DW: Чому опозиції не вдається завоювати довіру донеччан?

Напередодні парламентських виборів голос опозиції на Донеччині ледве чути. Розчаровані діями влади виборці однаково не бачать альтернативи серед інших політичних сил.

Акції протесту, що збирають близько півсотні людей, та разові візити керівників партій в Донецьк – цим майже повністю й обмежується активність опозиції у цьому регіоні напередодні парламентських виборів. «Представлені на Донеччині опозиційні сили – це скоріше короткострокові політтехнологічні проекти, ніж повноцінні політичні партії», – пояснив таку пасивність в коментарі Deutsche Welle голова обласного відділення Комітету виборців України Сергій Ткаченко. За його словами, незалежно від того, як називаються ці проекти – Об’єднана опозиція, УДАР чи Україна – Вперед!, вони з’являються перед кожними виборами у новому форматі та вмирають, коли ті відбуваються.

Квазі-опозиція

Звичайно, впевнений Ткаченко, ситуація краща там, де  більше коштів. Як приклад він наводить той факт, що наразі спостерігається деякий відтік прихильників Об’єднаної опозиції  до УДАРу, який має доволі непогане фінансування на регіональному рівні. Утім, чи перейде кількість в якість – це ще питання, каже Ткаченко.

Під питанням поки що залишається і місце Наталії Королевської в політичних іграх. Так і не зрозуміло, чи вийде вона з віртуального простору та білбордів і чи розпочне будувати якусь систему агітаторів, зауважує Ткаченко. Комуністична партія Україна нині теж намагається створювати імідж опозиційної політичної сили. Утім, комуністи більше схильні домовлятися та торгуватися, ніж реально конкурувати з владою, каже політолог.

За єдиним сценарієм 

Сергій Ткаченко з жалем констатує, що за більш ніж 10 років опозиція як така так і не змогла  стати на Донеччині суттєвим фактором політичних процесів. «Це відбувалося як завдяки зусиллям Партії регіонів, яка цілеспрямовано дискредитувала опозиційний рух, так і самої опозиції, яка частіше підігрувала владі, ніж намагалася реалізувати власні ініціативи», – зазначає Ткаченко. Із року в рік всі опозиційні сили в регіоні працюють за єдиним сценарієм. Напередодні виборів швидко формують команду, сподіваючись таким чином набрати собі очки, не маючи, однак, ані стратегії, ані довгострокових цілей. Натомість робота починається за три місяці до початку виборчої компанії, наскоком, а згодом знову настає тиша до наступної компанії. Саме тому і не сформувався постійний кістяк прихильників, який би зростав з кожним роком, каже експерт.

Тотальне лицемірство

На погляд соціолога Ярослава Паська, опозиційні сили взагалі мало уявляють, чим можна переконати виборців Донеччини. «Цілком очевидно, що Донецьк не цікавить правонаціоналістична ідея, яку пропонує Свобода. УДАР ставку робить лише на яскраву фігуру свого лідера. Королевська? – така кількість реклами може свідчити лише про її залежність від влади», – каже Пасько. В принципі, зазначає науковець, всі політичні формування на Донеччині так чи інакше є залежними від Партії регіонів. Фактично наразі існує одне політичне поле, в якому зливаються "регіонали" та комуністи, доволі високий рейтинг яких базується на пам’яті радянських часів, а не на тих лозунгах, які вони саме пропагують, зазначає Пасько.

Водночас населення втратило довіру до будь-яких лозунгів та політичних програм і просто їх не читає. Та й самі політичні партії пишуть програми не з огляду на необхідність довгострокових перетворень в економіці, а з огляду на те, що є наживкою, на яку можна, як на гачок, піймати виборця,  зазначив в коментарі Deutsche Welle голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів Олександр  Кендюхов. «Якщо проаналізувати програми, таке враження, що всі вони були списані з програм 20 річної давності. Здається, економічна криза та ситуація в країні мала б хоча б в головах політиків визначити пріоритети – зміна застарілої структури виробництва, утворення високотехнологічних галузей, корінну зміну податкової системи. Натомість знову лозунги про «гідні зарплати та справедливі пенсії», – каже Кендюхов.

Обличчя нові, цінності - старі

Люди хочуть нової якості та нових цінностей, додає голова обласного відділення Комітету виборців України Сергій Ткаченко. Який сенс у запропонованих нових обличчях, якщо як нові, так і старі сповідують ті ж самі цінності, що тільки руйнують державу? До того ж, виборців вже складніше обдурити новими прожектами. Адже вони відчувають, що різниці між наявними політтехнологічними проектами мало, а межа між політичними опонентами стирається.

Джерело: Українська служба DW