Бі-бі-сі: Німеччина спровокувала боргову кризу в єврозоні?
Хто винен у початку нинішньої кризи в єврозоні? Греція? Італія? Можливо, відповідь треба шукати північніше.
Криза єдиної валюти була спричинена не поведінкою південних країн-учасниць єврозони.
Спочатку Євросоюз міг наглядати за економіками країн-учасниць згідно з правилами, встановленими стосовно єдиної валюти у Маастрихтській угоді.
Це був Пакт про стабільність і зростання, і знищили його не Греція чи Італія, а Німеччина.
У 2003 році Франція з Німеччиною зазнали перевитрат, і дефіцит їхнього бюджету перевищив ліміт у 3% від ВВП, дотримуватися якого вони були зобов'язані.
Наказ замовкнути
Єврокомісія, на той момент очолювана колишнім прем’єр-міністром Італії Романо Проді, мала право їх оштрафувати.
Але міністри фінансів 15 країн-учасниць, які на той час входили до єврозони, зібралися у Брюсселі і проголосували проти. Франції та Німеччині дозволили перевищення ліміту.
Країни єврозони проголосували за відмову від дотримання правил, які були створені ними самими для захисту стабільності єдиної валюти.
Гордон Браун, тодішній канцлер казначейства Великої Британії, який тоді вболівав за союз фунта стерлінгів з ощадливістю, проголосував на підтримку позиції Франції і Німеччини.
ЄС часто критикують за владу, якою він наділяє невиборну і непідконтрольну Єврокомісію.
На цьому важливому і, як згодом виявиться, поворотному етапі Єврокомісії довелося мати справу зі значно могутнішою силою – спільною волею урядів, обраних демократичним шляхом.
"Ясна річ, - каже Романо Проді, - мені не вистачило повноважень. Я намагався висловити свою точку зору, але вони змусили мене замовкнути".
Жак Лафітт, молодий чиновник міністерства фінансів Франції, був направлений до Брюсселя у 1990-х для допомоги у створенні єдиної валюти.
За його словами, технократи, які працювали над проектом, знали про необхідність якогось механізму, який би змусив уряди країн-учасниць дотримуватись правил.
"Тоді ми виступили з низкою відповідних пропозицій до країн-учасниць, – каже Лафітт. – Але всі вони були відхилені, бо потребували передачу суверенітету національних урядів Брюсселю або, можливо, Франкфурту".
"Ми розуміли всю глибину питання. Але, знову-таки, не могли висловитись про це публічно, – каже Жак Лафітт. – Ми були всього лише технократами. Ми мали замовкнути і слухатись країн-учасниць, які майже за визначенням все знали краще. Я був упевнений, що цього недостатньо".
"Смертельно підірвана" Маастрихтська угода
На зустрічі міністрів фінансів був присутній посол Великої Британії у ЄС Джон Грант.
"Рівень довіри до Єврокомісії і готовність країн-учасниць прийняти авторитет Єврокомісії як незалежного виконавця Маастрихтської угоди був смертельно підірваний", – каже він.
Це також стало сигналом для всієї Європи.
"Ситуація була така, що якщо "важливі персони" не будуть займатись самодисципліною, то їм легше буде виконувати угоду за наш рахунок", – згадує колишній заступник міністра фінансів Греції Петер Доукас.
"Я маю на увазі, що ніхто не зможе вжити санкції стосовно Німеччини і Франції. В Європі вони є силою, яка не має рівних. Тому вони могли не дотримуватись правил. На них просто ніхто не тиснув", – додає Доукас.
Після того випадку Європа порозумнішала. Влада, яку національні уряди зберігали для нагляду за власними бюджетами – яка, як відомо, в деяких випадках включала можливість фальсифікувати фінансову інформацію – була в них відібрана.
Відтепер уряди країн єврозони повинні будуть заздалегідь узгоджувати свої бюджети з Брюсселем.
Проте, чи довго тепер чекати на національні повстання в ім’я демократії?
Від Гельсінкі до Афін повстання вже назріває, і часто – з анти-німецькими настроями.
"Німеччина – "локомотив болю" для проблем інших націй", – каже Петер Доукас.
"Центр гравітації в Європі швидко рухається в напрямку Берліна, – додає він. – У фіскальному союзі саме вони диктуватимуть умови, разом з Францією в ролі молодшого партнера".
Історичний резонанс могутньої Німеччини, що поширює свій вплив на Європу, лякає самих німців. Вони не прагнуть і не хочуть лідерства в Європі.
Але саме їх було обрано лідерами.
У листопаді міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у своїй промові в Берліні закликав Німеччину до дій.
"Мабуть, я буду першим міністром закордонних справ Польщі, який це зробить, але я маю це зробити, – сказав Сікорський. – Бездіяльності Німеччини я боюсь більше, аніж її сили".
Це прозвучало так, ніби він сказав: "Ми змогли забути про жахи нацизму; ви маєте зробити те саме".
Парадокс полягає в наступному: процес, який 20 років тому мав на меті європеїзувати Німеччину, схоже, має діаметрально протилежний ефект.
Більшості європейських країн тепер доведеться "германізувати" власну економіку.