Корреспондент: Так загиналася сталь. В Україні масово закриваються металургійні підприємства

Українські металурги закривають ще вчора успішні підприємства і виганяють на вулицю і за кордон десятки тисяч людей. Світова криза винна лише почасти. Допомагають їй власники підприємств і застарілі технології, пише Олександр Пасховер у №51 журналу Корреспондент від 28 грудня 2012 року.

Робочих Запорізького заводу феросплавів (ЗЗФ) на центральному вході зустрічають два взаємовиключних плакати. Вгорі – Бажаємо успіхів у праці. Трохи нижче – Завод зупинений. Прохідна закрита. Смикати за ручку дверей марно. На пропускному пункті жодної душі.

Потрапити всередину підприємства Корреспонденту допоміг Олексій Алексєєнко, заступник голови правління ЗЗФ. Він і розповів, що 1 грудня, після тривалої боротьби зі світовою кризою та українською владою, завод довелося зупинити. Із 31 сталеплавильної печі горить тільки одна, та й то не заради виробництва феросплавів.

"Якщо ми зараз, у морози, зупинимося, труби перемерзнуть, почнуть лопатися, а заміна комунікацій – це по суті нове будівництво заводу", – пояснює Алексєєнко.

ЗЗФ не перше і не останнє підприємство гірничо-металургійного комплексу України, що вішає замок на двері. Наприклад, на 80-му році успішного життя фактично згорнув свою діяльність Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАЛК).

"Ми закривалися не протягом тижня, – уточнює глава місцевого профкому Сергій Рибалко. – Ми закривалися чотири роки".

Втрати тих, хто все ще працює, колосальні. Обсяги закордонних продажів у порівнянні із ситим 2007 роком скоротилися на чверть, ціни стиснулися на третину

Втрати тих, хто все ще працює, колосальні. Обсяги закордонних продажів у порівнянні із ситим 2007 роком скоротилися на чверть, ціни стиснулися на третину. Є мінімум п'ять причин цього.

По-перше, терплять європейці й азіати – найбільш заможні клієнти українців, які зіткнулися з економічними бідами, – знизили обсяги замовлень. По-друге, світ переживає перевиробництво прокату. Третя і четверта причини застою – низька якість вітчизняної сталі і надзвичайно висока її собівартість. П'ята причина заплаканих очей сталеварів – необхідність купувати найдорожчу у світі електроенергію та вугілля у монополіста, компанії бізнесменів Ріната Ахметова і Вадима Новинського.

За чотири роки кризи галузь втратила 136 тис. робочих місць. Звільнені співробітники пішли шукати щастя на біржу праці. Деяким пощастило залишитися в
професії, але для цього довелося залишити країну

У підсумку всіх перипетій з національної металургії стався масовий вихід. За чотири роки кризи галузь втратила 136 тис. робочих місць. Звільнені співробітники пішли шукати щастя на біржу праці. Деяким пощастило залишитися в професії, але для цього довелося залишити країну.

"Це явище стало масовим, – каже Валерій Сєдов, голова запорізького обкому Профспілки металургів і гірників України. – Коли алюмінієвий комбінат закривався, [робочим] пропонували укладати контракти і виїжджати на Урал, в Казахстан, в Африку".

Ми їх втрачаємо

З рота Алексєєнко валить густий пар. Через люті морози він і хвилини не може простояти на місці, тому весь час просить Корреспондент рухатися швидше. Жодних заперечень заступник голови правління ЗЗФ не зустрічає, оскільки в плавильних цехах дійсно стоїть моторошний холод, абсолютно не властивий приміщенню, де ще зовсім недавно палали печі. Тепер вони всі задути.

Одна з причин цієї вічної мерзлоти пояснюється оголошенням, яке вивішене всередині обмерзлого цеху: Піч відключена <...> через відсутність збуту.

Унаслідок поганої ринкової кон'юнктури скорочують свою діяльність й інші гіганти галузі. У Луганську намертво встав Стахановський феросплавний. Безрадісно і в Маріуполі.

Енвер Цкітішвілі, гендиректор Азовсталі, в інтерв'ю місцевій газеті Приазовский рабочий зауважив: "Цей ринок [світовий ринок металопрокату] обвалився остаточно. Зникли замовлення".

Запорізький комбінат Дніпроспецсталь також викинув білий прапор, визнавши, що попит на його продукцію здувся.

Якщо у 2008 році обсяг всієї української виплавки досяг рекордних 42,8 млн т, то в нинішньому – лише 32,6 млн т. Втрата галузі за чотири роки – понад 10 млн т

Якщо у 2008 році обсяг всієї української виплавки досяг рекордних 42,8 млн т, то в нинішньому – лише 32,6 млн т. Втрата галузі за чотири роки – понад 10 млн т. Це дорівнює одночасному зникненню в Україні трьох гігантів – криворізького АрселорМіттал, Алчевського меткомбінату і Запоріжсталі, разом узятих.

Олександр Крайніков, доктор фізико-математичних наук, начальник аналітичного відділу держпідприємства Укрпромзовнішекспертиза, пропонує Корреспонденту включити калькулятор і підрахувати розмах фінансових втрат колись найбільш грошовитої галузі України.

Експортні втрати меткомбінатів – $ 9 млрд на рік. Ця сума дорівнює розміру зовнішнього держборгу України, який країні слід заплатити у 2013-му

У солодкому для сталеварів 2007 році за кордон було продано 28,4 млн т металопродукції за середньою ціною $ 750 за 1 т. У нинішньому році промисловість сповзла до 22,6 млн т. При цьому ціна за 1 т металу скотилася до середньої позначки $ 550 . Експортні втрати меткомбінатів – $ 9 млрд на рік. Ця сума дорівнює розміру зовнішнього держборгу України, який країні слід заплатити у 2013-му.

