ВВС Україна: Майнова нерівність привернула увагу політиків. Тільки на час виборів?

Майнова нерівність, про різке зростання якої у світі експерти попереджають вже кілька років, під час кризи поступово здобуває увагу політиків в усьому світі та починає фігурувати у їхніх політичних програмах.

Частково цьому сприяли масові акції протесту та безлади у найрозвиненіших країнах світу, що відбулися рік тому, на кшталт руху Occupy Wall Street чи підпалів і мародерства у Британії в серпні 2011 року.

Президент США Барак Обама пообіцяв, що у разі його обрання на другий термін, його пріоритетом стануть зусилля із підтримки середнього класу та подолання розриву між бідними й багатими в країні. У Британії суперечки довкола того, що робити із супер-багатіями із лондонського Сіті, позначаються не тільки на внутрішній, але й навіть на європейській політиці країни. Проте рецепти подолання бідності, що пропонують політики цих країн, які формують коло найрозвиненіших, - і політично, і економічно, як виглядає, є не дуже дієвими, а процес розшарування у суспільстві з часом починає самовідтворюватися. У такому випадку подолати майнову прірву стає дуже важко, практично, неможливо.

При цьому згідно із дослідженням, проведеним на замовлення ВВС, на початок цього року питання корупції/жадоби та бідності/розшарування були серед проблем, які турбують найбільшу кількість опитаних у 23 країнах світу.

Загалом, як заявив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, до 2015 року кількість осіб, що живуть за межею бідності, у світі сягне 900 мільйонів, при тому, що за підсумками 2010 року кількість тих, хто живе у крайніх злиднях, ООН оцінювала у 64 мільйони.

Україна: бідні, які платять за багатих

В останньому рейтингу Людського розвитку, що його розраховує ООН на основі даних про поширеність освіти, тривалість життя та доходах на душу населення, Україна посіла 76 місце серед 187 країн. Проте відбулося це переважно за рахунок високого рівня освіти, що зберігається в країні ще з радянських часів. Натомість, якщо відкорегувати загальний український показник на різницю між доходами найбагатших та найбідніших українців, то він зменшиться майже на 10 пунктів - каже директор представництва ПРООН в Україні Рікарда Рігер:

"Якщо індекс людського розвитку скоригувати на майнову нерівність, то він зменшиться на 9,2%. Іншими словами, розрив між багатими та бідними в Україні, різниця між можливістю доступу до різних благ - освіти, медицини - є достатньо великим".

Екс-міністр економіки Віктор Суслов також називає майнове розшарування українського суспільства найбільшою проблемою України, що виникла за часи незалежності. Однак він звертає увагу, що попри гасла про те, що "багаті поділяться з бідними", насправді затягувати паски мають саме найбідніші, тоді як "криза просто вимагає перенесення тягаря податків на тих, хто має набагато більші доходи, ніж основна маса населення".

Хто затягне паски?

Впродовж всього року в Україні із різним ступенем інтенсивності обговорюють запровадження податку на багатство/розкіш/нерухомість, а міністерство фінансів навіть розробило відповідний законопроект. Тепер міністр фінансів Юрій Колобов каже, що уряд розраховує на запровадження податку на нерухомість вже з 1 січня наступного року і враховуватиме його при підготовці бюджету на наступний рік.

Проте, як каже екс-міністр економіки, а нині член парламентського комітету з питань фінансів Сергій Терьохін, навіть якщо залишити поза увагою те, що запровадження нових податків уже після ухвалення бюджету на певний рік є незаконним, новий податок на нерухомість у тому вигляді, як його замислив уряд, знову доведеться сплачувати пересічним громадянам, а найбагатших він не торкнеться.

"Знову закон на користь тих, хто має купу грошей, оскільки вони, як правило, не мають ці квартири, будинки, маєтки на своєму імені. От спитайте у себе: де живе президент нашої великої країни? А кому належать ті 17,6 гектарів, до яких днями додалися ще 90? Все це належить компанії, юридичній особі. А компанії платитимуть цей податок? Ні, тому що його платниками є тільки фізичні особи", - каже опозиційний депутат.

Але проблему майнового розшарування в Україні визнають і у владі. Депутат від Партії регіонів, екс-міністр економіки Анатолій Кінах оцінює різницю між доходами 10% найбагатших та 10% найбідніших українців у 40 разів (при соціально-прийнятному рівні у шість разів).

Боротьбу з бідністю регулярно згадує як свій пріоритет президент Віктор Янукович. Проте цьогорічне оприлюднення майнових декларацій уряду, створеного переважно із представників Партії регіонів, а згодом і декларацій кандидатів у депутати від цієї ж партії, показало, що мало хто з цих політиків розуміє, що означає "жити на одну зарплату". Нещодавно перший віце-прем'єр та мультимільйонер Валерій Хорошковський не зміг відповісти на запитання президента про те, яким є прожитковий мінімум та мінімальна пенсія в Україні.

Загалом політика нинішньої української влади щодо подолання бідності полягає у нарощуванні соціальних видатків, які для окремої людини найчастіше не перевищують 100 гривень, а для платників податків виливаються у мільярди.

Утім, не багато рецептів подолання майнового розшарування та підтримки середнього класу пропонують і інші політичні сили, хоча самому факту нерівності присвячують багато уваги у своїх програмах. Серед пропозицій - встановити залежність доходів чиновників від середніх доходів населення, дозволених обсягів максимальних доходів в залежності від мінімальних, повернутися до прогресивної шкали оподаткування доходів, запровадити податок на елітне споживання і навіть відновити державну монополію на виробництво горілки.

США: підтримати сильних чи поділити між слабкими

Американцям подобається називати США країною можливостей. Утім, в останні роки зростає підтвердження того, що ця фраза дедалі менше збігається з реальністю. Статистика свідчить, що нинішнє покоління американців має набагато нижчі доходи, ніж минуле, а деякі американські економісти стверджують, що втрачене ціле покоління середнього класу.

У жовтні минулого року бюджетний комітет американського конгресу оприлюднив інформацію, що спричинила бурю серед політиків та громадськості. Вона полягала в тому, що за останні від кінця 1970-х доходи найбідніших 20% населення зросли лише на 18%, тоді як доходи 1% найбагатших американців збільшилися на 275%. Ще серйознішим оглядачі назвали інше співвідношення: зростання доходів середнього класу, до якого у США належать 60% населення, виявилося також меншим, аніж середній показник по країні - 37% проти 62%.

Згідно з останнім дослідженням, проведеним аналітичним центром Pew Research, 85% американців, які вважають себе середнім класом, твердять, що нині набагато важче підтримувати свій стиль життя. До труднощів відносять зростання цін на житло, медичне страхування, проблему безробіття.

Президент Барак Обама будував і будує свою виборчу кампанію на гаслах підтримки середнього класу, реформування податкової системи, збільшення державних фінансових вливань в економіку для соціальних проектів. Ці гасла, кажуть його опоненти, дуже легко сприймати, і вони падають на вже підготовлений ґрунт людського невдоволення.

Обаму підтримують різні меншини, зокрема, латиноамериканці, темношкірі, ті, хто посідає найнижчі економічні позиції в суспільстві. Його конкурент – кандидат від республіканців на президентські перегони Мітт Ромні у цьому контексті є дуже зручною мішенню для критики. Ромні, відомий бізнесмен і надзвичайно заможна людина, для Демократичної партії є символом американської нерівності.

Зі свого боку Мітт Ромні відкрито звинувачує Обаму у спричиненні соціального розшарування, з яким той хоче боротися. За його словами, величезні витрати на соціальні цілі шкодять американській економіці, придушують бізнес і не дають реальних результатів. Республіканці твердять, що відповіддю на соціальну нерівність має бути не втручання держави в економіку, а активна підтримка малого і середнього бізнесу, створення робочих місць, в чому, за словами Мітта Ромні, зовсім не зацікавлений нинішній президент.

Республіканці постійно наголошують, що "збагачення по-американськи" - поступова кар'єра з найнижчих посад до найвищих - робить Америку прикладом жвавої конкуренції і ринкової економіки, і дорікають, що демократи хочуть знищити це і розгорнути класову боротьбу.

Дати заробити чи патріотично поділити зароблене?

Мітт Ромні і Республіканська партія також не підтримують збільшення податків для найбагатших американців, серед яких багато керівників корпорацій. Вони пояснюють це тим, що, мовляв, великий бізнес у США значить дуже багато для економіки, даючи можливості відкривати нові робочі місця і надавати людям можливість заробляти.

"Я сумлінно сплачую податки, зробив свою кар'єру важкою працею і досяг успіхів чесно. Чому я мушу відчувати заздрість? До того ж я постійно віддаю величезну суму грошей на доброчинність", - наголосив в ефірі консервативного каналу Fox його ведучий, мільйонер Білл О'Райлі.

Меценатство є невід'ємною частиною буття американських мільйонерів, а в 2011 році деякі з них виступили з дуже незвичною пропозицією. 138 членів групи "Патріотичні мільйонери за сильну економіку" скерували лист до Конгресу, де підтримують Обаму в його планах збільшити податки для найбагатших. Як твердять ці мільйонери, вони вже отримали зиск від здорової економіки і хочуть, щоб це змогли зробити й інші.

І зменшення втручання держави в економіку, що пропонує Ромні, і збільшення витрат на соціальні цілі, що заохочує Обама, на думку експертів, буде дуже важко реалізувати, оскільки суспільство в цілому не підтримує жодні з цих змін, і це ніяк не позначиться на проблемі нерівності.

