Вести.ru: Фальшива газова угода. Як "нагріли" Україну

Нові подробиці фальшивої газової угоди, укладеної Україною з маловідомим підприємцем. Контракт на будівництво терміналу з прийому зрідженого газу, вартістю майже в мільярд доларів, українська влада підписала з якимсь Джорді Гарсіа Табернеро, який видавав себе за представника великої іспанської газової компанії, пише кореспондент Вестей Стас Натанзон.

Уряд України в понеділок, 26 листопада, скликав журналістів на історичне підписання: у присутності прем'єр-міністра країни Миколи Азарова голова державного агентства з інвестицій Владислав Каськів підписує контракт на будівництво морського терміналу для прийому зрідженого газу.

Готуються до цього вже не перший рік - ще в 2010 був президентський указ будувати термінал у порту на північ від Одеси. Більш того, державний кошт уже витрачаються: до терміналу ведуть трубу для перекачування газу. Партнер, начебто, вагомий - іспанська Gas Natural Fenosa. У прес-релізі говориться, що підписувати контракт від неї приїде якийсь Джорді Гарсіа Табернеро.

У журналістів - жодного приводу сумніватися, у прем'єр-міністра Азарова, схоже, теж. Глава агентства з інвестицій Владислав Каськів навіть запропонував проголосити 26 листопада Днем енергетичної незалежності країни. Але з Іспанії замість поздоровлень приходять спростування. Виявилося, що ніякий Джорді Гарсіа Табернеро на підписання не їздив, а компанія Gas Natural Fenosa переговорів з Україною про термінал не вела. Після цього в прес-релізі на сайті уряду України відразу міняють Табернеро на іншу людину - так вперше спливає ім'я Джорді Сандра Бонвей. Як вдалося сплутати цих двох абсолютно різних людей - незрозуміло.

В українському агентстві з інвестицій говорять, що Бовей часто бував на переговорах про будівництво, його постійно бачили в товаристві глави німецького підрозділу Gas Natural Fenosa Томаса Раукауфе. Але ніякий Раукауфе в Gas Natural Fenosa не числиться. Це взагалі якась гоголівське прізвище, що говорить за себе, адже "reukaufen" німецькою означає "відступні за невиконаний контракт".

Що стосується Бонвея, то в 2007 році він зареєстрував компанію Ukrainvest Spain Promociones. Саме як представник цієї компанії він і вів переговори з українською владою, називаючи себе посередником між Україною й великим іспанським бізнесом. Його штаб-квартира - простий будинок в передмісті Барселони Сент Вінсент де Кастельет. Тихе містечко, ніяких великих офісів по сусідству, ні вивісок, ні вказівників. Чи треба говорити, що на дзвінки - ні в двері, ні по телефону - там не відповідають.

І ще подробиці: виявляється, це не перша угода, укладена Бонвеєм в Україні. Останні кілька років він продає владі невеликих містечок сміттєспалювальні заводи. Наприклад, Дрогобич в Львівській області уклав з ним договір на десять мільйонів євро. Привіз Бонвея в Дрогобич, нібито, голова львівської обласної адміністрації Михайло Цимбалюк. Ще, крім газу і сміття, Бонвей займається нерухомістю.

Відповідна компанія, до речі, зареєстрована за тією ж адресою в передмісті Барселони. Для держагентства з інвестицій Владислава Каськіва нацпроект по будівництву житла - другий за значимістю після газового. Ненавмисний збіг.

Гроші в будівництво інфраструктури вже вкладаються. Україна шукає партнера, який би за один мільярд сто мільйонів доларів-приблизно 850 мільйонів євро - побудував би під Одесою термінал з регазифікації скрапленого газу.

Вже ця сума могла б змусити професіоналів у профільних міністерствах засумніватися: навіть у надзвичайно розвиненому з точки зору інфраструктури французькому Дункірку близький за обсягами проект реалізується за два мільярди. Що можна зробити приблизно за мільярд? Термінал "Південний Хук" в Британії, його побудували два роки тому, пропускає він утричі менше газу, ніж хочуть українці. Приблизно таке ж співвідношення ціни і пропускної спроможності - в американському "Голден Пассе", побудованому рік тому.

При цьому економічна доцільність українського проекту є сумнівною. Прем'єр Микола Азаров заявляв, що вона дозволить знизити вартість блакитного палива для країни в два рази, але точних цифр не навів. Порахуємо самі: тільки собівартість скраплення і транспортування досягає 320 доларів за тисячу кубометрів.

Ринкові ж ціни - істотно вище. ЗПГ торгується в британських термічних одиницях. Якщо перевести в кубометри, виходить, що в Азії ціна тисячі кубомертов перевалює за 570 доларів, в Європі - за 390, і тільки в США за рахунок держсубсидій по сланцевому газу тримається в районі 280. При цьому Україна закуповує газ у Росії по 430 доларів. Виходить, скорочення ціни вдвічі неможливе. Більше того, невідомо, навіщо видобувним компаніям ресурс за новими маршрутами, якщо існуючий азіатський - вигідніший.

***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.