За що французи не люблять Саркозі?

Якщо Ніколя Саркозі не зможе переобратися на другий термін, як передбачають опитування перед першим туром французьких президентських виборів цієї неділі, ймовірно, найбільшим чинником буде особиста відраза, яку відчувають до нього багато французів.

Але що за цим стоїть?

Від моменту, коли він став президентом у 2007 році, жоден французький президент у сучасній історії не був об’єктом такої відвертої нелюбові, як Ніколя Саркозі.

І ця антипатія є цілком відмінною від несприйняття його конкретних дій на президентській посаді.

Всі політичні лідери очікують ворожості до кроків, які вони здійснюють. Але небагато є таких, хто викликає ворожість до, власне, самого себе.

"Існує ірраціональна ненависть до Ніколя Саркозі серед значної частини суспільства. І це відіграє значну роль на цих виборах", - каже Жан-Себастьян Фержу, редактор вебсайту Atlantico.

"Я кажу "ірраціональна", бо вона такою і є. Опитування вказують, що якщо Ви запитаєте людей про ту чи іншу частину політики Саркозі, але не згадаєте його імені, люди переважно підтримують цю політику. Але вони не збираються за нього голосувати", - пояснює Фержу.

На думку журналіста, головною причиною ворожої налаштованості є те, що Саркозі є першим французьким президентом, який не посоромився чітко заявити про себе як про представника правих.

"Тут є іронія, бо в ідеологічному плані Саркозі є цілком невизначеним. В його генах – енергійність і динаміка, але неможливо сказати яке інтелектуальне підґрунтя він має, - каже Фержу. - Він вислав чіткий сигнал, що не соромиться говорити про себе, як про правого політика – і це спонукало хвилю ворожості до нього".

Жан-Себастьян Фержу додає: "Ви маєте зрозуміти, що з роками у Франції правиця повністю віддала ініціативу інтелектуальної дискусії лівиці. Так звані "праві" партії мали єдиний аргумент на свою користь, що вони, мовляв, є кращими управлінцями у порівнянні з лівими політиками. Але вони відмовились від боротьби ідей та цінностей. Саркозі поклав цьому край - тому його так і ненавидять".

Інтелектуальна "саркофобія"

Тональність цієї "саркофобії" задається в кафе та мистецьких салонах буржуазного Парижа, де на президента зазвичай дивляться як на людину вульгарну, "грошелюбну", у чомусь расистську та небезпечну.

Шоумен Крістоф Алевек назвав Саркозі в одному інтерв’ю "небезпечним... людиною з іншої планети... невігласом, який вірить власній брехні... психологічно неврівноваженим".

"Я не маю нічого проти того, що він так сильно любить гроші – це його проблема. Чи міг би я запропонувати, щоб йому знайшли роботу в якому-небудь банку? І нехай залишить нас у спокої!" - сказав Алевек.

П’ять років тому після перемоги на виборах Саркозі відсвяткував її в дорогому паризькому ресторані Le Fouquet's на Єлисейських полях. На той випадок і зараз дивляться, як на приклад того, що президент, мовляв, любить розкішне життя.

Однак, симпатики Саркозі не втомлюються вказувати, що і чільних представників Соціалістичної партії Франції можна регулярно бачити в недешевих паризьких ресторанах. Президенту-соціалісту Франсуа Міттеррану не бракувало заможних друзів.

В 2002 році дружина кандидата в президенти від Соцпартії Ліонеля Жоспена розповіла одному журналові, як ходила на закупи до супермаркету Le Bon Marche – паризького відповідника відомого лондонського наддорогого торговельного центру Harrod's, де серед іншого продається й їжа та екзотичні продукти.

Але вважалося прийнятним, коли хтось хизується достатком, - але в міру.

Крен вліво

Для юриста і людини правих політичних поглядів Жіля-Вільяма Гольднаделя коріння "саркофобії" полягає в тому, що у французькому громадському сприйнятті все ще домінує тяжіння вліво.

