Корреспондент: Слуга двох панів. СБУ розкрила таємницю унікального українського авантюриста

Фантастична спритність допомогла Івану Хитриченку, колишньому працівникові НКВД і екс-поліцаю на службі у німців, очолити партизанський загін, а після війни стати одним з радянських героїв, пишуть Олександр Гогун й Іван Дерейко у №7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року.

Майже століття тому, 10 березня 1919 року, світ дізнався про появу нової держави – Української Радянської Соціалістичної Республіки, УРСР, однією зі складових частин майбутнього СРСР. В історії цієї квазідержави були невдачі, перемоги, світлі і темні сторінки, герої і зрадники. Один з найскладніших періодів життя УРСР – Друга світова війна й окупація.

У той час в історію Радянської України потрапили персонажі, долю яких можна порівняти з життям одного з авторів південнокорейського чуда – Пак Чон Хі. Той служив у лавах японської армії, яка окупувала Корею, брав участь у комуністичній змові, був засуджений до страти, але врятувався, здавши всіх соратників. А пізніше здійснив військовий переворот і призначив себе диктатором. У підсумку саме його корейці кілька разів обирали президентом і до цього часу шанують як автора ключових економічних реформ.

Нещодавно стали доступні документи з архівів СБУ, які свідчать, що і в УРСР була людина, яка примудрялася зраджувати свою батьківщину, але при цьому її до цього часу шануються в Україні як героя

Нещодавно стали доступні документи з архівів СБУ, які свідчать, що і в УРСР була людина, яка примудрялася зраджувати свою батьківщину, але при цьому її до цього часу шануються в Україні як героя. Його ім'я – Іван Хитриченко, колишній працівник НКВС, колишній пособник нацистів, відомий партизанський командир, на чию честь навіть названа одна з київських шкіл.

Герой смутного часу

Хитриченко народився 25 жовтня 1903 року в селі Веприк Радомишльського району Житомирської області. У роки громадянської війни і непу мирно працював простим робітником на лісозаводах, а також кочегаром на залізниці. З 1925 по 1928 рік служив у Червоній армії, там вступив в компартію.

Використовуючи свій партквиток, ця людина, яка не мала професійної освіти, змогла стати помічником начальника з політчастини київського міськуправління НКВС

Після служби Хитриченко пішов у міліцію. Чуття привело його з українського села у великі міста, Київ і Миколаїв, у самий розпал колективізації і Голодомору. Використовуючи свій партквиток, ця людина, яка не мала професійної освіти, змогла стати помічником начальника з політчастини київського міськуправління НКВС.

Згодом капітан Драгенко, один з колишніх керівників Хитриченка, дав йому позитивну характеристику: "Дисциплінований, витриманий, має здібності керувати підлеглим складом, користується авторитетом серед особового складу й у населення".

Далі мова йшла про те, що за період роботи в 10-му відділенні міліції Хитриченко домігся зменшення числа кримінальних проявів на території відділення, вів активну боротьбу з порушниками паспортного режиму, зі спекуляцією і розкраданням соціалістичної власності. А також особисто займався вербуванням агентури і роботою з нею.

Незважаючи на всі ці успіхи, Хитриченко продовжив робити кар'єру вже без погонів. У 1934-1936 роках він був спочатку заступником начальника політвідділу машино-тракторної станції з партійно-масової роботи в містечку Городок Кам'янець-Подільської (нині – Хмельницької) області, а потім – заступником директора з політчастини тієї самої установи.

Наступний підкорений ним щабель – посада секретаря райкому Компартії України в містечку Дунаєць тієї самої області. Тут він і зустрів сумно відому Велику чистку 1937-го, у якій узяв участь сам – переважно у вигляді виявлення, арешту і висилки колишніх і активних кримінальників.

"Революція пожирає своїх дітей", тому Хитриченко і сам потрапив під слідство, але зумів вивернутися і від гріха подалі перебрався до Києва

"Революція пожирає своїх дітей", тому Хитриченко і сам потрапив під слідство, але зумів вивернутися і від гріха подалі перебрався до Києва, де до квітня 1940 року працював то начальником електромеханічного цеху на керамічно-мистецькому заводі, то технічним інспектором ЦК спілок порцеляново-фаянсової промисловості України.

Але напередодні війни повернувся в органи внутрішніх справ, ставши начальником райуправління НКВД у Києві.

Досвідчений перевертень у погонах

Війна продовжила випробовувати спритність Хитриченка. Його дружина і дочка встигли евакуюватися з Києва, а він опинився в німецькому полоні. Доля більшості радянських військовополонених того періоду була сумною – серед тих, хто потрапив до рук німців влітку-восени 1941 року, більшість не пережили зиму. Однак непотоплюваний служака хоч був і комуністом, і співробітником НКВС, викрутився і тут.

Хитриченко взяв собі фальшиве прізвище Зайченко і, як пізніше розповідав сам, будучи випущений за підробленою довідкою з табору, повернувся на малу батьківщину – на Житомирщину.

