Корреспондент: Точка зору. Риючи яму все глибше

Уряд України наймає американських юристів, щоб переконати Захід у законності ув’язнення Юлії Тимошенко. Але це свідомо програшна гра, пише Стівен Пайфер, старший науковий співробітник Центру США і Європи Брукінгського інституту (Вашингтон) й екс-посол США в Україні, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.

Публікація Міністерством юстиції України результатів експертизи судового процесу над екс-прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, проведеної великою американською юридичною компанією, дає підстави припускати: український уряд продовжить доводити Європі і США, що Тимошенко винна і має сидіти у в'язниці. Ця кампанія коштуватиме часу, енергії та грошей ... і майже напевно зазнає краху. Тим важче буде згодом офіційному Києву зберегти обличчя, намагаючись вибратися з ями, в яку він сам себе загнав через справи Тимошенко.

Коли опиняєшся в ямі, перше, що треба зробити, – перестати копати. Замість цього Київ, схоже, закопує себе ще глибше

Коли опиняєшся в ямі, перше, що треба зробити, – перестати копати. Замість цього Київ, схоже, закопує себе ще глибше. Оприлюднена 13 грудня доповідь американської юридичної фірми Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom, LLP малює невтішну картину судового процесу над Тимошенко. Серед іншого юристи фірми висловлюють заклопотаність фактом ув’язнення Тимошенко під час слухання справи, заслуховування свідків без присутності адвоката Тимошенко, а також відмовою суду викликати деяких свідків захисту. Проте Міністерство юстиції, очевидно, вітає висновок доповіді про те, що ця справа – у вузькому сенсі слова – не була прикладом вибіркового правосуддя.

Тимошенко була засуджена в жовтні 2011 року за "перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки". Вирок став покаранням за контракт на закупівлю газу, який вона уклала з Росією в січні 2009-го. Можливі вади в контракті Захід вважав політичною або комерційною помилкою, але аж ніяк не предметом кримінального переслідування. Можна навіть сказати, що вона вже поплатилася за цей контракт (як і за інші свої політичні помилки) у лютому 2010 року, коли програла президентські вибори Віктору Януковичу. Як в Україні, так і за її межами процес над Тимошенко багато хто розглядав як судовий фарс.

На Заході доповідь американської фірми була сприйнята зі скепсисом, зокрема, через те, що її замовником виступило Міністерство юстиції, а також через питання щодо того, хто оплачував роботу американських юристів. Офіційний речник держдепартаменту США заявила: "Нас турбує, що юристи Skadden Arps, очевидно, і не виявили б політичну мотивацію [справи], якщо вони не збиралися шукати її, обмежившись розглядом тільки документів судового процесу та ігноруючи більш широкий політичний контекст, в який було включено цей розгляд. Доповідь також не враховує виборчий характер процесів [над Тимошенко та членами її уряду]".

Навіть якщо відкласти в бік ці питання, мало хто на Заході, якщо такі взагалі знайдуться, буде зацікавлений в обговоренні справи по суті зараз. Їм не вистачає знання українського законодавства. Вони не отримають доступу до всіх фактів у цій справі. І вони не почують контраргументів захисту Тимошенко. Тоді як від них можна чекати хоч більш-менш розумної оцінки процесу чи доповіді Skadden Arps? Якщо український уряд вірить, що зараз йому насправді вдасться переламати ставлення до справи Тимошенко в Європі і Вашингтоні, – що ж, успіху. Але це серйозний прорахунок.

Тимошенко не свята, як малюють її деякі з її захисників. Але український уряд, схоже, не здатен зрозуміти, що у справі екс-прем'єра він давно програв битву за громадську думку

Тимошенко не свята, як малюють її деякі з її захисників. Але український уряд, схоже, не здатен зрозуміти, що у справі екс-прем'єра він давно програв битву за громадську думку. Чому? Тому що кожен бачив шалені зусилля Генпрокуратури знайти щось – що завгодно, – що стало б приводом привести Тимошенко до суду. Спочатку були твердження, що вона перевищила свої повноваження і незаконно використала кошти, отримані Україною від Японії в рамках Кіотського протоколу. Потім були заяви, що вона перевищила свої повноваження під час закупівлі машин швидкої допомоги. Коли ці звинувачення розсипалися, Генпрокуратура повернулася до претензій щодо газового контракту. У цьому процесі ГПУ та Міністерство юстиції не викликають довіри в очах Європи і США.

Києву не вдасться переконати Захід у легітимності того, як поводяться з Тимошенко. Якщо український уряд наполягатиме в цій кампанії на переконання Заходу, відносини залишаться в безвиході: ЄС не зробить жодного кроку до підписання Угоди про асоціацію, яка включає в себе всеосяжний договір про вільну торгівлю. Янукович помітить, що він все рідше зустрічається з главами західних країн, а в конгресі США наростатимуть розмови про можливі санкції проти України.

Зрештою офіційний Київ усвідомить, що його кампанія провалилася, а гроші, енергія і час витрачені. Тоді уряду доведеться замислитися про те, чи варто всерйоз ставитися до тих питань – таких як, наприклад, справа Тимошенко, – які викликали кризу у відносинах із Заходом в останні два роки. Чим глибше Київ закопуватиметься в яму, тим складніше буде вибратися з неї. Особливо не втративши обличчя.

***