Найкращий тенісист України розповів про те, як бореться з уродженою хворобою, як звільнив батька, і чому передумав міняти громадянство

В інтерв'ю Tennis Magazine кращий тенісист України Олександр Долгополов розповів про секрети своєї історії успіху.

Про те, що страждає на синдром Жильбера: Це спадкове захворювання, через яке можуть виникати періоди постійної втоми. Це не дуже серйозне захворювання. Деякі навіть не підозрюють, що хворіють на синдром Жильбера, бо якщо ти не перевантажуєш свій організм, то симптоми майже не відчуваються. Коли я багато працюю над фізикою, трапляється, що у мене різко зникають сили, енергія, я відчуваю неймовірну втому. Я повинен зважати на це до кінця свого життя.

Це вроджене захворювання, і вилікувати його неможливо. Але я з ним уживаються. Переважну частину часу все нормально, коли ж трапляються напливи втоми, я проходжу відповідне лікування, і все. Іноді цей стан може наздоганяти мене на корті, але захворювання це не небезпечне, без важких наслідків для здоров'я.

Про те, як в 2009 році почав працювати з австралійським тренером Джеком Рідером: Нас з Джеком познайомив мій агент, який знав його. У той період я більше не їздив на турніри з батьком і був у пошуках. Ми багато спілкувалися, він готував мене до деяких матчів і, врешті-решт, ми прийняли рішення працювати разом.

Про переваги свого тренера: Як можна помітити, він дуже спокійний (посміхається). Але він тонкий спостерігач, він багато аналізує гру інших тенісистів, їхні сильні і слабкі сторони. Він чудово розуміє гру. Крім того, він керує і моєї фізпідготовкою і, очевидно, у нього це теж виходить добре - відтоді, як я почав з ним працювати, у мене не було серйозних травм. Він не міняв кардинально мій теніс, ми не працювали конкретно над якимись ударами, але над всією грою в цілому.

І, як я вже казав, ми проводимо багато часу, обговорюючи теніс інших гравців. Та й взагалі часто розмовляємо про теніс і про все інше. Він не напихає мене інформацією про мою гру, а лише вказує на найважливіше. Безумовно, він відіграв велику роль в моєму просуванні.

Про те, як відмовився від тренерських послуг батька: Звичайно, це рішення не було простим. Але я досяг того віку, коли вже важко перебувати поруч з батьком кожен день. І це відбивалося на моїй грі. Я не грав досить добре, не отримував задоволення від часу, проведеного на корті. Ми поговорили і вирішили, що буде краще зупинитися. В принципі, тією чи іншою мірою це було обопільне рішення.

Про те, що професійний розрив вплинув на стосунки з батьком: Так, це правда. На деякий час ми охололи один до одного, батько погано переносив цю ситуацію. Але це не могло тривати вічно, перш за все він залишається моїм батьком (посміхається). Через деякий час все прийшло в норму. Він і зараз іноді їздить зі мною на турніри і навіть допомагає час від часу. На US Open він був зі мною разом з моєю мамою та молодшою сестрою.

Про спогади від часів, коли подорожував по всьому світу разом з батьком, який тренував Андрія Медведєва: Насправді, не надто багато. Коли вони почали співпрацювати, мені було чотири роки, так що я погано пам'ятаю, що було тоді. Потім вони розлучилися і знову об'єдналися, коли мені вже було близько десяти років. Я був уже більш дорослим, але їхня співпраця тривала не більше року.

Коли Андрій грав у фіналі Roland Garros-1999, вони вже не працювали разом. Але в пам'яті у мене залишилося чимало епізодів. У той час у них була тренувальна база в Нью-Йорку, вони грали на безлічі турнірів. Пам'ятаю, що я проводив багато часу в кімнатах відпочинку гравців разом з дітьми інших тенісистів. Ми веселилися, весь час сміялися. Я часто був на кортах разом з батьком, який почав мене тренувати з трtх років. Іноді я навіть грав з професійними тенісистами. Насправді, я постійно просив їх пограти зі мною (посміхається). Напевно, я їх трохи стомлював. Я пам'ятаю, що грав з Агассі, Граф, Кур'є, а особливо часто з Мустера і Россе. Непогано!

