Корреспондент: Прощавай, Фрейде! Місце психотерапевтів у розвинутих країнах все міцніше займають соцмережі

Західне суспільство розчарувалося в психотерапії. Потужну індустрію, яка годувала численних послідовників Фрейда, тепер витісняють соціальні мережі та медицина нового зразка, пише Олексій Бондарев у №25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року.

Життя 38-річної мешканки Нью-Йорка Меріон остаточно й безповоротно змінилося в той день, коли вона перестала ходити на сеанси психотерапії і завела акаунт у соціальній мережі Facebook. Меріон, що важко переживала розлучення з чоловіком, відвідувала психотерапевта, за допомогою якого марно намагалася вилікувати нервовий розлад.

За її словами, найскладніше було змусити себе розповідати щось глибоко особисте й інтимне незнайомій людині, яка безперервно пише щось у блокноті і раз у раз поглядає на годинник. Меріон змінила кількох психотерапевтів, але результату не було.

Пораду подруги завести акаунт у соціальній мережі Меріон спочатку сприйняла як жарт. Але реєстрація справа нехитра, і, витративши кілька хвилин, Меріон стала користувачем Facebook.

Вона згадує, що помітила перші проблиски надії через кілька тижнів після реєстрації. Її повідомлення про переживання після розлучення з чоловіком викликали бурхливий відгук з боку інших користувачів.

Писати щиро для людей, з якими я не знайома, виявилося простіше, ніж розповідати про наболіле людині, для якої ти – просто робота

"Писати щиро для людей, з якими я не знайома, виявилося простіше, ніж розповідати про наболіле людині, для якої ти – просто робота", – каже Меріон.

Вона остаточно переконалася в ефективності соцмережі, коли написала пост про майбутній процес розірвання шлюбу, на якому в тому числі вирішувалося і питання опіки над її сином.

"Мені дали безліч цінних порад і сказали багато слів підтримки, – згадує Меріон. – Серед друзів у Facebook несподівано знайшлися юристи, які порадили, що відповідати на запитання судді, і розлучені жінки, які підказували, як вести себе з дитиною".

За її словами, це була реальна допомога. На відміну від сеансів психотерапевта, який у відповідь на її розповідь про те, що вона не знає, як пояснити синові, чому вона розлучається, кивав у відповідь і ставив зустрічне запитання: "Як ви думаєте, чому вам складно спілкуватися із сином?".

На сьогоднішній день ще немає детальної статистики, яка демонструє, скільки пацієнтів втратили психотерапевти через соціальні мережі. Хоча тенденція очевидна. Метод Зігмунда Фрейда дискредитував себе. І справа не тільки в бурхливому розвитку інтернету.

Загальна незадоволеність безпредметними розмовами з "лікарями", які в усьому шукають сліди фрейдівських неврозів й едипового комплексу, наростала роками

Десятки тисяч людей у ​​країнах, де психоаналіз став модним у середині XX століття (а це практично всі розвинені західні держави) витратили мільйони доларів і мільйони годин свого часу даремно. Загальна незадоволеність безпредметними розмовами з "лікарями", які в усьому шукають сліди фрейдівських неврозів й едипового комплексу, наростала роками.

Незалежні вчені все частіше критикували теорію і практику сучасної психотерапії. У пресі з'являлися результати досліджень, згідно з якими звичайна групова терапія, заспокійливі таблетки й інші методи традиційної медицини виявлялися більш ефективними, ніж "балаканина" по Фрейду з погодинною оплатою.

Але криза в психотерапії торкнулася не тільки роботи послідовників Фрейда. Різноманітні тренінги особистісного росту і формування особистості, що ввійшли в моду кілька десятиліть тому, до цього часу також повністю дискредитували себе.

Епічне падіння міфу про тренінги супроводжувалося гучними скандалами. Так, у США із шумом закрилася організація Lifespring, яка проводила тренінги з питань особистісного зростання. Причиною стала серія самогубств людей, які не змогли впоратися з депресією після того, як пройшли курс формування особистості, що складався з трьох ступенів.

У країнах колишнього СРСР попит на такі послуги до цього часу величезний. І тут не обійшлося без скандалів, найбільш відомим з яких стало самогубство у 2008 році відомої американської фотомоделі російського походження Руслани Коршунової. 20-річна дівчина наклала на себе руки після відвідування тренінгів організації Роза світу в Москві. Таку версію висунув авторитетний американський журнал Newsweek за результатами розслідування, яке тривало майже три роки.

