Корреспондент: Точка зору. Попіл вітчизни

Держава, найгірший з посередників між бізнесом та його клієнтами, заборонивши куріння в громадських місцях, нівелювала гарну загалом ідею і поставила під сумнів її виконання, пише Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту Історична правда, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.

Закон про повну заборону куріння в громадських місцях, що набув чинності, підірвав інтернет. Накал дискусій, на диво, виявився нітрохи не меншим, ніж раніше суперечки про державний статус російської мови, ОУН і УПА або можливість вступу України в НАТО. Тобто, на мій погляд, людей сильно зачепило. Поляризація думок розірвала коло друзів та ідеологічних однодумців. Суперечка йде бурхливо, з переходом на особистості. Починається із сакраментального "курити чи не курити", а закінчується міркуваннями про те, чи залишиться країна демократичною, регулюючи сферу здоров'я і суспільного блага винятково прямими заборонами.

Я сам не курю, і мені не подобається сидіти в кафе, де дим коромислом. За логікою, мав би радіти тому, що з дискомфортом і прямою шкодою від пасивного куріння покінчено. Тепер, вибираючи ресторан, можна буде керуватися тільки лише об'ємом власної кишені і гастрономічними уподобаннями і, відповідно, отримувати задоволення. Але поряд з дещицею радості є й від чого засумувати.

Не виходить у нас будувати вільне суспільство, де права одних обмежуються не тільки суворими і справедливими законами, але й мораллю, звичаями і неписаними
правилами

Ну не виходить у нас будувати вільне суспільство, де права одних обмежуються не тільки суворими і справедливими законами, але й мораллю, звичаями і неписаними правилами. Так, культура більшості курців залишала бажати кращого, і більшість з тих, хто зараз голосно обурюється порушенням їхніх прав – власне, йдеться про право гробити своє здоров'я і здоров'я оточення, – ще вчора просто ігнорували небажання інших співгромадян потрапляти в їхню сигаретну хмару. Мовляв, не подобається – не сиди поруч, не стій, не проходь – бачиш, курю я ...

Поклавши руку на серце, задумайтеся: чи багато хто з вас вставав і виходив на вулицю на перекур, не чекаючи вступу в дію злощасного закону? Якби курці так робили, може, і закон не довелося б приймати.

Компроміс теж не вийшов. Чинна норма закону про розділення приміщень розважальних закладів і ресторанів-кафе на частини  для курців і некурців практично не працювала

На жаль, компроміс теж не вийшов. Чинна норма закону про розділення приміщень розважальних закладів і ресторанів-кафе на частини  для курців і некурців практично не працювала. Обернулося все насмішкою – і над буквою закону, і над його духом. Небажання власників бізнесів іти на грошові витрати – перепланування приміщень, встановлення потужних витяжок і т. д. – насправді привело до повсюдного і цинічного порушення прав тих, хто хотів перекусити-поспілкуватися за чашкою кави не в сигаретному чаду.

Не ми перші намагаємося вирішити проблему. В одних країнах діє повна заборона на тютюн у громадських місцях, в інших – зонування. У третіх курці змогли відвоювати право на "злачні місця", де можна курити, не боячись поліції або невдоволення тих, хто проти нікотину. Але є країни, де про подібне навіть не дискутують. Одного разу в Туреччині, у Стамбулі, був вражений, що в місцевому McDonald's наливали пиво і курили. Для дітей з гамбургерами і колою був виділений другий поверх, куди піднімалися клуби диму, і місцевих матусь, судячи з їхнього безтурботного вигляду, це питання не сильно пригнічувало ...

Найбільш розумним було б не оголошувати повний стоп сигаретам в ресторанах, а
запропонувати бізнесу та суспільству домовитися безпосередньо

На мій погляд, найбільш розумним було б не оголошувати повний стоп сигаретам в ресторанах, а запропонувати бізнесу та суспільству домовитися безпосередньо. Держава – поганий посередник. Є ті, хто любить ранкову каву або дружній вечір "з димком", але чимало й тих, кому для отримання задоволення сигарета не потрібна. Отже, більш розумним, хоч і, очевидно, більш складним було б надати право власникам вибрати профіль їхнього закладу – для курців або для некурців. Наклейка на вході – умовно кажучи, перекреслена сигарета, – і жодних проблем. За величезної конкуренції між мережами й окремими кафе, ресторанами, забігайлівками кожен заклад вибере свою стратегію і, відповідно, знайде свого клієнта.

Свобода вибору завжди краще адміністративних рішень і тотальних заборон, за якими стоїть як небажання рахуватися з різними інтересами, так і банальне прагнення загнати всіх в одне прокрустове ложе. А в наших реаліях – ще й заробити на контролі над (не) виконанням нерозумного закону.

До речі, закон "про сегрегації" (назву його так) міг би принести користь і трудовим відносинам. Адже як було – працівники, умовно кажучи, дитячого кафе Сонечко і бару Ганджубас роблять однакові відрахування в соціальні фонди. При цьому другі повну робочу зміну вдихають нікотиновий дим, отже, частіше хворіють. Ясно, що шкідлива робота вимагає вищої міри соціального захисту, іншої податкової політики для роботодавців. У багатьох країнах у курців менш вигідні умови страхування здоров'я, і ​​це логічно.

Це могло б стати приводом для дискусії, але пізно. Закон вже діє. Майже 400 років тому з вуст російського імператора Петра Олексійовича Романова прозвучала сакраментальна фраза, яка могла б стати девізом сучасної української держави: "Недосконалість законів компенсується їхнім невиконанням". Забув, що там із законом, що забороняє розпивання пива де попало. Так, припускаю, буде і з законом про повне викорінювання куріння.

Один аргумент на користь такого песимістичного варіанта. На третій день дії закону депутати Верховної Ради як ні в чому не бувало курять в курилці. Одне з двох – або їм закон не писаний, або парламент у нас вже не громадське місце.

***