Корреспондент: Без гальм. Лист із Ірану

21 вересня 2012, 07:05
💬 0
👁 26

Перейти вулицю у Тегерані - ціле випробування: іранські водії воліють підкреслено агресивний стиль керування, при вигляді пішоходів використовуючи лише одну педаль – газу, пише письменник і мандрівник Андрій Сапунов у рубриці Лист з ..., опублікованій у №36 журналу Корреспондент від 14 вересня 2012 року.

При найближчому розгляді Іран виявився типовою арабською країною, яка мало чим відрізняється від Єгипту, вивченого туристами. Для знайомства з ним я обрав три великі міста - Мешхед, Тегеран і Тебріз. І прогулянки всіма трьома мали чимало дратівливих чинників.

Приміром, у столиці, величезному багатомільйонному місті, практично немає парків або зелених двориків, це суцільні кам'яні джунглі. Через них пробирається неймовірна безліч машин, а через вихлопні гази нелегко дихати.

Великих торгових центрів з ескалаторами також майже немає - все замінюють маленькі крамнички зі всяким мотлохом. Загалом, мало де так гостро можна відчути, що міста СНД, які розташовані у Східній Європі, куди приємніші для життя, більш розвинені і цивілізовані.

Іранські пішоходи не дають спокійно гуляти вулицями, підкравшись ззаду, вони кричать на вухо "хеллоу!"

Іранські пішоходи не дають спокійно гуляти вулицями, підкравшись ззаду, вони кричать на вухо "хеллоу!" Або просто намагаються заговорювати, хоча більшість з них не знають ніяких мов, окрім рідної.

Значно нахабніше поводяться іранські водії: для них пішоходів не існує взагалі, а червоне світло і пішохідні переходи вони не просто ігнорують, а поводяться так, як ніби їх взагалі не існує. Тому, переходячи жваву вулицю в Тегерані, щоразу мало не готуєшся до смерті - машини їдуть прямо на тебе. А якщо на дорозі утворюється затор, мотоциклісти - а їх в Ірані в 30-40 разів більше, ніж у нас, - переїжджають на тротуар і несуться далі з ревом з величезною швидкістю.

Не менш агресивні іранці й один до одного: я спостерігав картину, як водії, котрі посварилися, зупинили свій транспорт і почали один одного бити. Так-так, не сваритися, не лаятися, як іноді буває і у нас, не розмахувати руками або штовхатися, а саме по-звірячому бити один одного ногами і руками. У бійку відразу втрутилися ще якісь люди, все перетворилося на побоїще. Потім прибігла поліція, яка спробувала розняти забіяк, але водії просто відштовхували поліцейських і продовжували завдавати один одному ударів. Чесно кажучи, я такого не бачив ні в одній країні світу.

Як і того, щоб на головній вулиці столиці впродовж мало не кілометра продавалися виключно унітази, шланги, гайки та інші сантехнічні приналежності. Потім починався квартал, скажімо, лінолеуму, і було поспіль 20 магазинів з лінолеумом. І так скрізь і всюди.

Взагалі іранські міста відрізняються хаотичною і досить примітивною забудовою - старої архітектури мало, а та, що є, дуже проста


Взагалі іранські міста відрізняються хаотичною і досить примітивною забудовою - старої архітектури мало, а та, що є, дуже проста. Водночас, тутешні села вражають лише того, хто жодного разу не був на Сході: провінція живе в бідності - глиняні будиночки без парканів і дворів, побудовані посеред пустелі. Навколо купи сміття - всіляких ганчірок і пластикових пляшок.

У містах, задля справедливості зазначу, куп сміття немає. Як немає нумерації будинків та назв вулиць. Тому, якщо вам потрібно знайти когось, хто живе в багатоквартирному будинку, без знання мови це може виявитися непосильним завданням.

Місцеві заклади громадського харчування переважно примітивні, меню в них написано лише мовою фарсі, і обрати щось складно, оскільки англійської, а тим більше російської обслуговуючий персонал не знає. Їжа в ресторанчиках і кафе досить дешева - ціни приблизно врівень з українськими. Однак, на відміну від нашої батьківщини, вибір страв небагатий: у стандартній вуличній забігайлівці вкрай мізерний вибір страв - кафе з десятками наїдків, як у нас, в Ірані, звичайно, є, але їх мало.

Також недорогий - навіть дешевший, ніж в Україні, - в Ірані громадський транспорт, як міський, так і міжміський. Причому між містами курсують цілком комфортабельні автобуси, квитки на які коштують втричі менше, ніж якщо б ви проїхали таку ж відстань в Україні.

Зате в Ірані красиві гори, хоча вони займають лише невелику частину країни. Я проїхав північчю Ірану майже 2.000 км і не побачив нічого, крім одноманітної млявої пустелі. Лише кілька разів промайнули на моєму шляху ділянки зі скелями, решту часу була лише піщана одноманітність, порожня випалена земля без кущів, без дерев і, звичайно ж, без річок і озер.

Андрій Сапунов - письменник і мандрівник

***

Цей матеріал опубліковано в № 35 журналу Корреспондент від 7 вересня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: транспорт Іран подорожі водії