"Масова відмова від психоаналізу, відтік пацієнтів до лікарів, які застосовують інші методики лікування, відхід у соцмережі, криза особистісних тренінгів, все це сповіщає нову еру в науці психології", – розповідає американський психіатр Міранда Чесс.

Важка артилерія

Протягом 100 років у галузі панували принципи, проголошені Фрейдом і його послідовниками. Якщо їх остаточно оголосять нежиттєздатними, утворюється вакуум, який необхідно буде чимось заповнити, каже Чесс.

Втім, уже сама по собі критика фрейдистського психоаналізу є відмінним ґрунтом для створення нових концепцій, вважає вона.

Критика вчення Фрейда настільки ж стара, як і саме вчення. Ще сам Фрейд визнавав, що його схильність пояснювати багато проблем психіки різними моментами, які так чи інакше пов'язані із сексом, робить з нього мішень для нападок недоброзичливців.

Коли психоаналіз увійшов у моду, полум'я критики розгорілося ще більше.

Крім того що психоаналіз в цілому побудований на помилкових передумовах (така думка існувала ще в 1910-х роках, коли Фрейд тільки прославився), критики висували безліч претензій до методики психотерапії.

Відомий американський психолог Альберт Елліс стверджує, що психотерапія відводить пацієнтів від необхідності працювати над собою, виправдовує їхню
бездіяльність, дозволяє списати власну недосконалість на своїх батьків

Наприклад, відомий американський психолог Альберт Елліс стверджує, що психотерапія відводить пацієнтів від необхідності працювати над собою, виправдовує їхню бездіяльність, дозволяє списати власну недосконалість на своїх батьків. Навіть більше, психоаналіз всіляко заохочує залежність пацієнта від терапевта. Неефективність психоаналізу, на думку Елліса, підірвала довіру мільйонів пацієнтів у США до психології в цілому через даремно витрачені гроші і час.

Починаючи з 1970-х багато дослідників і навіть цілі наукові установи оголосили хрестовий похід проти психотерапії. На цей час в активі супротивників фрейдистського методу є безліч досліджень, які свідчать, що психоаналіз неефективний.

Так, учені з Темпльського університету у Філадельфії порівняли результати психоаналітичної терапії з курсом групової поведінкової терапії, яка не включає ніяких фрейдистських моментів. В обох групах лікування тривало чотири місяці. Дослідження  засвідчило, що в групі поведінкової терапії поліпшення настало у 97% пацієнтів, у групі психоаналізу – лише у 77%.

Згідно з даними низки інших наукових досліджень, успішність лікування за допомогою методу психоаналізу в середньому не вища, ніж за допомогою інших методів, які застосовуються різними школами психіатрії.

Якщо прийняти точку зору, що основи психоаналізу помилкові, то в цьому немає нічого дивного, каже Чесс. "Адже тоді можливі масові помилкові діагнози, а чекати зцілення здорового пацієнта трохи смішно, чи не так?" – міркує експерт.

Фабрика суїциду

28 червня 2008 року випадковий перехожий обернувся на глухий звук удару на розі Уолл-стріт і Уотер-стріт у південному Манхеттені. Він подумав, що машина збила людину, але замість цього просто побачив дівчину, яка лежала на тротуарі в калюжі крові.

"Висота 8,5 метрів. Це було не падіння, а стрибок віри", – так описує самогубство моделі Руслани Коршунової журналіст і телережисер Петер Померанцев, який розслідував причини її смерті за завданням Newsweek.

Поліція не знайшла ознак боротьби, а розтин показав відсутність слідів наркотиків і алкоголю. Це було звичайне самогубство, хіба що передсмертної записки юна супермодель не залишила.

Коршунова була не звичайною моделлю-одноденкою, її обрали обличчям парфумів Nina Ricci, вона була кумиром мільйонів дівчаток-підлітків по всьому світу.

Померанцев витратив три роки на розслідування причин суїциду дівчинки-ікони. Його стаття, опублікована в Newsweek під заголовком Загублена дівчина, мала ефект вибуху бомби. Померанцев з'ясував, що в оточенні Коршунової були й інші самогубства.

Наприклад, через рік після смерті Руслани в Києві наклала на себе руки її близька подруга, також модель Анастасія Дроздова.

Ці смерті об'єднувала одна обставина. Обидві подруги відвідували тренінг організації Роза світу в Москві, ідейної спадкоємиці сумно відомої американської організації Lifespring, що закрилася саме через серію самогубств і судових позовів.

"Анастасія Дроздова майже рік ходила на тренінги у Розу світу, – пише Померанцев. – Через кілька місяців після фінальних сеансів вона повністю зламалася. Руслана Коршунова провела там три місяці. Потім повернулася в Нью-Йорк шукати роботу. Тоді вона написала: "Я зовсім загубилася, чи знайду я себе коли-небудь". Це було за кілька місяців до кінця".

У пошуках доказів своєї гіпотези Померанцев навіть відправив на тренінг до Москви свого журналіста й отримав аудіозаписи семінарів.

Це замкнений простір, де люди, що прийшли на тренінг,практично не контактують із зовнішнім світом. Їх вводять у транс нескінченною мантрою про те, що "ви не знаєте, як управляти власним життям, ви не розумієте, чому ваше життя не було
успішним"

Це замкнений простір, де люди, що прийшли на тренінг, практично не контактують із зовнішнім світом, розповідає російський психофізіолог Віта Холмогорова, яка співпрацювала з Померанцевим. Їх вводять у транс нескінченною мантрою про те, що "ви не знаєте, як управляти власним життям, ви не розумієте, чому ваше життя не було успішним".

За словами Холмогорової, яка розповіла про свої висновки в ході дискусії на популярному російському сайті snob.ru, все звучить переконливо, але так руйнуються основи особистості.

"За ці три дні у тебе встигають вибити ґрунт з-під ніг, натомість ти отримуєш інтенсивне заповнення емоціями. Такий емоційний діснейленд, – робить висновок Холмогорова. – Тренінг закінчується – і ти опиняєшся у своєму справжньому житті. А воно на контрасті здається порожнім і нудним. Так, наше життя не завжди свято. Як ми живемо? Дім, робота, гастроном. Зустрілися з друзями – яскрава пляма. Але загалом життя базується на автоматизмах і непорушних установках. Що страшно в цих тренінгах – вони руйнують базові установки".

На перший погляд, у традиційної психотерапії та новомодних тренінгах мало спільного, і пов'язувати їх в одну тему не можна. Але це помилка, вважає російський психолог Марина Архаєва. Люди, які стоять за індустрією коучингу і всіляких курсів формування особистості, це в більшості своїй психологи. "Їхні методи цілком і повністю базуються на ключових принципах сучасної психіатрії", – пояснює Архаева. Зниження популярності психотерапії і крах різних курсів зі зміцнення особистості нерозривно пов'язані один з одним, вважає вона.

Нові часи

Якщо прийняти як даність той факт, що психотерапія зразка XX століття вичерпала себе, то що ж чекає на індустрію у XXI столітті? Ніякої кризи не буде, впевнені експерти. За словами Чесс, останнім часом лікарі все частіше йдуть від фрейдистського підходу, який передбачає використання таких термінів, як "здорова людина", "хвора людина" і "відмінності, які необхідно усунути". Натомість нові течії в психотерапії намагаються спростити методику до ланцюжка "симптом – причина – корекція – результат".

Психотерапія нарешті входить в русло звичайної медицини. І лікування нервового розладу відбуватиметься за тим самим принципом, за яким лікують застуду чи виразку шлунка

Іншими словами, психотерапія нарешті входить в русло звичайної медицини. І лікування нервового розладу відбуватиметься за тим самим принципом, за яким лікують застуду чи виразку шлунка. А з дикою міфологією про сексуальний потяг до матері, нереалізовані бажання, анальну фіксацію, колективне несвідоме час прощатися.

"Ліки мають бути ефективними самі по собі, – каже Чесс. – Як ефективний аспірин від головного болю в незалежності від того, вірите ви в його ефективність чи ні".

У випадку з психоаналізом інша картина. Пацієнт спочатку повинен повірити в міфологію, а потім вона, можливо, допоможе йому вилікуватися.

Психотерапія у XXI столітті буде складовою частиною звичайної медицини.

"Уявіть собі майбутнє, в якому ніхто не робить різниці між фізичним та ментальним здоров'ям, – каже американський психолог Баррі Данкан. – У такому разі система охорони здоров'я буде обслуговувати потреби людини в цілому – медичні, психологічні, поведінкові".

На думку Данкана, в такій системі психотерапевти почнуть працювати в тісній зв'язці з іншими лікарями. До лікування депресії підхід повинен бути таким самим, як до лікування грипу, вважає Данкан. Іншими словами, психотерапія перестане бути священною коровою з ексклюзивними правами.

Інтернет значно спрощує соціальні зв'язки. Розповідаючи про себе в соцмережах, користувач самостверджується, отримує можливість поглянути на себе з боку. Навіть найбільші відлюдники тягнуться до соцмереж, оскільки так можна позбутися почуття самотності

Цьому сприятиме і зростання популярності інтернету, який значно спрощує соціальні зв'язки. Розповідаючи про себе в соцмережах, користувач самостверджується, отримує можливість поглянути на себе з боку. Навіть найбільші відлюдники тягнуться до соцмереж, оскільки так можна позбутися почуття самотності. Крім того, соцмережі дають можливість підвищити самооцінку, оскільки навіть не найбільш талановиті особистості мають шанси отримати жадані "лайки", а тих, хто залишає негативні коментарі завжди можна "відфрендити" або внести в "чорний список".

Чесс переконана, що новий соціальний фон стає ще одним цвяхом у кришку труни психоаналізу. Вона вважає, що основною тенденцією в найближчі десятиліття буде тісна інтеграція психотерапії в загальну систему охорони здоров'я. Психотерапевт, який лікує розмовою, нікуди не дінеться, ця роль залишиться затребуваною, але лише як частина комплексу лікування, який складатиметься з багатьох компонентів. "Особистісне шаманство піде в минуле, – підсумовує Архаєва. – Зціленням душі, як любив казати Юнг, займуться служби компетентних фахівців".

Терапевтичний психоз

Минулорічний фільм Небезпечний метод про складні взаємини батьків психоаналізу Зигмунда Фрейда і Карла Юнга став заслуженою сенсацією Венеціанського фестивалю. Один з найбільш пам'ятних епізодів картини – прибуття головних героїв в Америку. "Вони ще не знають, яку чуму ми їм привезли", – каже Фрейд Юнгові, коли корабель пропливає повз статую Свободи, наближаючись до порту Нью-Йорка.

"Чума" – це ще м’яко сказано. Незважаючи на те, що психотерапія зародилася в Старому Світі, саме в Америці її чекав воістину теплий прийом. До середини 1950-х власний психотерапевт став такою ж ознакою розкоші, як приватна яхта або шикарна вілла. У 1960-х психотерапія дісталася і до широких мас. За статистикою міністерства охорони здоров'я США, психотерапевта регулярно відвідували як мінімум 40% дорослих американців.

Якби Фрейд, який помер у 1939 році від раку в Лондоні, дожив до цього часу, він був би задоволеним. Психотерапія зразка середини XX століття йшла саме за його заповітами, ігноруючи Юнга, найближчого учня, а потім ідейного противника Фрейда, який закликав об'єднати зусилля психотерапевтів і священиків для зцілення людської душі.

Фрейд ставився до релігії негативно, навіть більше, він протиставляв їй психоаналіз. В основі вчення Фрейда – виділення основних компонентів структури психіки і фаз психосексуального розвитку особистості, створення теорії едіпового комплексу, виявлення захисних механізмів у психіці.

Фрейд вважав, що нереалізовані бажання ведуть до неврозів, а більшість психологічних проблем так чи інакше пов'язані із сексом

Фрейд вважав, що нереалізовані бажання ведуть до неврозів, а більшість психологічних проблем так чи інакше пов'язані із сексом. Він створив теорію тлумачення снів і запропонував методику лікування за допомогою спілкування між пацієнтом і терапевтом.

Саме ця методика і стала "чумою", що поглинула західну медицину в XX столітті. Не завадив переможній ході теорії Фрейда навіть той факт, що проти його вчення виступали багато видатних учених. Так, Еріх Фромм, Альберт Елліс, Карл Краус, Карл Поппер оголосили праці батька психоаналізу інтелектуальним шарлатанством.

***

Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.