Корреспондент: Точка зору. Інша Росія

Росіяни вже демонтують гігантську конструкцію під назвою «держава російська». Українці можуть скоро піти схожим шляхом. Чи готові нові еліти до позитивного порядку денного, пише російський журналіст Григорій Охотін, російський журналіст, який публікується в журналі Большой город і на сайті Полит.ру, у колонці, розміщеній в №1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року.

У перший тиждень грудня я питав своїх українських друзів,як російські події виглядають з боку. Як початок тієї, Помаранчевої революції,відповідали мені. Тепер, коли грудень закінчився і в Росії політична ситуація стала непередбачуваною, вже зрозуміло: ні, це був не початок нашої Помаранчевої революції. Якщо завгодно, російський грудень – це щось більше, щось, що Україні ще належить випробувати.

Усвідомлення того, що Росія і росіяни це дві різні речі –мабуть, найважливіше для українського спостерігача. Те, що російська держава –це одне, а ми – це інше, я намагаюся пояснити своїм українським співрозмовникам вже багато років, але, здається, тільки в грудні ця думка до них дійшла.Російське суспільство справді стало помітним, зрозумілим стало і те, що країна і Кремль – суб'єкти абсолютно різні, якщо не протилежні.

Подібне виникнення нової сутності супроводжувало і помаранчеву революцію. І ті, хто безпосередньо стояв на Майдані, й аналітики тоді казали, що на площах українці стали політичною нацією, знайшли обличчя.

Грудневі події в Росії взагалі не про владу і не про зміну влади, а про нове суспільство, яке зароджується прямо зараз

Не можна сказати, що Росія із запізненням прямує в тому самому струмені демократизації, який зветься кольоровими революціями. І ось чому: кольорові революції, включаючи і Помаранчеву, це спочатку лише інструмент зміни і захоплення влади, це політична технологія. Вони не відображають реальних, сутнісних змін у суспільстві, хоча можуть їх породжувати, як і сталося у випадку з помаранчевою революцією, яка з технології стала чимось дійсно значущим. Російський грудень у цьому плані не "революційний", і у нього поки що немає ніяких політичних досягнень – при владі залишилися ті самі люди.Але зміни в суспільстві вже відбулися. Грудневі події в Росії взагалі не про владу і не про зміну влади, а про нове суспільство, яке зароджується прямо зараз.

Росія й Україна не схожі за своїми економічними,суспільно-політичними та історичними характеристиками. Зіставлення новітніх історичних подій в цих двох країнах – російський 1991, 1993 і 2011 роки й українські кампанії України без Кучми, Революція на граніті і, нарешті,Помаранчева революція – невірні, тому що якщо форма цих подій і буває схожа, то їхня внутрішня сутність різна. А технології утримання та заволодіння владою –це ті механізми, які еліти двох країн справді постійно запозичують з чужого досвіду, додаючи до них власний національний колорит.

В України і Росії багато спільного: хоч би й російська мова, але ще й
спільний пострадянський менталітет, нерозвиненість інститутів і велика кількість
нічим не стримуваної влади

Крім підміни політики політтехнологіями, в України і Росії багато спільного: хоч би й російська мова, але ще й спільний пострадянський менталітет, нерозвиненість інститутів і велика кількість нічим не стримуваної влади. Спільний і вектор виходу з пострадянської автократії до чогось більш сучасного і вільного. Тому за всієї несхожості наших політичних процесів можна припускати, що незабаром настане велика їхня синхронізація.

Коли і в Росії, і в Україні зміниться влада – а скоріше,модель владарювання, – настане реальна можливість перезавантаження. До цього треба бути готовим, і тому українським спостерігачам варто пильно придивитися до внутрішньої суті того, що відбувається в РФ.

Якщо помаранчева революція своїми подальшими політичними невдачами висвітлила в тому числі і кризу, якщо не крах українського національного проекту, то російський грудень, у якому теж можна простежити і національні, і навіть націоналістичні риси, говорить про більше, ніж криза концепції політичної нації. Російський грудень – про початок кінця ідеї держави як такої.

Запит, який не був сформульований прямо, але випливає з усіх вимог російських протестувальників, – це запит на маленьку державу, на владу, яка не повинна бути там, де їй і не місце

Запит, який не був сформульований прямо, але випливає з усіх вимог російських протестувальників, – це запит на маленьку державу, на владу, яка не повинна бути там, де їй і не місце. Від цього ще далеко до радикальної вимоги скасувати громіздку державну машину, але теми місцевого самоврядування, самоорганізації і перерозподілу повноважень від центру до регіонів, від регіонів до муніципалітетів, а від муніципалітетів до людей –сьогодні основна сіль російського політичного порядку денного.

Грудневі події в Москві вирізняються, перш за все, горизонталізмом– рухом без лідерів, на основі самоорганізації. Люди, які прийшли на мітинг,висловлюють свої власні вимоги самі, а не підтримують того чи іншого опозиційного політичного лідера. Простий приклад: якщо рупором Помаранчевої революції був опозиційний 5 Канал та Українська правда, то медіа російських змін – це Facebook і Twitter, в яких немає лідерів і спікерів, а є люди та їхня пряма мова.

У контексті цих справді революційних змін, які накривають Росію і, як я думаю, помітні і в Україні, цікаво те, як ці дві не держави, а суспільства взаємодіятимуть у майбутньому. Як будуватимуться горизонтальні зв'язки між двома країнами і чим вони наповнюватимуться? Чи готові наші суспільства, наші інтелектуальні еліти до прямого спілкування, до вибудовування того позитивного порядку денного, зі створенням якого не впоралися ні наші держави, ні наш великий бізнес?

***

Ця колонка опублікована в № 1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua