, а це потягне за собою соціальні проблеми. Багато експертів вважають, що для Кремля і "Єдиної Росії" зараз було б політично вигідніше розділити відповідальність з іншими партіями, а не відповідати одноосібно за усе, що відбувається в країні.

Постійно повторюючи слово "стабільність", Володимир Путін насправді підвів під цю стабільність міну. У створеній ним системі немає запобіжника у вигляді можливості легко і мирно поміняти одну команду на іншу, яка б недуже від неї відрізнялася. При владній монополії люди терплять, поки терпиться, зате потім відбувається не зміна влади, а зміна режиму зі всіма її неприємними наслідками.

Увічнити авторитаризм не можна, але забезпечити "стабільність" правителеві і його оточенню, поки він фізично існує - цілком реально.

"Єдина виразна мета і сенс цієї політики - якомога довше утримати себе у владних кріслах", - вважає Олексій Воробйов.

Але нічого вічного, як вчить історія,  не буває. Втім, в її анналах є ще одна знаменита фраза: "Після нас - хоч потоп!"