Експерти кажуть, що важливими проблемами, які залишились поза суспільним дискурсом як демократів, так і республіканців, і які потребують серйозної уваги, є погана початкова освіта у США, проблеми бідності серед темношкірих американців і соціальна нерівність в лавах конкретних національних меншин.

Британія: рівні можливості, а не статки

Європейські політики вважають Велику Британію символом і мало не "троянським конем" так званої "англосаксонської" моделі економіки, в якій наголошується на свободі ринку. Чимало інших урядів на континенті значно частіше говорять про соціальну солідарність.

Особливо британська Консервативна партія наполягає на принципах економічної свободи і на захисті прав та праві вибору, але у жодному разі не на рівності. Ідол консерваторів, Марґарет Тетчер, у часи свого прем’єрства навіть шокувала багатьох британців твердженням, що "такого явища як суспільство не існує".

Єдине, на чому сходяться не лише праві консерватори, але й ліві лейбористи - це на цінності принципу рівних можливостей. Проте втілення такого принципу ніколи не було легким, а успіхи дуже нерівні.

Період "тетчеризму" був часами скасування багатьох обмежень на фінансову діяльність, і лондонське Сіті утвердилося як світовий фінансовий центр. Звільнення економіки було на користь далеко не всіх, і особливо болісним був процес закриття вугільних копалень та підприємств важкої промисловості на півночі Англії.

Коли 1994 року до влади прийшли лейбористи на чолі з Тоні Блером, то багато виборців сподівалися, що соціальна справедливість і боротьба за рівні можливості стануть пріоритетними. Натомість за час правління лейбористів розрив між бідними і багатими у Великобританії не зменшився, а зріс, хоча соціальні видатки були збільшені, і уряд пішов на такі кроки, як запровадження гарантованої мінімальної платні.

Перша серед рівних

Згідно з оприлюдненими 2011 року даними OECD (Організації економічного співробітництва та розвитку) різниця в доходах порівняно з 1970-1980-ми роками у Великобританії зростала швидше, ніж у будь-якій іншій промислово розвиненій країні світу.

Середні доходи найбагатших 10% британців 2008 року сягали 55 тисяч фунтів стерлінгів ($88 127). Це в 12 разів вище за середні доходи найбідніших 10% британців - 4700 тисячі фунтів стерлінгів ($7530).

Значною мірою зростання цієї різниці має завдячувати саме фінансовому і банківському секторам та величезним зарплатам і преміям невеликої частини менеджерів. Особливо прискіпливу увагу та гостру критику практика велетенських виплат директорам банків викликала тоді, коли спалах міжнародної фінансової кризи виявив, що багато банків опинилися "колосами на глиняних ногах".

Наприклад, директор банку RBS Фред Гудвін отримав багатомільйонні виплати й пішов на дострокову пенсію, тоді як керований ним банк зазнав рекордних в історії збитків. Згодом уряд у Лондоні був змушений використовувати астрономічні суми від платників податків для порятунку низки банків від колапсу.

Приклад банкірів показав, що величезна різниця у прибутках на різних щаблях британського суспільства несправедлива, бо винагороджує навіть поганих працівників, які завдали шкоди цілій країні.

За підрахунками професора Шеффілдського університету Денні Дорлінга, тільки за 2010 рік статки найбагатшого 1% населення Британії зросли на 20%, а у кризовому 2009-му - на 25%.

Після цього підвищення середня зарплата топ-менеджера в одній зі 100 найкращих компаній Британії становила 4,2 мільйона фунтів на рік. Середня зарплата їхніх підлеглих у тих самих компаніях була у 145 разів меншою, а середня зарплата загалом по всій Британії - в 162 рази меншою порівняно із зарплатами керівників "золотої сотні".

Найочевиднішим способом вирівнювання розриву у доходах є ефективна податкова система, яка б не душила підприємництво і винагороджувала б таланти й ініціативність. Але при цьому постійно треба закривати лазівки для тих, хто намагається уникати оподаткування.

На протилежному боці такого рівняння - система соціальної підтримки, яка також не повинна позбавляти людей бажання шукати роботу або започатковувати власний бізнес.

Легше сказати, ніж втілити

Інший ключовий елемент такої стратегії, але, можливо, ще важчий для втілення - це розвиток такої системи освіти, яка б гарантувала рівні стартові можливості у житті для нових поколінь.

Можливо, найуспішнішим у Великобританії і найдієвішим досі, попри багато недоліків, прикладом інструменту урівнювання можливостей різних прошарків суспільства залишається NHS (Національна система охорони здоров’я), яка фінансується прямим спеціальним оподаткуванням і забезпечує можливістю безоплатного лікуванням майже кожного.

Важливість NHS для британців була показана навіть під час церемонії відкриття Лондонської Олімпіади, коли на подіумі Олімпійського стадіону опинилися велетенські лікарняні ліжка, на яких стрибали діти.

Джерело: ВВС Україна