"Це стара традиція – революційна, романтична – яка піде в наступ на все, що пахне грошима чи привілеями, - каже він. - І союзником цією традиції є французька журналістика, в якій домінують ліві погляди. Опитування свідчать, що від 80 до 95% журналістів є симпатиками лівої частини спектру або крайньої лівиці і зациклені на так званих вадах Саркозі, під певним кутом висвітлюючи і політичне життя".

Інше тлумачення "саркофобії" подає Андре Беркофф, автор книги .

Він каже, що справжньою причиною того, що багато людей не люблять Саркозі, є не випадок з дорогим рестораном чи подібні нісенітниці. Все через те, що Саркозі змінив правила поведінки президента.

"Коли Де Голь заснував П’яту республіку, він створив президентство за подобою монархії. І з того часу всі президенти – чи праві чи ліві – слухняно наслідували цю традицію", - каже Андре Беркофф.

"Але коли до влади прийшов Саркозі, він заявив: "Я не хочу бути королем, я хочу бути політиком. Я хочу бути кимось на зразок футбольного тренера". І люди, дійсно, проти цього обурились", - додає він.

На думку Андре Беркоффа, іншою причиною "саркофобії" є та, що Ніколя Саркозі сказав французам незручну правду.

"Французи були задоволені допоки ними керували Міттерран або Ширак, які плекали пост-революційну віру в те, що французи є якимось обраним народом, який живе не за загальноприйнятими законами економіки", - каже він.

"Існує поширена думка, що у Франції ми маємо пройти якимось іншим шляхом до нового життя. Погляньте-но на успіх (ультра-лівого) кандидата Жана-Лука Меленшона. Але Саркозі розбив цю ілюзію – і знову ж люди за це його зненавиділи", - додає Андре Беркофф.

Фержу, Гольднаделя та Беркофф думають, що Саркозі вже програв вибори і що домінуючий анти-саркозізм є серйозним фактором.

Соціолог: ще не все втрачено

Але професор соціології Сорбонського Університету Мішель Маффесолі не переконаний у цьому.

Він доводить, що Саркозі є мішенню культурної еліти – зокрема, представників мас-медіа, університетського середовища, сфери культури, які переважно його не люблять.

Але соціолог розрізняє погляди публічних людей, інтелігенції та масових громадських настроїв. А "в народі" президента не так негативно сприймають, аніж це хтось готовий визнати.

"У французькому громадському житті останні два чи три століття домінували ідеї доби Просвітництва. Але ці ідеї, які ми можемо описати як такі, що заклали підвалини модерної доби, зараз поступаються ідеям та цінностям постмодернізму", - каже Мішель Маффесолі.

"Постмодернізм, до якого просуваються наші суспільства, є більш вкоріненим в емоційну складову, аніж раціональну чи інтелектуальну. І Саркозі інтуїтивно це відчув. У порівнянні з інтелігенцією, погляди якої домінують у суспільному житті, він перебуває у тіснішій гармонії з пересічними людьми", - додає він.

Мішель Маффесолі не вірить громадським опитуванням, бо люди, відповідаючи на запитання, знають, чого від них очікують – тому й применшують свої симпатії до Саркозі.

"Але голосування у кабінці в день виборів – це щось інше. Кабінка – це як утроба, в якій люди знову поєднуються з емоційним. Тобто, люди більше керуються почуттями, аніж розумом. Ось, чому я думаю, що Саркозі все ще має шанси на перемогу", - каже соціолог.

Ну, це може й занадто голосно сказано. Але незважаючи на те, що соціолог Маффесолі думає про опитування громадської думки, їхні результати є досить красномовними.

Як вказує також і Жан-Себастьян Фержу: "Понад 60% людей, які збираються голосувати за (кандидата-соціаліста) Олланда, хочуть просто позбутися Саркозі".

Можливо, це не є найкращим способом почати нову політичну еру.