Корреспондент: Точка зору. Українська казка. Як українці стали успішною нацією

Історія про те, як Україна з країни-лузера перетворилася на світового економічного лідера, а її громадяни отримали почуття власної гідності і навчилися посміхатися, пише підприємець Костянтин Поліщук у колонці, опублікованій у №9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року.

Одного разу похмурим весняним ранком я розмірковував про долю президента Німеччини Крістіана Вульфа. Адже ось як склалося життя у людини: після дрібного як за українськими мірками скандалу з кредитами пішов у відставку, заявивши при цьому, що він дискредитував себе як моральний авторитет і більше не має права залишатися на такому високому і відповідальному посту. І тут здалося мені, як наш Президент одного разу раптом зібрав позачергову прес-конференцію і сказав: "Хлопці, я занадто багато маю в такій складній ситуації для країни і народу. Слід бути скромнішим". Він сказав: "Хочу, поки стандарти життя в країні не піднімуться, жити так само, як середній український громадянин, і я робитиму все, щоб ці стандарти піднялися".

І почав Віктор Янукович кампанію з розпродажу з відкритого аукціону всього добра, яким користувався останнім часом: мерседесів,земель, палаців і всіляких предметів розкоші. Упакував у коробки золочені люстри, нефритові настільні лампи, дорогі меблі, покриття і наручний швейцарський годинник і, звичайно, костюми від Brioni, а собі залишив тільки скромний мінімум.

І дійсно став скромнішим – пересів на простий автомобіль,а для житла зняв невелику квартирку неподалік від місця роботи – Адміністрації Президента.

І ось на своєму Opel або Chevrolet він їздить по країні,зустрічається з чиновниками всіх рівнів. А вони назустріч йому виїжджають наMercedes і в дорогих костюмах. Дивиться на них Янукович грізно і нічого не говорить. Просто кидає погляди, які не віщують нічого гарного, – адже він тепер вчиняє по совісті. І тут чиновники розуміють, що до чого, що життя в країні змінилося, і починають позбуватися накопиченого добра.

Організовують на великих площах країни наметові секонд-хенди, ставлять армійські намети, звозять туди своє добро, яке мозолило простим співгромадянам очі. І кожен українець може прийти і щось купити, ну якщо не костюм від Brioni, то хоча б телефон від Vertu. Або ще щось.

Починається агресивна масована рекламна кампанія по всій країні, що нарешті Україна більше не ввозить секонд-хенд з-за кордону – у нас свого завались. Підприємці, які возили його раніше, прогорають, оскільки їхня продукція не в змозі конкурувати з чиновницьким одягом. А гроші від продажу йдуть на дороги, розвиток інфраструктури, освітлення вулиць та інші потреби країни.

Президентська ініціатива починає набирати обертів, і на тлі глобального чиновницького патріотизму, високої моральності й турботи про громадян ці самі
громадяни стають іншими

Президентська ініціатива починає набирати обертів, і на тлі глобального чиновницького патріотизму, високої моральності й турботи про громадян ці самі громадяни стають іншими. Вони стають усміхненим і привітними,не викидають сміття у недозволених місцях, розмовляють ввічливо, та й грубіянити один одному вже немає потреби – всі всім задоволені.

Країна на очах змінюється, піднімається потужна хвиля самоповаги і патріотизму. І в цій обстановці внутрішнього і зовнішнього психологічного комфорту кожен прагне виявити себе, реалізуватися, зробити щось корисне. Починається підйом ділової активності, збільшується виробництво,зростає професіоналізм і відповідальність, люди починають більш серйозно ставитися до своєї роботи. Зростає якість виробництва, його обсяги, українські товари купують за кордоном, а в Україні зростають заробітки. А з ними і бюджет:гроші від чиновницьких секонд-хендів вже скінчилися, і його поповнюють відрахування від розвитку промисловості.

І відбувається неймовірне: українці нарешті позбавляються однієї з найголовніших своїх бід – комплексу неповноцінності щодо інших, більш успішних націй

І відбувається неймовірне: українці нарешті позбавляються однієї з найголовніших своїх бід – комплексу неповноцінності щодо інших, більш успішних націй. Бо і вони тепер теж успішні і навчилися себе поважати. А якщо хто вважає не так, українцям уже не особливо цікаво. Вони роблять свою справу добре, на будь-яких міжнародних переговорах тримаються впевнено, ходять з гордо піднятою головою, не беруть кредитів і самі готові прийти на допомогу нужденним. Нація стає сильною і шляхетною.

І тепер у цій процвітаючій та самодостатній Україні вже ніхто не пам'ятає, з чого все почалося, – що Президент одного разу вирішив показати себе серйозною і високоморальною людиною, відповідальною за свою країну.

До чого я це все пишу? Як кажуть, риба і гниє, і одужує теж з голови. І тому влада повинна зрозуміти, що повинна бути скромною і відповідальною, а справи робити великі і потужні. І не на шкоду, а на благо. І щоб співгромадяни були задоволені, а Європа і Америка поважали. Ви скажете: "Хіба таке можливо в такій убогій країні, як наша?". А я відповім: "Так, таке повинно бути можливо. Без цього не можна".

***

Ця колонка опублікована в № 9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua