МН: Війна "язичників"

Чи справді Віктор Янукович - захисник російської культури?, - Пише Віталій Портников у російській газеті .

Українські та російські керівники люблять домовлятися про синхронну ратифікацію важливих документів, що підписуються президентами чи прем'єрами. Минулого вівторка Верховній Раді і Державній думі нічого було ратифікувати, але працювали вони із завидною синхронністю - поки більшість у Думі, долаючи опір есерів, прийняло поправки до закону про мітинги, більшість у Раді прийняла в першому читанні законопроект про засади державної мовної політики, який здавався "непідйомним" після недавньої бійки в українському парламенті.

І російський, і український закон - це закон самозбереження. Українським депутатам просто необхідно перенести тяжкість громадських і політичних дискусій в країні на звичну мовну проблему. Влада втрачає популярність і навряд чи розраховує, що соціальна ситуація в країні допоможе їй повернути прихильність великої частини традиційних виборців. Мало кому подобається та фактична ізоляція, в яку потрапила Україна внаслідок боротьби Віктора Януковича з Юлією Тимошенко та іншими представниками попереднього уряду. Але тепер можна про все це благополучно забути. Головне питання майбутніх парламентських виборів - ви за російську мову чи проти неї? Або, навпаки, ви за українську мову чи проти?

Українським депутатам просто необхідно перенести тяжкість громадських і політичних дискусій в країні на звичну мовну проблему

Сам законопроект мало що змінює в ситуації, що склалася. Російська мова сьогодні на відміну від української навряд чи вимагає державного захисту. Це побутова мова більшої частини країни, нею розмовляють всі міста-мільйонники України, і навіть на вулицях Львова, традиційного форпосту україномовності, можна все частіше почути, як розмовляють російською, причому це швидше за все будуть не туристи. На сході України російською мовою працюють телеканали і видаються газети, дають свідчення в судах і виголошуються офіційні промови. Що дійсно варто було б захищати державі, так це українську мову, яка явно здає позиції. Але законопроект, який запропонований депутатами-регіоналами, - це не закон про можливість говорити російською. Це закон про право не говорити українською. І пов'язаний він із бажанням не стільки підтримати російську культуру, скільки вказати українській її "правильне" місце в країні - на кухні, подалі від вітальні, де господарі в "треніках" відпочивають під шансон і оселедець.

Та й взагалі залишається тільки розвести руками в ситуації, коли настільки чутлива для суспільства гуманітарна сфера виявляється заручницею передвиборних махінацій. Можуть сказати, що так було завжди, що голосування за так звані мовні кордони є відмінною рисою всіх українських виборів. Але зіштовхувати лобами виборців навчилися по-справжньому лише в 2004 році, коли оголошений спадкоємцем Леоніда Кучми Віктор Янукович зрозумів, що йому катастрофічно не вистачає довіри потенційних виборців. І став обіцяти - не без подачі своїх російських консультантів - підвищити статус російської мови, навіть зробити її другою державною. Але ті в Росії, хто до цього часу співчуває подібним зусиллям і вірить в подібні обіцянки, повинні відповісти самі собі на питання: чи справді Віктор Янукович - захисник російської культури у сяючих обладунках?

Російська мова сьогодні на відміну від української навряд чи вимагає державного захисту. Це побутова мова більшої частини країни, нею розмовляють всі міста-мільйонники України

У Росії мало хто розуміє, що ті, хто видає себе за рятівників російської культури в Україні, - захисники радянського в його найогидніших проявах. Та й ті, хто оголошує себе захисником культури української, насправді теж прагнуть захищати не мову, не цінності, а стереотипи. Самі культури - справжні культури - прекрасно співіснують, не загрожуючи одна одній. Той, хто читає Булгакова, навряд чи буде зневажати того, хто читає Ліну Костенко, та й взагалі швидше за все це буде одна і та ж людина, що загубилася в нескінченному море люмпенізованого, убогого, що втратив моральні орієнтири та перспективи, суспільства.

Саме цьому суспільству, його "внутрішньому" інстинкту і адресований горезвісний закон. Депутати-"язичники" розраховують, що таким чином українців вдасться знову поділити на своїх і чужих, знову змусити опинитися по різні боки барикад і проголосувати, керуючись не розумом і розумінням глибини тієї прірви, в якій опинилася країна в результаті "царювання" Віктора Януковича, а поступаючись простому інстинкту - "наших б'ють!", "нам розмовляти не дають!".

До цьому мороку - "мені не дають розмовляти рідною мовою" - в Україні схильні навіть цілком зовні прагматичні, які не сказали в житті ні слова українською, люди. І не дивно: коли цю мову з твоїх предків вибивали десятиліттями, коли тебе переконували, що це мова села, а секрет твого успіху в місті - заговорити тим лінгвістичним кошмаром, який більшість російськомовних жителів країни всерйоз вважає російською мовою, - тобі дуже важко переступити через цей рецепт твого успіху та успіху твоїх батьків. І ти будеш воювати із "селюкам" до остаточного розорення своєї країни і своєї сім'ї - в той час як автори цієї простої до відрази комбінації будуть купувати собі нові особняки і пароплави, із жалем і презирством відгукуючись про "лошків", що дісталися їм в управлінні.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів.