Преса Британії: адвокат Абрамовича пошкодував Березовського

Огляд британської преси за 20 грудня 2011 року.

В огляді британських газет:

Усі британські газети багато смуг приділяють смерті лідера Північної Кореї Кім Чен Іра і розмірковують про майбутнє цієї закритої для міжнародного співтовариства країни.

Смерть Кім Чен Іра, безжального тирана, який любив попити коньячку, повинна була б стати поворотним моментом, пише у своєму редакційному коментарі Financial Times.

Довгі роки "дорогий лідер" грав в ядерну "російську рулетку" зі своїм південним сусідом і з усім міжнародним співтовариством, одночасно морячи голодом і тероризуючи власний народ. Саме тому передача влади в інші руки могла б привести до відновлення зруйнованої економіки КНДР і стабільності в одному з найбільш неспокійних регіонів світу.

Однак не варто на це сподіватися, вважає газета, оскільки на відміну від свого батька, у якого було 14 років на підготовку до влади, 28-річний спадкоємець Кім Чен Ун був практично нікому не відомим аж до минулого року, коли він спішно став чотиризірковим генералом.

Навряд чи можна сподіватися на те, що він зможе спиратися на широку підтримку і повести за собою країну, чверть населення якої голодує, пише Financial Times.

Ризик, вважає газета, ще й у тому, що юний Кім може захотіти показати свою відвагу і посилити агресивний настрій щодо Південної Кореї, що може призвести до жахливих наслідків, враховуючи ядерний потенціал КНДР. Або ж він може стати пішаком різних "інтересів", що змагаються, якщо виявиться, що його наставники - рідна тітка і її чоловік - не матимуть достатньої ваги.

Проблема в тому, що оскільки Північна Корея абсолютно ізольована від решти світу, то ніхто нічого не знає про правила тамтешньої ігри, зауважує FT.

Але на що б не зважилася правляча північнокорейська еліта, зрозуміло одне: обраний наступник погано підготовлений для того, щоб впоратися з безліччю внутрішніх і міжнародних проблем, погоджується Guardian.

Життєпис Кім Чен Уна, подібний до батьківського, настільки ж ідеальний, як і неправдоподібний: набагато простіше повірити в його здатності до мов, комп'ютерів і технічних новинок, ніж у те, що він є чудовим військовим стратегом.

Ні точна дата його народження, ні навіть те, ким була його мати (за деякими даними, це друга дружина Кім Чен Іра, яка померла кілька років тому), достеменно невідомо.

Кажуть, що він здобув освіту в швейцарському пансіоні, де полюбив баскетбол (і обрав в кумири Майкла Джордана) і лижі.

Guardian посилається на спогади особистого кухаря Кім Чен Іра японця Кендзі Фудзімото, який втік із КНДР до Японії і випустив там в 2003 році мемуари, в яких він називає юного Кім Чен Уна "копією батька" в тому, що стосується обличчя, фігури і манери поведінки.

"Ніколи не забуду, якими очима він на мене подивився. Вони ніби говорили: "А це - жалюгідний япошка", - цитує газета Фудзімото.

Експерти вважають, що через відсутність досвіду Кім Чен Ун буде спочатку номінальним лідером, за яким будуть стояти впливові воєначальники та члени партії.

"Шанси на те, що північнокорейські військові зроблять спробу перевороту, дуже малі, оскільки Північна Корея називає себе нацією зі спільною долею", - наводить Guardian слова професора Університету з вивчення Північної Кореї в Сеулі Ен Му Чжина.

Між тим, нещодавно в інтерв'ю японській газеті старший син Кім Чен Іра Кім Чен Нам сказав, що його батько проти того, щоб продовжувати політичну династію, і призначив своїм наступником молодшого сина лише для того, щоб зберегти стабільність.

За словами Кім Чен Нама, спадкова передача влади "не відповідає соціалістичним принципам, і мій батько теж проти цього". Кім Чен Нам посварився зі своїм батьком після того, як в 2001 році спробував в'їхати до Японії за підробленим паспортом, сказавши, що хоче відвідати токійський Діснейленд.

"Я так зрозумів, що передача влади зроблена для того, щоб стабілізувати внутрішню систему. Нестабільна Північна Корея призведе до нестабільності в регіоні", - наводить Guardian слова старшого сина Кім Чен Іра.

Independent продовжує тему дітей політиків матеріалом, присвяченим доньці Юлії Тимошенко Євгенії Карр. Вірніше, її боротьбі за те, щоб її мати випустили на волю.

До недавнього часу Євгенія ніколи не виступала на публіці, їй не доводилося спілкуватися з іноземними журналістами і вже тим більше переступати поріг Лук'янівського СІЗО, де утримують, за словами газети, найбільш відомих політв'язнів України, в тому числі і Юлію Тимошенко.

Євгенія займалася ресторанним бізнесом і жила в своє задоволення зі своїм британським чоловіком, співаком гурту важкого металу Death Valley Screamers. Однак все це змінилося відразу, коли її мати отримала семирічний тюремний термін за перевищення повноважень при підписанні газового контракту з Росією.

