Мирослав Слабошпицький

Надія року

Українське кіно більш живе від всіх живих. Такий несподівано оптимістичний висновок можна зробити за підсумками 2012-го.

По-перше, в цьому році український режисер Мирослав Слабошпицький отримав одразу дві престижні міжнародні нагороди - Срібного леопарда Міжнародного кінофестивалю в Локарно за короткометражну картину про життя в зоні відчуження та Гран-прі програми Межі шоку найбільшого кінофестивалю Росії Кіношок.

По-друге, в український прокат вийшов кіноальманах - збірник, що складається із шести кіноновел вітчизняних режисерів, у тому числі і Слабошпицького, на тему внутрішньої і зовнішньої еміграції. Покази відбувалися при повних залах.

До всього іншого українські кінематографісти гучно заявили про себе на декількох великих кінооглядах в Росії - у рамках великих фестивалів 2 in 1 і Послання до людини для них були передбачені окремі презентації. Критики відразу заговорили про нову хвилю, представники якої ємко, жорстко і зрозумілою кожному мовою говорять про те, що відбувається навколо. Свіжому явищу навіть встигли придумати звучну назву - "українські злі".

Бум стався не на порожньому місці. Більшість режисерів нової течії працюють у кіно не перший рік. У Слабошпицького за спиною солідний фестивальний досвід. Його соціальна короткометражка про ВІЛ-інфікованих підлітків була в конкурсній програмі Берлінале-2009, а лаконічна історія з життя глухонімого підлітка Глухота брала участь в тому ж фестивалі у 2011-му.

Спочивати на лаврах минулих досягнень режисер не має наміру. Він знімає свій перший повнометражний фільм - - про життя глухонімих.