Євнухи жили на 20-25 років довше від інших жителів Стародавньої Кореї

Євнухи при дворі корейських королів з династії Чосон, яка правила півостровом у 13-20 століттях, жили в середньому на десять-двадцять років більше, ніж їхні сучасники-чоловіки.

Учені дійшли висновку, що це свідчить про сприятливий вплив кастрації на тривалість життя людей.

Група істориків та біологів під керівництвом Кюн-Чин Міна (Kyung-Jin Min) з університету Інчхона (Корея) виявила потрібне джерело для порівняння тривалості життя звичайних і кастрованих чоловіків, вивчивши літопис Янг-Се-Ге-Бо, який містив генеалогічну історію та біографію 385 євнухів при дворі корейських королів з династії Чосон.

За словами дослідників, придворні євнухи користувалися великою повагою в Кореї. Вони мали офіційну посаду при дворі монарха, могли одружуватися та усиновляти дітей.

Як правило, євнухи приймали у свою сім'ю хлопчиків, які втратили свої статеві органи в результаті нещасних випадків. Здорові діти нерідко проходили процедуру добровільної кастрації і тим самим забезпечували собі місце в житті резиденції короля.

Мін та його колеги вирахували середню тривалість життя 81 євнуха з таких "династій" та порівняли її з тим, наскільки довго жили інші мешканці палаців - придворні та самі монархи.

Виявилося, що корейські євнухи в середньому жили по 70-72 роки, тоді як тривалість життя їхніх сучасників обмежувалася 51-56 роками. Три євнухи змогли переступити столітній рубіж - вони померли у віці 100, 101 і 109 років.

З іншого боку, корейські монархи та їх найближчі родичі при дворі відрізнялися найменшою тривалістю життя - 45-47 років.

Як вважають вчені, така велика різниця в довголітті не може бути пояснена відмінностями в харчуванні або умовами проживання - євнухи жили в тих самих палацах, що й придворні царя, і харчувалися такою ж їжею.

Судячи з усього, ампутація статевих органів у людини призводить до тих самих наслідків, що й у тварин.

Автори статті припускають, що кастрація звільняє частину ресурсів, що витрачаються на підтримку сперматозоїдів, і дозволяє організму використовувати їх для "відновлення" ушкоджених тканин у похилому віці.

Мін та його колеги зазначають, що остаточні висновки поки робити передчасно - слід провести аналогічні дослідження в інших державах світу та переконатися в збігу результатів.