DW: Гітлерівське Олімпійське містечко - залишки лицермірної ідилії
За кілька кілометрів від Берліна розташоване колишнє Олімпійське містечко. Впродовж десятиліть воно перебувало у занедбаному стані. Тепер там розташується музей.
Нацисти прагнули показати світу спортивне шоу небачених до того часу масштабів. Два роки пішли на зведення Олімпійського містечка до літніх Олімпійських ігор 1936-го року, що розташовувалося за 14 кілометрів від німецької столиці. Архітектором проекту виступив Вернер Марх. Він же відповідав за зведення Олімпійського стадіону. Містечко будували з прицілом на максимальний комфорт для спортсменів у якому панувала б зразкова пропагандистська ідилія.
Поруч навіть розбили штучне озеро, на яке звезли пташок із берлінського зоопарку. Штучний пагорб став місцем для розташування літнього кафе. А ще у містечку був басейн із підігрівом, покої для атлетів, 40-кімнатна їдальня, рецепція із філіалом банку й пошти та "палац культури" з танцями та кінопоказами пропагандистських стрічок. "Вклали багато зусиль, - розповідає Зіґфрид Шрайнер. - Висадили сотні дерев. На прохання фінів навіть звели сауну". Шрайнер може розказати чимало подробиць про це місце – упродовж от уже трьох років він водить туристів по колишньому Олімпійському містечку.
Від руїн до музею
Тривалий час відкрити це місце туристам було неможливим - усе було у вкрай занедбаному стані, майже руїни. У часи НДР цю територію використовувала радянська армія, а відтак її було полишено напризволяще.
Жоден інвестиційний проект не було реалізовано аж до 2006-го року, відколи контроль над Олімпійським містечком перебрав на себе фонд, який спеціалізується на збереженні історичних пам’яток. Тепер це місце хочуть перетворити на музей просто неба. Деякі з будівель відновили, розробили маршрути для туристів. Тож, замість диких кабанів, які вешталися тренувальними майданчиками, нині тут ходять відвідувачі.
Незважаючи на занехаяність багатьох років, це місце зберегло ландшафтну красу. Хоча озеро з тих часів висохло, кафе та сауна - лежать у руїнах. Поки що туристів тут не так уже й багато – Олімпійське містечко досі не стало частиною регулярних маршрутів для мільйонів туристів, що відвідують німецьку столицю. Екскурсія триває 1,5 години. Без гіда як Шрайнер гості б тут заблукали.
Пропагандистська брехня нацистів
Гітлер прагнув скористатися Олімпіадою 1936-го року, аби представити світу миролюбну імперію. Олімпійське містечко, звісно, було частиною цього маніпулятивного, пропагандистського плану й навіть носило офіційну назву Містечко миру.
"Від самого початку було зрозумілим, що після ігор ці приміщення займе армія", - розповідає Шрайнер. Справді, зовсім поруч звели тренувальні армійські майданчики, тож весь проект був частиною гітлерівської мілітаристської машини.
Близько чотирьох тисяч атлетів із 49 країн мали про все це дуже приблизне уявлення. Вони насолоджувалися майже небаченими досі комфортними умовами проживання. У кожному будинку була тераса й телефонний зв’язок, гаряча вода та центральне опалення.
Де жив Джессі Овенс
Щодня тут грав військовий оркестр, але атлетів тішили й виступами артистів Берлінського філармонійного оркестру та балетом. Один із їхніх виступів, до речі, став першим телевиступом, який транслювали у прямому ефірі.
Головною принадою туру колишнім Олімпійським містечком вважають будинок Джессі Овенса - справжньої зірки Олімпіади 1936-го року. На столі у відреставрованій кімнаті стоїть фотографія відомого американського атлета. Він завоював чотири золоті медалі на цих іграх і став головним спортивним героєм того періоду. Овенс був афро-американцем і це помітно нервувало нацистів, адже Гітлер сподівався на те, що Олімпійські ігри підтвердять його расистські теорії про переваги білої раси у тому числі й у спорті.
Недалеко розташована і колишня Їдальня націй, яку в добу Другої світової використовували як шпиталь вермахту. Сьогодні вона має дуже занехаяний вигляд: ще багато об’єктів тут мають бути приведені до музейного стану.
Поруч вишукувалися житлові панельні будинки, зведені у 60-тих роках. Тут свого часу мешкали радянські офіцери. Сьогодні вони стоять порожніми та нагадають про вкрай незвичну ідею використання ареалу: після переїзду уряду й парламенту з Бонна до Берліна спочатку планувалося, що тут оселяться державні службовці. Що планується зробити з цими будівлями? Відповіді на це запитання не знає й Зіґфрід Шрайнер.