Корреспондент: Випити море. Лист з Праги

Архітектурне і пивне розмаїття перетворюють Прагу в туристичний пуп землі. Найкращі представники нації надихають мандрівників, випиваючи до 28 літрів хмільного напою у день, пише журналіст Сергій Коваль у рубриці «Лист з …» у №3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року.

У відповідь на запитання англійською мовою, як купити квитки на поїзд, суворий празький касир подивився на нас і чистою російською з ледь помітним акцентом промовив: "Ребята, а вам куда?". У цьому вся Чехія – країна, де дивовижним чином поєднується цілком радянське минуле, у якому всі в школах вчили російську мову, із справжнісіньким буржуазним капіталізмом. А приправлено це все історією, архітектурою і красою місцевості. Портрет цієї чудової суміші – Прага, місто короля Карла IV, Яна Гуса, Франца Кафки, Ярослава Гашека та Вацлава Гавела.

Історичний центр міста чудовий: такій кількості костьолів, соборів, музеїв, палаців, театрів на квадратний метр можуть позаздрити багато європейських
столиць

На мій смак Прага – одне з найкрасивіших міст Європи, і зі мною згодні багато моїх друзів і знайомих. Історичний центр міста чудовий: такій кількості костьолів, соборів, музеїв, палаців, театрів на квадратний метр можуть позаздрити багато європейських столиць. До того ж у Празі неповторна суміш різних архітектурних стилів, і вся ця мішанина цілком гармонійно співіснує в одному місці – недарма тут творили майстри трансформації образів, форм і багато чого іншого Франц Кафка і Альфонс Муха.

Готична махіна – собор Святого Вітта – мирно співіснує з Народним театром та Національним музеєм, побудованими в стилі неоренесансу, а також футуристичним Будинком, що танцює. Зрозуміло, що все це розмаїття, а також Карлов міст, єврейський квартал, де колись зловісний рабин Лев створив свого Голема, Вацлавська площа, Рудольфінум та інше штурмують натовпи туристів. Кажуть, що колись Гітлер був настільки вражений празькою красою, що навіть у нього не піднялася рука знищити цю пишність, тому більшість пам'яток культури та архітектури зберегли свій первозданний вигляд.

Хоча радянські десятиліття не минули безслідно. Приміром, якщо вирушити з центру в бік зоопарку, то картина стає більш сумною, а для пострадянського громадянина – більш звичною. Тут суцільні урбаністичні пейзажі – сірі мости, розмальовані графіті, незакінчені будівництва, сміттєві звалища, якісь комбінати і фабрики і навіть триметровий паркан з колючим дротом нагорі. На вулицях зовсім небагато людей, і туристи сюди зазирають рідко.

Гуляючи Прагою, іноді відчуваєш себе на батьківщині – час від часу чуєш знайомі слова, і не завжди приємні: туристи з пострадянського простору – на марші

Гуляючи Прагою, іноді відчуваєш себе на батьківщині – час від часу чуєш знайомі слова, і не завжди приємні: туристи з пострадянського простору – на марші. Взагалі в Чехії російську мову розуміє багато хто, при нагоді допоможуть і підкажуть, особливо люди старшого віку, які в школі вивчали не англійську, а саме велику і могутню. Довелось чути неодноразово й українську, навіть прикарпатський її варіант. Так, багато покоївок готелю, в якому я зупинявся, були з України. Також кілька разів до нас підходили чеські екс-росіяни, пропонували всілякі розваги від прогулянки на катері й екскурсії по замках до більш пікантних пригод.

Як розповіли нам місцеві чехи, росіянам вони вдячні хоча б за те, що під час Другої світової при визволенні міста вони зберегли основну частину всіх будівель. У зв'язку з цим довгий час центр Праги "прикрашав" величезний монумент Сталіна – на його місці зараз метроном – адже колись саме він віддав наказ штурмувати місто, а не бомбити. І невтямки чехам, якою ціною здійснювалася ця операція, скільки молодих хлопців загинуло при взятті міста на Влтаві.

Для чехів їхня країна – світовий оплот пивоваріння. І всякі там Німеччини, на думку пражан, – негідні суперники в цій славній справі

Предмет національний гордості чехів – пиво. Якщо поставити під сумнів першість Чехії у виробництві та поглинанні пива в розмові із середньостатистичним її жителем, то в кращому випадку отримаєте зневажливо-поблажливу посмішку. Адже для чехів їхня країна – світовий оплот пивоваріння. І всякі там Німеччини, на думку пражан, – негідні суперники в цій славній справі.

Дійсно, пива тут багато, і воно дешеве: у перерахунку на українські гроші – 4-8 грн. в магазині за банку і 15-20 грн. у барі. Ось і виходить, що пиво тут п'ють замість води, і нікого це не бентежить. Мій празький знайомий, програміст Володимир, розповів нам, що вважається абсолютно нормальним випивати по десятку келихів після роботи. Сам він, за його словами, нині постарів, і п'є не більше 7-8 літрів, а в часи молодості міг спожити 28 келихів пінного напою за день.

І це не рекорд: Володимир клявся, що знав особисто одного дідуся, який міг подужати 60 келихів пива, що здається вже зовсім фантастикою. У будь-якому випадку, якщо кажуть, що Україна – країна пивного алкоголізму, то, що ж тоді сказати про Чехію?

У цій країні існує ціла культура пивних посиденьок, оспівана ще Ярославом Гашеком, і мало хто їй наважиться противитися

У цій країні існує ціла культура пивних посиденьок, оспівана ще Ярославом Гашеком, і мало хто їй наважиться противитися. До цього дня працюють пивні заклади та пивоварні, створені ще в XIV-XV століттях, вони варять власне пиво "для внутрішнього вжитку", і проблем з клієнтами у них немає. Навіть більше: знайти ввечері там вільне місце важко, а все вечірнє і нічне життя в Празі триває саме в таких закладах.

Головне задоволення для туриста в Празі – після довгих піших прогулянок і поїздок на місцевих знаменитих трамваях, які, подібно до артерій, проходять через все місто, вибрати один з безлічі ресторанів, випити там пива і закусити ситними національними стравами – гуляшем, свинячою ногою з кнедликами і смачним пряним сиром гермеліном. І відчути себе щасливим.

Як сказав мені вже добряче захмелілий програміст Володя: "Якби всі люди дружно пили пиво, то ніколи б не було ніяких воєн". І розплився в задоволеній теплій усмішці, зовсім як у бравого солдата Швейка з культового роману Гашека. Знаєте, з ним не посперечаєшся.

***

Цей матеріал опубліковано в № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.