Київ, якого немає. Корреспондент пише, як могла б виглядати столиця України без бюрократії

За останні 20 років Київ втратив безліч можливостей істотно змінитися. Журнал Корреспондент представив найбільш амбітні будівельні проекти, які померли у коридорах столичної влади.

Як пише видання, епоха незалежності України знає вже безліч прикладів, коли спроби здивувати киян, країну і навіть весь світ помпезними проектами так і залишалися на стадії барвистої комп'ютерної графіки, розтиражованої пресою.

Так, столична влада анонсувала спорудження Діснейленду в Гідропарку, Київ-Сіті на Рибальському півострові, пішохідну набережну від Подолу до мосту Патона, модернізацію Хрещатика і багато іншого.

Не змогли домовитися з київськими чиновниками на початку 2000-х ні грецька компанія Mikhaniki, ані шведський меблевий гігант IKEA. Перший в підсумку побудував один з найбільших торгових центрів на Грецькій площі в Одесі. Другий оголосив про будівництво свого першого супермаркету в Україні там же, в Одеській області.

Корреспондент вирішив зробити невеликий екскурс в Київ, яким він міг би стати, якби численні ініціативи, озвучені владою в не настільки віддаленому минулому, були реалізовані.

Архітектор Володимир Шевченко двічі вигравав конкурси з реконструкції головної вулиці столиці. Його перший проект перетворення хаотично забудованих дворів Хрещатика між ЦУМом та бульваром Шевченка було затверджено ще в середині 1990-х. Передбачалася участь в реконструкції британських інвестицій в розмірі $ 300-350 млн.

За три-чотири роки на місці старого кварталу повинен був вирости сучасний торгово-розважальний і офісний комплекс площею 120 000 кв. м з пішохідним пасажем і трьома рівнями терас. Причому впізнавані фасади будівель вздовж Хрещатика зберігалися, а старий гастроном напроти ЦУМу повинен був змінити п'ятизірковий готель.

Як пише Корреспондент, проект завмер в кроці від старту через економічну кризу 1998 року. І поки реконструкція чекала кращих часів, закулісна приватизація розтрощила квартал на десятки офісів, магазинів і кафе, серед власників яких, за словами архітектора, виявилися і "відомі люди з депутатськими значками".

З аналогічною проблемою зіткнулися інвестори торгового центру Либідь Плаза площею близько 100 000 кв. м на площі біля станції метро Либідська. На початок 2000-х він повинен був стати найбільшим в столиці об'єктом такого типу. Угорська компанія Транселектро була готова інвестувати в проект до $ 100 млн і навіть встигла закласти перший камінь, але орендарі ділянки не побажали звільняти її під забудову, і після десяти років безплідних спроб домогтися свого в чиновницьких кабінетах угорці відступилися.

Непереборні перешкоди виросли і на шляху модернізації ще одного містоутворювального об'єкта - Бессарабської площі. Архітектор Янош Віг, який стояв біля витоків масштабного проекту, що очікує своєї реалізації з кінця 1980-х, розповідає, що $ 150-200 млн в нього готова була вкласти австрійська компанія Maculan, корейський автогігант Daewoo, ізраїльська Zeevi Group та інші.

Докладніше про те, чому низка привабливих інвестиційних проектів залишилися на папері, читайте в № 4 видання Корреспондент від 3 лютого 2012 року.