BBC Україна: Як футбол урятував дітей в Україні

Репортаж із Харкова про те, як безпритульні діти завдяки футболу знайшли прийомні сім'ї і друзів.

Артем Неведров, 15-річний колишній безпритульний, на власному досвіді переконався, що футбол - більше, ніж просто гра. Він уважно стежить за поступом української збірної, яка щосили намагається вийти зі своєї групи на Євро-2012.

Артем, який живе з прийомною родиною в місті Коломак, що за 70 км на захід від Харкова, і сам представляв Україну на міжнародному футбольному турнірі.

Він отримав можливість взяти участь у чемпіонаті світу з футболу для безпритульних дітей, який відбувався 2010 році в південноафриканському Дурбані. 

Ця благодійна акція дала хлопцеві можєливість не лишле побувати за кордоном, а ще й стала поштовхом, завдяки якому він знайшов сім'ю після багатьох років життя на вулиці і короткого періоду в державному сирітському притулку.

"Я втік з дому, щоби жити на вулицях, але завжди мріяв про нормальну сім'ю", - каже Артем.

Інший хлопець з його команди в ПАР, 17-річний Паша Пономаренко, попросив свою прийомну матір взяти до них у родину ще й Артема.

Згодом до них приєдналася ще й 16-річна Таня Ляшенко, третій учасник української команди, яку для поїздки в Дурбан зібрала благодійна організація Depaul, що бореться з явищем молодіжної безпритульності.

Сьогодні їхнє взуття акуратно виставлене під дверима, поки вони допомагають готувати обід у їхньому затишному сільському будиночку в Коломаку.

Четвертий учасник команди Саша Філоненко, якому також 16 років, живе з іншою прийомною родиною неподалік.

Радянський вакуум

Далеко в минулому ті часи, коли всі четверо дітей ночували на вулиці - просто неба або в тунелях і підземних переходах Харкова, коли їм доводилося красти чи копатися в смітниках, щоби вижити в умовах, коли температура взимку падала подекуди і до мінус 30 градусів.

Уряд заперечує існування цієї проблеми, однак за оцінками Дитячого фонду ООН, кількість безпритульних дітей в Україні досягає 160 тисяч. До життя на вулицях їх змушують бідність, алкоголізм батьків чи домашнє насильство.

Звіт UNICEF про дитячу бідність в Україні, датований 2010 роком, стверджує, що проблема дитячої безпритульності поглибилася внаслідок глобальної фінансової кризи. Внаслідок цього почастішали випадки, коли трудові мігранти виїздять за кордон на заробітки, не забезпечивши належного догляду за їхніми дітьми.

Ще інші діти загубилися в тому пострадянському вакуумі, який виник після того, як Україна в 1991 році здобула незалежність від Радянського Союзу, де підтримку родинного життя здійснювали державні інституції.

"Мої батьки ніколи про нас не піклувалися. Вони весь час впивалися, а потім приходили додому і нас били, - розповідає Сашко. - Нас не годували, у нас не було нормального одягу, і ми з моїм старшим братом просто блукали на вулиці, часто без взуття навіть узимку".

"Материнське тепло"

Сашко, нині усміхнений підліток, який хоче стати капітаном армії, закликає інших безпритульних дітей не побиратися на вулицях, а йти у притулки, де їх нагодують і дадуть дах над головою.

Та для Паші, який опинився на вулиці після смерті матері, коли йому було всього чотири роки, життя в інтернаті пов'язане з негативом - закривання на замок і самотність. "Я мав що їсти і де спати, але я не мав свободи і ніколи не зазнав материнського тепла", - каже хлопець.

Останнім часом Україна почала закривати застарілі інтернати і сиротинці, створюючи на їхньому місці менші заклади готельного типу, де діти живуть до усиновлення прийомними батьками.

Однак система, коли людям платять за опікунство над прийомними дітьми, відкрита для зловживань: трапляється, що батьки гроші беруть, а дітей кидають напризволяще. Дітям, які залишаються на вулицях, загрожує насильство, наруга, інфікування ВІЛ, наркоманія чи проституція.

Для цих чотирьох дітей, які ніколи не були за кордоном до того, як отримали запрошення поїхати в ПАР, участь у футбольному чемпіонаті для безпритульних дітей дозволила побачити, що не одні вони потрапили в скрутні умови.

Артем пригадав: "Я був шокований, бо умови для безпритульних дітей на вулицях Африки набагато гірші, ніж у нас. Я навчився бути вдячним за все добре".

Найприємніший спогад з футбольного турніру - те, як він подружився з Вандою з південноафриканської команди.

Інше майбутнє

Українським підліткам гра у футбол дозволила позбутися почуття голоду і непотрібності, яке виникає внаслідок життя на вулицях. Футбол допоміг їм відчути самоповагу і гордість від того, що вони представляли свою країну. А це вже стало першим кроком на шляху до нового життя.

"У Південній Африці ми навчилися жити дружно і бути спільнотою", - каже Таня, яка з братом жила на вулицях, бо батьки їх не годували.

"Під час турніру я усвідомила, що мені треба зробити для того, щоб у майбутньому жити краще", - додає дівчина. Її брат відтоді почав жити з прийомною родиною.

Чемпіонат світу з футболу серед безпритульних дітей, міжнародна доброчинна акція, проведе наступний турнір перед Чемпіонатом світу в Ріо-де-Жанейро 2014 року. Запрошені дитячі команди з 16 країн.

А четверо українських підлітків, які взяли участь у минулому футбольному турнірі, нині з оптимізмом дивляться в майбутнє. Артем, який досі багато ганяє м'яча, а своїм ідолом вважає Криштіано Рональдо, впевнений у тому, що Україна вийде у чвертьфінал.

"Мій прогноз: Англія - 1, Україна -2", - каже він.

Джерело: ВВС Україна