Володар Золотої пальмової гілки Міхаель Ханеке присвятив нагороду дружині

Міхаель Ханеке, який став фаворитом критиків на самому початку Каннського фестивалю, в результаті виявився ще й фаворитом журі - йому присудили Золоту пальмову гілку за фільм Любов (LAmour), де Жан-Луї Трентіньян грає людину, яка обіцяє залишатися зі своєю дружиною до самого кінця і стримує свою обіцянку.

"Історія, яку я розповідаю, - це повторення в художній формі тієї обіцянки, яку я дав своїй дружині. Не кидати один одного, якщо ми опинимося в схожій ситуації. Мені довелося пережити хворобу і смерть рідних, я знаю, про що говорю. Саме після цього я затіяв свій фільм", - зізнався 70-річний переможець журналістам.

Нинішня Золота пальма - далеко не перша каннська нагорода цього режисера. Золоту пальмову гілку він вже отримував у 2009 році за Білу стрічку, в 2001 році удостоївся гран-прі за Піаністку, а в 2005 році Приховане принесло приз за режисуру.

Називаючи ім'я переможця, голова журі Нанні Моретті особливо відзначив, що нагороду заслужив не тільки режисер, а й актори. Однак, як він пізніше пояснив журналістам, Золота пальмова гілка має на увазі, що ніяких менших нагород картині дістатися не може, тому ні Трентіньяну, ні Ріва не дісталося призів за зіграні ними ролі.

Блоги:  Канни-2012. Ханеке, Любов з великої літери і повернення Трентіньяна. Блог Юлії Мак-Гаффі на Корреспондент.net

Сам Трентіньян зізнався, що приз слід було б розділити на безліч частин, щоб дісталося і акторам, включаючи Ізабель Юппер, яка грала доньку літньої подружньої пари, і режисерові, і продюсерам, і всім іншим учасникам знімальної групи.

Реальність, що перевершила очікування
Фільм Маттео Гарроне Реаліті (Reality) ні в чиїх фаворитах не числився, тому поява італійського режисера на червоній доріжці стала для всіх сюрпризом, а вручення йому гран-прі супроводжувалося свистом у залі. Гран-прі, до речі, став другим за кар'єру Гарроне: перший він отримав в 2008 році за куди більш одностайно прийняту Гоморру.

Блоги:  Канни-2012. Великий брат, Мадагаскар-3 і одержимість Шона Пенна

Реаліті - історія про власника рибної лавки на ім'я Лучано, який за наполяганням дітей проходить проби на участь в шоу Великий брат і божеволіє, чекаючи дзвінка продюсерів з Риму.

Фільм здається сатирою, але сам режисер вважає його сучасною казкою. Виконавцеві головної ролі Аньєлло Арені про каннську премію доводиться дізнатися найпізніше - актор відбуває 20-річний термін у в'язниці міста Вольтерри і на фестиваль його не відпустили.

Після мороку - премія

Приз за режисуру отримав фільм, якому французькі критики присвоїли найнижчий рейтинг, - Після мороку світло (Post tenebras lux) мексиканця Карлоса Рейгадаса.

Як зізнався Моретті, навколо цього фільму в журі йшли бурхливі дискусії. Частина суддів - в першу чергу британський режисер Андреа Арнольд - оцінили новаторську кіномову Рейгадаса, але багатьом двогодинна розповідь з незрозумілим сюжетом і розмитим по краях зображенням здалася надто експериментальною.

"Перш за все я вдячний глядачам, які дивилися мій фільм душею і серцем. Перш за все я намагаюся ділитися тим, що відчуваю", - заявив журналістам Рейгадас, котрий вже отримував п'ять років тому каннську премію журі за Мовчазне світло.

Частка Лоуча
Цього разу приз журі дістався британцеві Кену Лоучу за Долю ангелів (The Angels Share) - трагікомедію про люмпенів з Глазго, які стають на шлях істинний завдяки громадським роботам і віскі.

Свою нагороду він присвятив "тим, хто в ці важкі часи пручається скороченням бюджету, урізанню ставок і приватизації": режисер, чиї картини завжди відрізнялися соціальною загостреністю, стверджує, що злом є не злочинці, які крадуть і б'ються, а капіталісти, які не дають цим людям влаштуватися на роботу.