Про те, що можливість зіграти з такими чемпіонами - це фантастика: Так, але, знаєте, у п'ять років ти особливо не звертаєш уваги на те, що перед тобою Агассі. Це просто хлопець, який хотів зі мною пограти! Для мене це було нормально. Я особливо не розумів, ким він був.

Про нинішнє спілкування з Медведєвим: Не дуже часто. У нього бізнес в Україні, він займається політикою, взагалі він досить зайнята людина. Він багато подорожує. Останній раз ми з ним бачилися більше року тому. Ми зустрічаємося нечасто, але, якщо така можливість є, зустрічі проходять дуже добре.

Про те, що вибір кар'єри був зумовлений: Так, в тенісі я з колиски. Однак батьки не змушували мене грати, але вони бачили, що мені подобається бути з ракеткою в руках. Коли я був маленьким, я постійно просив їх пограти. Грати, грати, грати - крім цього я ні про що не говорив (посміхається)! І вони продовжували грати зі мною, але я не займався цим для того, щоб стати професійним тенісистом. Мені просто подобалося грати, от і все. Потім в 11 -12 років я почав брати участь у міжнародних турнірах, все стало серйозніше. Так я проходив етап за етапом, але все це відбувалося само собою, це ніколи не було проектом мого батька.

Про свою незвичайну манеру гри: Це природний стиль. Але, звичайно, я багато працював, тому що в моєї гри точна механіка, що вимагає постійного відпрацювання. Моя ідея в тому, щоб робити на корті те, що я хочу, варіювати удари, намагатися вигравати очки. Звичайно, я не випускаю з уваги тактичний аспект, намагаюся діяти відповідно до суперника. На корті я хочу бути вільним, робити те, що подобається мені і тоді, коли мені хочеться.

Мою гру важко описати, тому що я можу грати в абсолютно різній манері в залежно від матчу, від моїх власних відчуттів. Іноді я особливо відчуваю свій бекхенд, іноді укорочені удари, іноді у мене добре йде подача, іноді прийом. Кожен день все змінюється! І я пристосовуюся до цього.

Про свою подачу з низьким підкиданням м'яча і дуже швидким рухом: В основному це мій винахід. Все через те, що свого часу я був досить маленьким для свого віку. Я почав активно рости з чотирнадцяти-п'ятнадцяти років, а до цього мені доводилося підстрибувати вище на подачі, більше використовувати свої ноги, щоб ефективніше подавати. Так виробився цей рух, ну а потім я вже його не міняв.

Про те, що батько будував його гру на коротких комбінаціях, щоб знизити вплив наявних проблем з фізикою: Так. Коли мені діагностували синдром Жильбера, стало зрозуміло, що я не можу будувати свою гру на нескінченних ралі на задній лінії. Я не бігаю тисячі годин на тренуваннях, як, наприклад, багато іспанських гравців. Звичайно, я працюю над своїм фізичним розвитком, але я ніколи не намагався грати в такому ж стилі, як Надаль. У мене немає для цього здоров'я. Тому я почав грати по-іншому.

Про розбіжності з Федерацією тенісу України: Є певні розбіжності з керівництвом Федерації, яке, як мені здається, не враховує інтереси гравців. Я про це їм сказав. Зараз я залишив це осторонь і вирішив знову грати за збірну в Кубку Девіса. Я не збираюся грати за іншу країну, як іноді кажуть. Я народився в Україні, живу в Києві, і намагаюся повертатися сюди як тільки можу. У мене ніде більше немає іншої бази, це моя країна, хоч я і постійно в роз'їздах.

Про свою популярність в Україні: Не дуже. Проблема в тому, що українці фактично не можуть дивитися теніс по телебаченню. Жоден національний канал не транслює турніри, навіть турніри Великого шолома і Кубок Девіса. Тому мене мало хто знає. Можливо, зараз таких людей більше, тому що про мене почали час від часу говорити в новинах. Але у мене немає такої популярності, яка могла б бути в іншій країні, де теніс активніше просувається. Можливо, завдяки моєму успіху щось зміниться. Скажімо, якщо я зайду в Топ-10, можливо, деякі канали захочуть транслювати турніри. У всякому разі, я на це сподіваюся.

Нагадаємо, що в рейтингу найкращих тенісистів планети АТР Долгополов недавно піднявся на 18-у позицію.

За матеріалами: Sports.ru