Корреспондент: Гості з минулого. Що втратив Київ за останні 100 років

Корреспондент представляє десять архітектурних втрат, які зазнав Київ протягом останніх 100 років. Головними руйнівниками української столиці в цей період стали тоталітарний режим, війна і бездушна бюрократія, пише Олександр Пасховер у №15 журналу Корреспондент від 20 квітня 2012 року.

Список архітектурних втрат Києва куди ширший, ніж та десятка, яку представляє в цьому номері Корреспондент. Протягом останнього століття столиця України тріщала під натиском нової влади більшовиків, яка за свій порівняно короткий термін зруйнувала понад 120 церков, храмів, соборів і монастирів. Безжально знищувалися садиби, маєтки і навіть громадські парки.

Колосальної шкоди Києву завдала Друга світова війна. Облога української столиці в 1941 році була більш ніж згубною. За кілька місяців була зруйнована багатовікова історія міста. Її можна було б відновити після війни, але воскресіння старовини не входило до порядку денного правлячого режиму.

Тепер Київ переживає варварство іншого порядку. Під ковшем екскаватора гинуть історичні та архітектурні пам'ятки, а також знакові місця легендарного міста, про яке знаменитий киянин, письменник Михайло Булгаков, писав: "Добре вам, чортам! Живете в Києві, там у вас пам’ятки всілякі, святині, монастирі, театри і кабаре".

Миколаївський ланцюговий міст

Спалити за собою мости. Так 18 вересня 1941 року вирішили червоноармійці, що залишали Київ, який перебував у німецькій облозі. Прикро. Красень Миколаївський ланцюговий міст став жертвою відступу радянських військ. Старовинну переправу підірвали. На прах перетворено інфраструктурний шедевр середини XIX століття, виконаний в англійському стилі і, до речі, спроектований і частково споруджений на Туманному Альбіоні.

Усі металеві частини мосту, виготовлені в Бірмінгемі, привезли на 16 кораблях до Одеси, а звідти на підводах, запряжених волами, – до Києва. Збирали конструкцію сім років. Знищили в лічені хвилини.

Будівля міськдуми

Радянські підпільники 1 листопада 1941 року підірвали старовинну будівлю Київської міської державної думи. Цегляна підковоподібна двоповерхова споруда, прикрашена шпилем зі скульптурою архангела Михаїла, з'явилася на світ у 1876 році. Будівля прикрасила Хрещатик, який тоді тільки перебирав на себе функції адміністративного центру.

До кінця XIX століття Київ стрімко розширювався, і якщо в середині століття тут жили близько 70 тис. осіб, то до початку наступного – трохи більше 400 тис. Керівництву міста потрібно було піти на розширення коридорів влади, і в 1900-му міськдума обзавелася третім поверхом. У підсумку на першому рівні розмістилися магазини, а інші приміщення зайняло міське начальство.

Готель Континенталь

В результаті важких і тривалих боїв 1941 року будівля готелю Континенталь сильно постраждала. Після війни його можна було відновити. Але не відновили. А так все добре починалося, коли у 1897 році список київських готелів поповнився ще одним готелем – Континенталь! Розташовувався він на фешенебельній вул. Миколаївській (нині – Городецького) і був розрахований на дуже багатих людей.

Над проектом працювали відомі архітектори того часу – Георгій Шлейхер, Едуард Братман, Владислав Городецький. Ось що писали про новобудову в інформаційному довіднику того часу: "Готель Континенталь за розташуванням приміщень, зручностей, красою обробки успішно змагається з найкращими готелями Європи. Великий ресторанний зал, зимовий сад з фонтанами, розкішні кабінети, більярдна, загальний салон у дві світлиці із чотирма читальнями, електричні ліфти, парове опалення, вентиляція".

Панорама Голгофа

Чи хотіли ви б сходити всією родиною подивитися панораму Голгофа? Ви запізнилися. З приходом до влади в Україні більшовиків будівля, де розміщувалося величезне полотно із зображенням драми розп'яття Христа, безслідно зникла.

Історія цієї культової споруди розпочалася 110 років тому. У січні 1902 року на розі вул. Трьохсвятительської та Костьольної з'явився незвичайний будинок. Всередині – композиція на полотні завдовжки 94 м і заввишки 13 м. Шедевр являв собою синтез трьох мистецтв – реального пейзажу, живопису та скульптури. Полотно створювали мюнхенські художники Йосип Крігер і Карл Фрош. Попередньо вони відвідали Палестину, щоб з максимальною точністю відобразити всі деталі.