У той час німці здавалися непереможними, і навіть залишені в тилу ворога в ролі підпільників партфункціонери сиділи тихіше за мишей. А Хитриченко, який ледве уникнув смерті в таборі для полонених, тут таки активізував діяльність місцевого підпілля. Навіть більше, він створив партизанський загін під своїм керівництвом і ... окупанти знищили його під час першого ж збору.

Сам "Зайченко" дивним чином не постраждав, а повернувся до столиці України, де вже очолив підрозділ німецької охоронної поліції, який охороняв табір військовополонених, задіяних на відновленні мосту через Дніпро.

Перебуваючи на службі у нацистів і не приховуючи своєї посади, Хитриченко вступив до київського підпілля, після чого в ньому була серія провалів

Перебуваючи на службі у нацистів і не приховуючи своєї посади, Хитриченко вступив до київського підпілля, після чого в ньому була серія провалів. Столичні комуністи звинуватили поліцая в роботі на німецьку службу безпеки, СД, і засудили до смерті.

Чи то бажаючи втекти від київських підпільників, чи то передчуваючи перелом у війні, Хитриченко в дні наступу Червоної армії під Сталінградом перебрався на територію українсько-білоруського Полісся. Через кілька місяців блукань він зустрівся з командиром сумського з'єднання Сидором Ковпаком, яке прийшло з Лівобережжя. Легендарному партизану він наплів про власні заслуги з організації боротьби в тилу ворога.

Натхненний Ковпак самовільно призначив Хитриченка "командувачем партизанським рухом у Київській області". Після цього колишній поліцай, назвавшись уповноваженим ЦК КП(б)У, підпорядкував собі кілька невеликих місцевих загонів. А незабаром Український штаб партизанського руху затвердив його командиром Київського партизанського з'єднання імені Микити Хрущова.

На новому посту Хитриченко вирізнився особливою жорстокістю щодо колишніх колабораціоністів, в тому числі тих, які опинилися в партизанах

На новому посту Хитриченко вирізнився особливою жорстокістю щодо колишніх колабораціоністів, в тому числі тих, які опинилися в партизанах. Зокрема, він розстріляв організатора розважевської районної поліції Марка Савченка, який пізніше створив партизанський загін і не приховував свого минулого. Причина розстрілу – мовляв, забороняв партизанам вбивати полонених німців і не справлявся з дисципліною в своєму підрозділі.

Цікаво, що, вимагаючи дисципліни від інших, сам командир вів досить вільний спосіб життя. У дівчини, яка перебувала при його штабі, від Хитриченка народилася дочка.

Про його витівки знали навіть у Москві. У власноруч затвердженому Лаврентієм Берією, всесильним головою НКВС, документі зазначається, що Хитриченко "розстрілював ні в чому не винних партизан, замість підготовки та проведення бойових операцій він займався пияцтвом".

До провин улюблених підлеглих колишній поліцай ставився толерантно. Показовим є випадок, описаний у наказі Хитриченка від 5 вересня 1943-го. При проведенні господарської операції в селі Гутомаретін такий собі партизан Є. Грищенко зґвалтував дівчину на ім'я Ольга, заарештовану за підозрою в шпигунстві.

"З метою приховування злочину Грищенко наполягав на розстрілі цієї дівчини, хоча було встановлено, що вона не є шпигуном. Грищенко Є., перебуваючи в загоні, систематично бив бійців і громадян. Наказую: Грищенка Є. Л. з посади [командира відділення] відсторонити і перевести рядовим. За допущені злочини тов. Грищенку оголосити сувору догану з попередженням", – такий документ підписав партизанський командир.

Тягар слави

Коли Червона армія вигнала окупантів з України, спливли витівки Хитриченка в 1941-1942 роках. Але у слідчих не знайшлося прямого документального підтвердження того, що він в той період був агентом СД. І розстрілювати командира цілого з'єднання, до того ж імені Хрущова, було "не зовсім зручно". У підсумку, оскільки факт його служби в охоронній поліції в 1942 році сумніву не підлягав, Хитриченко відправився на десять років за ґрати.

Однак до середини 1950-х, коли Хрущов очолив Радянський Союз, посилився й вплив колишніх партизанських ватажків. Ковпак з товаришами ще раз заступилися за "колегу", партійне начальство дало відповідні директиви, і прокуратура вольовим рішенням оголосила результати розслідування органів держбезпеки недійсними.

Хитриченко не просто достроково вийшов на свободу, але ще за життя був зарахований до когорти офіційно шанованих героїв війни

Хитриченко не просто достроково вийшов на свободу, але ще за життя був зарахований до когорти офіційно шанованих героїв війни. Топоніміка України поповнилася ім'ям видатного авантюриста. Зокрема, київська школа № 13 носить ім'я Івана Хитриченка. Директором цього навчального закладу тривалий час працювала дочка цього партизанського командира Людмила, народжена 9 травня 1944 року, яка створила там музей партизанської слави.

***

Цей матеріал опубліковано в № 7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.