"Я ненавиджу політику, я не така сильна, як моя мати, - зізналася Євгенія в інтерв'ю газеті. - У вересні я вперше виступила на публіці, я повинна була це зробити, щоб захистити її від тих, хто намагається зруйнувати все, що було завойовано під час помаранчевої революції".

Турбота про долю матері перетворила Євгенію Карр у найбільш помітного публічного захисника Юлії Тимошенко: під її керівництвом вже відбувалися демонстрації, а незабаром Євгенія вирушила до Європи і США, щоб просити міжнародних політиків посилити тиск на президента України Віктора Януковича.

"Моя мати хвора. У неї проблеми зі спиною і вона ледве ходить. У неї шкірна інфекція, проблеми зі шлунком. У її камері холодно й сиро, води гарячої немає, і її лікаря до неї не пускають", - говорить Євгенія Карр, переконана в тому, що вирок, винесений її матері - це "помста" напередодні парламентських виборів 2012 року.

Цей матеріал супроводжує невелика замітка про те, що щойно в Києві було узгоджено договір про асоціацію між Євросоюзом і Україною, однак він не був підписаний, як заявили представники ЄС, через "політично мотивований" процес над Юлією Тимошенко.

Times на смузі "Погляди" публікує звернення директора організації Free Belarus Now ("Свободу Білорусі сьогодні!") Ірини Богданової, яка є сестрою опозиційного білоруського політика та одного з колишніх кандидатів у президенти Андрія Саннікова.

Богданова нагадує, що Санніков отримав п'ять років виправних робіт за організацію "масових заворушень" на показному процесі в Мінську. Однак справжнім "злочином" Саннікова було те, що він наважився висунути свою кандидатуру проти Олександра Лукашенка, "останнього європейського диктатора", пише автор звернення.

"Я виросла при комунізмі. Коли впала Берлінська стіна і дисиденти - такі, як Вацлав Гавел - стали новими лідерами Європи, було відчуття того, що хвиля демократії докотиться, зрештою, і до Білорусі. Однак минуло 22 роки, і ситуація тільки погіршилася. Багато моїх друзів "зникли" або наклали на себе руки за дивних обставин", - пише Ірина Богданова.

На її думку, Білорусь здійснює спадкоємність політики радянського минулого, що простежується навіть не в існуванні КДБ, а в тому, що незмінними з комуністичних часів залишилися в'язниці і кімнати допитів.

"Залиті кров'ю, вони плямою лягають на совість Європи", - вважає Богданова і нарікає на те, що, як і за часів холодної війни, дуже небагато б'ють на сполох щодо цього.

"Лукашенко і раніше вільно пересувається в європейському повітряному просторі своїм особистим літаком, а торгівля з Голландією і Німеччиною процвітає. І тоді як [британський віце-прем'єр] Нік Клегг знайшов час зустрітися з активістами опозиції, британські банки придбали білоруські державні облігації, які допомагають фінансувати цю поліцейську державу", - нарікає правозахисниця.

Daily Telegraph помістила восьмисторінковий вкладиш "Российской газеты" англійською мовою, який вже став традиційним, що знайомить читача з деякими британськими політико-економічними та культурними реаліями сучасної Росії.

А Independent тим часом знову звертає увагу на триваючий в Лондоні процес "Березовський проти Абрамовича", тим більше, що в понеділок свою завершальну промову почав викладати адвокат Абрамовича Джонатан Сампшн. Газета наводить кілька примітних висловлювань, зроблених Сампшном на адресу Бориса Березовського, який є позивачем на цьому процесі.

Тоді як низка сторонніх спостерігачів ось уже котрий тиждень міркують, для чого було виносити стільки сміття з хати, Сампшн дійшов висновку, що багато тверджень Березовського були зроблені ним "задля показухи", оскільки він "хоче зробити випад проти російського уряду; він хоче дискредитувати пана Абрамовича, бо вважає - так, до речі кажучи, - що Абрамович витіснив його, зайнявши таку позицію в Кремлі при Путіні, яку сам пан Березовський займав колись при Єльцині".

Порівнявши Березовського з персонажем драми Шекспіра "Генріх IV" Оуеном Глендауром - валлійським націоналістом, який постає у Шекспіра некерованою, ексцентричною людиною, якою рухають пристрасті - Сампшн заявив: "Пан Березовський не може примиритися з тим, що, незважаючи на всю свою минулу значущість і вплив і все багатство, яке він завдяки цьому отримав, по суті справи він був відносно маргінальним гравцем. Він одержимий постійним і вельми виразним бажанням представити себе центральною і незамінною фігурою в будь-якому підприємстві, якого він коли-небудь торкався".

Financial Times звертає увагу на іншу цитату з адвокатської промови, що стосується того, що, на думку Березовського, він "своїми руками створив Абрамовича з нічого і дав йому таке положення, коли той міг просто сидіти, а гроші самі до нього в руки текли".

Водночас, адвокат відповідача допустив, що хоча правда є досить рухливим інструментом в руках позивача і служить його миттєвим інтересам, не всі його "помилкові твердження неодмінно є нечесними", оскільки "деякі з них можна пояснити воістину небувалою здатністю пана Березовського до самообману ".

Огляд підготувала Катерина Архарова, bbcrussian.com