Популярність Голгофи виявилася приголомшливою: до відкриття всі квитки були продані на тиждень вперед, а паломники простодушно приписали панораму до розряду головних православних святинь Києва. Голгофа принесла непоганий дохід Києву й авторам затії, а потім об'їхала багато міст України.

Купецький сад

У 1982 році під час підготовки до святкування 1500-річчя Києва в жертву імениннику був принесений Купецький сад, престижне місце відпочинку киян кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зник легендарний літній театр, а на їхньому місці з'явилася арка Дружби українського і російського народів.

У кінці ХІХ століття Купецьке товариство орендувало у міста ділянку землі, яка була перетворена в ідеальне місце для відпочинку. З початку весни і до глибокої осені городяни милувалися квітниками і слухали струнні оркестри, а по понеділках – симфонічні концерти. У літньому театрі свої вистави ставили Панас Саксаганський, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий. Коли в Києві з'явився винахід нового століття, сінематограф, в Купецькому саду стали демонструвати перші фільми.

Георгіївський монастир

У 1934 році більшовики знесли будівлю, основу якої заклав великий князь Ярослав Мудрий. Будівництво цього чоловічого монастиря історики датують 1045 роком. У XIII столітті святиня була зруйнована, але у XVIII столітті за наказом імператриці Єлизавети I відновлена. Монастир вдало пов'язував між собою дві великі споруди епохи Київської Русі – парадний в'їзд у місто, Золоті ворота, і Софію. Але в 1934 році, після перенесення столиці України з Харкова до Києва, більшовики вирішили вирвати в історії її релігійне минуле, тим самим спотворивши сьогодення.

Миколаївський військовий собор

У 1934-му з Миколаївського собору зняли купол, а потім взагалі розібрали, не залишивши каменя на камені. До цієї трагічної в історії храму хвилини він був місцем релігійного паломництва військових. Собор був споруджений у кінці XVII століття і являв собою яскравий взірець українського бароко. Кам'яна споруда храму справляла незабутнє враження на прихожан. Білосніжні фасади прикрашали щити і напівколони з капітелями, а вікна – наличники. Світло в церкву потрапляло тільки згори – через скляний купол.

"Всі колони прикрашені позолоченими орнаментами, на іконах чарівні, в примхливих завитках, теж позолочені кіоти, – описувала споруду історик Зінаїда Шамуріна. – Іконостас – величезна ажурна стіна, уся зіткана з найтонших візерунків".

Монументальні сходи

Влітку 1984 року поряд з Театром опери і балету були розібрані красені-сходи, споруджені порівняно недавно – у 1935 році. Сходи були представниками сталінського ампіру – ще однієї частини історії Києва. І сьогодні споруди в цьому архітектурному стилі на догоду мінімалізму йдуть від нас, знеособлюючи Київ, позбавляючи самобутності та притаманному йому індивідуалізму.

Садиба Казанського

У ніч з 29 на 30 грудня 2010 року поки Київ спав, будівельні екскаватори знесли будинок на Подолі. Будинок не простий, а з родзинкою. Садибу побудував і потім в ній оселився київський архітектор Микола Казанський. Вона прикрашала місто з 1909 року. Мила зелена будівля 100 років підпирала Володимирську гірку і довгі роки зустрічала гостей Поштової площі.

Садиба пережила Жовтневу революцію, Другу світову війну і впала під натиском будівельних бригад мирного часу.

Перший київський водопровід

У 2010 році будівлі Першої київської водопровідної станції настав кінець. Протягом кількох років станція і навколишні будинки кілька разів горіли, і ось в ніч із 6 на 7 січня приїхала будівельна техніка та зруйнувала те, що до цієї похмурої ночі вважалося пам'ятником науки і техніки.

Народилося ж це технічне диво, яке централізовано забезпечувало киян водою, в кінці XIX століття. Насосна станція розміщувалася в безпосередній близькості до Дніпра. Сьогодні вона навряд чи була б корисна в своєму прямому призначенні, але як туристична точка на екскурсійній карті Києва могла б прислужитися ще багато років. Але не прислужиться.

***

Цей матеріал опублікований в № 15 журналу Корреспондент від 20 квітня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.