Корреспондент: На вибухової хвилі. Лист з Багдада

У найбільш нетуристичному місті світу – Багдаді – готелів мало, а серед наявних зовсім небагато таких, де можна зупинитися без ризику для життя. Ці острови відносної безпеки обнесені чотириметровими парканами, пише Микола Чумак, партнер і стратегічний директор компанії IDNT, у рубриці Лист з… у №6 журналу Корреспондент від 17 грудня 2012 року.

Ви вважаєте свою роботу стресовою і навіть екстремальною? Проведіть кілька днів на вулицях Багдада, щоб усвідомити, що життя прекрасне, а найцінніше – це те, що є вдома: кохана людина, складні клієнти, холодна зима і все те, що раніше так стомлювало.

"Навіщо ти туди поїхав?" – це питання мені задавали все після повернення. Я вже бував в Ірані, Сирії, Лівані, Афганістані, Йорданії. Був два роки тому і в Іраку, але тоді до Багдада не доїхав, а мрія залишилася. Тому за першої можливості вирушити туди, не думав довго.

Отже, разом з двома друзями я виїхав у бік Багдада з Аммана. З 2003 року ця дорога пов'язувала столицю Іраку зі світом – за це її називали дорогою життя, або дорогою смерті за те, що її постійно обстрілювали. І сьогодні цей маршрут вважається досить небезпечним: кожен кілометр узбіччя "прикрашений" згорілими бензовозами, вантажівками і навіть пасажирськими автобусами. Водії їдуть на повній швидкості, не зупиняючись.

Більша частина шляху проходить через кам'янисту пустелю з нудним пейзажем. За 200 км до Багдада починаються міста з назвами з новин: Рамаді, Фаллуджа, Абу-Грейб ... Ці місця вважаються найбільш ворожими до американської окупації, отже – до всіх "білих людей".

Кількість КПП збільшується з кожним кілометром, документи перевіряють все частіше. Тим не менш, стартувавши о четвертій ранку в Аммані, о сьомій вечора ми в'їхали в Багдад.

Крім 45-градусної спеки, у цьому місті постійно відчуваєш почуття тривоги. Перше, що бачиш у Багдаді, крім понівечених будинків, це колосальна кількість військових і поліцейських на вулицях

Крім 45-градусної спеки, у цьому місті постійно відчуваєш почуття тривоги. Перше, що бачиш у Багдаді, крім понівечених будинків, це колосальна кількість військових і поліцейських на вулицях. Кожне перехрестя зайняте патрульною машиною. Іноді на одному перехресті стоять три-чотири патрулі. Тут постійно перебуваєш під наглядом людей зі зброєю. Щось схоже я відчував у Кабулі, але там було набагато більше свободи, а тут не можна пройти і ста метрів, щоб не дістати документи для перевірки.

Щойно виходиш з машини, опиняєшся в центрі уваги: ​​для місцевих жителів європеєць – рідкість. Така увага до мене була хіба що в Папуа, в долинах, де люди ходять без одягу і не користуються грошима. Замість звичного "З якої ти країни?" тут запитують "Де працюєш?". Дуже дивуються відповіді, що ти – мандрівник.

Багдад не скоро стане туристичною територією. Жоден його готель, включаючи ті, де номер коштує $ 300, не має свого сайту. Взагалі в Багдаді готелів небагато, і ще менше тих, де можна зупинитися за нормальні гроші і при цьому не ризикувати життям. У тому готелі, де зупинилися ми, мій паспорт був викрадений із сейфа. Це був серйозний удар: без документів в Багдаді не можна навіть вийти на вулицю. І три дні нам довелося вести переговори про повернення паспорта з людьми, які настійно пропонували нам затриматися в їхній гостинній країні.

Міжнародні чиновники та журналісти, як правило, переміщуються по Багдаду з
ескортами з броньованих джипів, а живуть вони за високими бетонними парканами

Міжнародні чиновники та журналісти, як правило, переміщуються по Багдаду з ескортами з броньованих джипів, а живуть вони за високими бетонними парканами. Але і пересуваючись на автомобілі, ви не зможете зупинитися в будь-якому місці. Це небезпечно. Хоча в місті є таксі, їхні водії відмовляються їхати в багато районів.

Люди в Багдаді звикли перебувати в постійному страху – так живе сьогодні більше 4 млн. його жителів. Проте в більшості своїй вони привітні і завжди готові допомогти.

Практично щодня в місті відбуваються вибухи. "Сьогодні було три вибухи", – розговорився зі мною під час поїздки таксист. Він говорив це спокійно, без емоцій – люди вже звикли, що вибух може статися де завгодно і в будь-який час. Пізніше з новин я дізнався, що в той день в Багдаді загинули 67 людей.

Безпека – найдорожче, що є в цьому місті. Над ним вдень і вночі літають бойові вертольоти, безпілотники і дирижаблі. З настанням темряви жителям не рекомендується виходити на вулиці

Безпека – найдорожче, що є в цьому місті. Над ним вдень і вночі літають бойові вертольоти, безпілотники і дирижаблі. З настанням темряви жителям не рекомендується виходити на вулиці, і ввечері місто перетворюється на темну безодню з розбитих будівель і порожніх вулиць, завалених битою цеглою.

Хоча в Багдаді є відносно безпечні місця. На набережній Тигра – вулиці Абу Навас – після заходу сонця, коли спека відступає, народ гуляє з дітьми і курить кальяни. Там же розташовані найбезпечніші і дорогі готелі – Ishtar Sheraton і Palestine, вони обнесені чотириметровим бетонним парканом і охороняються, як військова база.

У Багдаді важко фотографувати – людина з камерою привертає ще більше уваги, ніж просто іноземець. До того ж знімки вимагають показати на постах і часто стирають. Та й фотографувати особливо нема чого: Багдад – це лабіринти з бетонних парканів, а всі визначні пам'ятки закриті й охороняються.

Найкраща машина в Іраку – військовий Hummer, на даху якого сидить кулеметник. Ніхто не ризикує обганяти його або підрізати. Хаммери можуть плестися 20 км/год або летіти більше 100 км/год – вони завжди королі дороги. Справедливості заради треба зазначити, що найбільш небезпечно перебувати поряд з такими машинами та іншими "миротворцями", оскільки саме вони стають мішенями терористів.

Перша думка після виїзду з Іраку: "ніколи не повернуся сюди більше". Але минає кілька місяців і виникає бажання продовжити знайомство. Незважаючи на небезпечні будні, є щось в цій країні. Для мене ж найбільш екстремальним моментом в цій поїздці стало проходження ізраїльського кордону – після повернення з Іраку до Йорданії.

***

Цей матеріал опубліковано в № 6 журналу Корреспондент від 17 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.