"Люди, яких я описую, володіють невичерпним оптимізмом і силою духу. Якщо зберігати вірність їх характеру, доводиться знімати про них комедію, тому що у них відмінне почуття гумору", - зазначив режисер.

Хто винен
Не меншою соціальною спрямованістю відрізнявся фільм, який отримав відразу три Золотих пальми - за сценарій і дві головні жіночі ролі: За пагорбами (Dupa Dealuri) Крістіана Мунджу, чиї Чотири місяці, три тижні і два дні були головною сенсацією фестивалю 2007 року.

Фільм Мунджу заснований на реальній історії про те, як в одному маленькому монастирі на сході Румунії загубили дівчину, виганяючи з неї злих духів. Журналістка Тетяна Нікулеску написала про цей випадок книгу, а Мунджу перетворив її в сценарій, постаравшись показати всю складність мотивувань персонажів.

"Ця історія - не про екзорцизм, а швидше про наше сьогоднішнє суспільство. Про те, що і релігійна, і світська влада може помилятися: одна - творячи зло в ім'я добра, інша - утримуючись від будь-якого втручання, щоб не нашкодити", - пояснив він.

Крім того, "це історія про різні види любові і про те, на що люди готові піти в ім'я кохання".

"Це неймовірно складно влаштований і неймовірно втягуючий в себе фільм", - заявив журналістам член журі, режисер Рауль Пек.

Для Крістіни Флютур і Косміни Стратан, котрі зіграли двох подруг - послушницю і жертву екзорцизму - і нагороджених за це Золотими пальмами, фільм Мунджу став кінодебютом.

Крістіна спочатку грала тільки в театрі, а Космина, яка познайомилася з Мунджу, коли прийшла брати в нього інтерв'ю кілька років тому, ще не закінчила акторську школу. Обидві зізналися, що ролі були емоційно дуже виснажливими, проте режисер керував ними дбайливо і делікатно.

Приблизно тій же темі - "хто винен" і "що робити" - присвячений фільм Томаса Вінтерберга Полювання (Jagten), який приніс Золоту пальму виконавцю головної ролі, данському акторові Медсу Міккельсену, котрий нещодавно отримав ще й почесний Єврооскар за акторську кар'єру.

Міккельсен грає вихователя дитячого садка, якого за злощасною випадковістю звинувачують у педофілії.

Актор зізнався, що повернувся в Канни на закриття фестивалю як представник Томаса Вінтерберга, який не міг опинитися у Франції, оскільки у нього народилася дитина, і в будь-якому випадку він присвячує свою нагороду режисерові, бо в такому тонкому фільмі неможливо було погано зіграти.

Сам Вінтерберг удостоївся в Каннах премії екуменічного журі.

Інші дебюти

Найкращим дебютантом Каннського фестивалю-2012 визнали американця Бена Зайтліна, чиї Звірі дикого півдня (Beasts of the Southern Wild) брали участь в паралельній програмі Особливий погляд, а ще раніше стали головною сенсацією Санденса.

Блоги:  Канни-2012. Особливий погляд, Тім Рот і двоєженство в Китаї

При цьому перемоги в Особливому погляді Зайтліну не дісталося - журі на чолі з Тімом Ротом визнало найкращим фільмом цієї програми Після Лусії (Despues de Lucia) Мішеля Франко.

Найкращою короткометражкою визнали Мовчання (Sessiz-be-Deng) турецького режисера Резана Есілбаша.

У конкурсі дебютів перемогла москвичка Таїсія Ігуменцева зі знятим як дипломною роботою у ВДІКу фільмом Дорога на.

Нагорода, яку Ігуменцевій вручив Жан-П'єр Дарденн, стала єдиною російською Золотою пальмою в цьому році. Фільм Сергія Лозниці В тумані, який брав участь в основному конкурсі, удостоївся лише призу FIPRESCI.

Блоги:  Друге пришестя Лозниці, або випускник KПІ знову в основному конкурсі Канн. Блог Юлії Мак-Гаффі на Корреспондент.net

Фільм Леоса Каракса Holy Motors, за який вболівали багато критиків, не отримав в результаті ніяких нагород.