Корреспондент: Сусіди згори. Лист з Балі

Життя на Балі настільки пронизане повір'ями про місцевих духів і ритуалами, пов'язаними з ними, що, повернувшись додому, навіть до шелесту дерев за вікном ставишся вже інакше, пише письменниця і піар-менеджер Марина Соколян у рубриці «Лист з…» журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року.

Про острів Балі часто кажуть, що це земля богів. Існує стародавній переказ про те, що боги створили цей острів для проведення власного дозвілля, а тепер ідея божественного походження Балі активно використовується для залучення туристів.

Втім, потрапивши сюди, ви швидко зрозумієте, що Балі – земля не тільки богів, але й різноманітних духів, домовиків, ангелів та демонів. Тут і кроку ступити не можна, не наштовхнувшись на свідчення містичної участі в житті балійців.

Таким, наприклад, був один з моїх перших кроків на острові, коли, вийшовши з машини, я мало не наступила на кошичок з пальмового листя з квітами, рисом і печивом – підношенням для духів. Пізніше такі самі кошички зустрічалися мені буквально скрізь – від ошатних вівтарів до небезпечних перехресть. Таким чином, як мені пояснили, балійці заклинають духів перехрестя, щоб вони допомогли уникнути автомобільних аварій. Втім, вибігаючи з кошиками на перехрестя саме під час ранкових заторів, "прочани" самі і створюють аварійні ситуації.

Духи, природно, бувають не тільки добрі. Цей момент обов'язково треба мати на увазі, особливо якщо ви збираєтеся на Балі в березні. Справа в тому, що місячний рік тут починається в цей час зі свята Ньєпі, так званого Дня тиші. У цей день, за повір'ями, злі духи виходять на землю, щоб пакостити людям. Тому краще сховатися вдома і сидіти якомога тихіше, щоб духи вирішили, що на всьому острові нікого немає, і забралися геть.

Балійці серйозно ставляться до цього свята: не працює взагалі нічого, від закусочних до аеропортів, світло не вмикається, на вулицю не виходить ніхто, крім учасників спеціального очисного ритуалу

Балійці серйозно ставляться до цього свята: не працює взагалі нічого, від закусочних до аеропортів, світло не вмикається, на вулицю не виходить ніхто, крім учасників спеціального очисного ритуалу. Не роблять виняток і для туристів.

Також в арсеналі місцевих повір'їв є ще й вельми колоритна дама, Рангда, королева демонів і пожирачка дітей. Її зображення у вигляді ікластої старої з довгим язиком ви знайдете біля входу до храмів, обернених до моря, або ж тих, які спочатку заплановані, як похоронні.

Дослідники припускають, що образ Рангди пов'язаний з культом богині Дурги, і не дивно, оскільки на острові переважно сповідують індуїзм. Особливою популярністю у туристів користується танцювальна вистава з масками Баронга: її сюжет загалом простий і полягає в тому, що дух-захисник Баронг (щось середнє між левом і собакою) б'ється з Рангдою, щоб захистити підзвітне селище від її підступів.

Танцювальна культура острова заслуговує на окрему увагу,і, на мій погляд, побувати на Балі, не побачивши танців, – все одно що обійти стороною Єлисейські
Поля в Парижі

Танцювальна культура острова заслуговує на окрему увагу, і, на мій погляд, побувати на Балі, не побачивши танців, – все одно що обійти стороною Єлисейські Поля в Парижі. Танець для остров'ян – це й очищення, і медитація, і прохання про заступництво.

Ці танці спочатку були ритуальними, та й тепер іноді можна побачити, як танцюристи входять в транс і починають спілкуватися з духами настільки безпосередньо, що їх доводиться виводити зі сцени, щоб не лякати туристів.

Трохи вище я згадала, що зображення королеви демонів зустрічається на храмах, обернених до моря. І це не просто так. Ставлення остров'ян до моря досить специфічне, адже, за їхніми уявленнями, в океані живуть злі духи. Добрі духи і духи предків живуть на найвищій горі – священному вулкані Гунунг-Агунг, на схилах якого розташований Пура-Бесакі, головний місцевий храм.

Поділ "гора – море" обов'язково присутній у плануванні селища. Вхід до нього, прикрашений різьбленими ворітцями, завжди звернений до гори, тоді як похоронний храм найчастіше виходить до моря.

Коли я попросила господаря нашого будиночка відвести мене до храму, той ніяково зам'явся (потрібно сказати, місцеві неохоче пускають приїжджих у свої святилища) і запропонував сходити до того храму, що на березі. Мабуть, осквернити храм смерті важко навіть туристам – без п'яти хвилин демонам. А що ще накажете думати балійцям про своїх божевільних гостей, які добровільно хлюпочуться в морі, де живе усіляка нечисть?

У свято Меласті океан набуває для остров'ян більш позитивного значення – тисячі людей приходять на берег, щоб очистити в морській воді храмові святині. Це красива і барвиста подія, як, втім, і будь-який інший балійський ритуал, в тому числі – похорон.

Краса має для остров'ян особливе значення. Можливо, справа в природі, по-тропічному яскравій. Вражають навіть меблі та облаштування побуту. Визирнувши у вікно нашої оселі, я вирішила було, що переді мною храм: сусідній дах був прикрашений чудовим кам'яним різьбленням і позолотою. Виявилося, ні – звичайний сільський будинок.

Дух краси, так само як й інші духи, облаштувалися у житті балійців дуже міцно

Словом, дух краси, так само як й інші духи, облаштувалися у житті балійців дуже міцно.

Гуляєш, приміром, уздовж берега, а поруч місцева мешканка зосереджено здійснює очисне обмивання; лежиш біля басейну, а в двох кроках – дівчина в ошатному саронгу покладає підношення на вівтар предків. І все це так щиро і природно, що незабаром і сам починаєш відчувати щось отаке – незрозумілий, скажімо, шурхіт листя і відчуття погляду з темряви ...

Ні, я розумію, що це лише верткі гекони, що забігли на вогник, але почуття чудесного після Балі не відпускає ще довго. Та й не хочеться, щоб відпускало.

***

Цей матеріал опубліковано в № 47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.