Справедливості заради варто сказати, що тотальне згортання металургійних виробництв відбувається по всьому світу. Британський АрселорМіттал пакує валізи у Франції і Люксембурзі, російська сталеварна група Мечел повністю продала свої активи в Болгарії.

Павло Перконос, заступник керівника аналітичного відділу, директор з розвитку проекту Дельфіка, пояснює масовий розпродаж тим, що з 2009 року загострилася проблема світового надвиробництва. Чверть металургійних потужностей планети простоює. Однак ні у Перконоса, ні у його колег язик не повертається в усіх бідах звинувачувати винятково світову кризу. Головні причини національної катастрофи – всередині України.

Великі ілюзії

Крайніков згадує повчальну історію початку 2008-го. Тоді Запоріжсталь замовила його відомству дослідження перспектив розвитку профільного ринку. На фінансовому горизонті не було жодної хмаринки. Ціни на сталь зростали, продукція розліталася в усі кінці планети. Тим не менше експерти Укрпромзовнішекспертизи написали у звіті, що цей мармелад ось-ось закінчиться.

"Потім я отримав три листи від керівництва підприємства: ви, хлопці, молодці, але ми в це не віримо, наші фахівці кажуть, що зростання триватиме, – розповідає Крайніков. – Ми відповіли: неможливо, щоб це зростання було постійним. Вони знову нам написали, але на цей лист вже не довелося відповідати – у цей момент все завалилося".

Заробляючи на експорті понад $ 20 млрд на рік, власники меткомбінатів не поспішали вкладати у технологічне переоснащення

Українці рідко втрачають можливість втратити можливість. Заробляючи на експорті понад $ 20 млрд на рік, власники меткомбінатів не поспішали вкладати у технологічне переоснащення. У всьому світі, зокрема у США, щорічно в модернізацію і без того сучасних виробництв вкладали в середньому $ 60 на кожну 1 т виплавленої сталі. В Україні – до $ 15.

"Цього для підтримки штанів, можливо, і вистачить, – наголошує Олег Гнітецький, експерт Укрпромзовнішекспертизи. – Але про будь-яке просування вперед не йдеться". Природу цього індустріального мінімалізму експерт пояснює банальною жадібністю. "Зростав ринок, шкода було втрачати гроші. Це ж треба було зупинятися і проводити реконструкцію, – розводить руками Гнітецький. – А потім прийшла криза, і гроші розчинилися".

Профспілковий активіст Сєдов згадує, що ще у 1999 році був прийнятий закон, що надав металургам всі необхідні пільги в обмін на технологічну революцію. "Вони все отримали, а модернізація ... – Сєдов робить паузу і потім дипломатично закінчує думку: – Я не скажу що її нуль, але дуже низький відсоток".

Немодернізоване обладнання як споживало, так і споживає рекордний обсяг енергоресурсів. Чверть обсягу сталі виплавляють старим мартенівським способом,
який вельми марнотратний і пожирає величезний обсяг імпортного палива

У підсумку немодернізоване обладнання як споживало, так і споживає рекордний обсяг енергоресурсів. Чверть обсягу сталі виплавляють старим мартенівським способом, який вельми марнотратний і пожирає величезний обсяг імпортного палива.

"Природний газ у доменному виробництві використовується тільки у двох країнах – в Росії та Україні, – констатує Перконос. – Більше ніде".

Завищену собівартість виробництва металургам забезпечує не тільки його технологічна давність, а й ринковий феодалізм. Практично вся сировинна база, без якої ніякої сталі не звариш, перебуває в руках однієї компанії, яку контролюють два бізнесмени – Ахметов і Новинський.

Завищену собівартість виробництва металургам забезпечує не тільки його технологічна давність, а й ринковий феодалізм. Практично вся сировинна база, без якої ніякої сталі не звариш, перебуває в руках однієї компанії

Залізорудні ГЗК, шахти, які видобувають коксівне та енергетичне вугілля – це потужний важіль з придушення будь-якої конкуренції. За даними інвесткомпанії Dragon Capital, компанія ДТЕК (власник – Ахметов) контролює 66% національного видобутку енергетичного вугілля. Як результат, каже Крайніков, внутрішні ціни вкрай перегріті.

"Українське вугілля незавидної якості, дорожче, ніж найкраще світове вугілля", – обурений експерт.

Коли Алексєєнко чує слово "вугілля", його рука тягнеться до телеграми. Вона датована 19 листопада, адресована керівництву ДТЕК і підписана міністром енергетики та вугільної промисловості Юрієм Бойком. У ній великий чиновник пише, що з листопада 2012 року сировина повинна закуповуватися винятково у ДТЕК або у держпідприємств, оскільки останні стикаються зі складнощами в реалізації продукції. "А також припинити закупівлю вугілля з ресурсу недержавних виробників", – завершується цей лист.

"Ви розумієте, що відбувається?" – обурюється Алексєєнко. Тепер його завод не може закуповувати вугілля в іншого постачальника, з яким зазвичай мав справу.

ДТЕК не тільки вугільний, а й електроенергетичний монополіст, що контролює більшу частину вітчизняних обленерго, він таки є єдиним експортером видобутого в країні струму. За даними Dragon Capital, компанія контролює 29% в електро- і 59% в теплоенергетиці.

За кордон ДТЕК відправляє електроенергію за встановленими держцінами – $ 60 за 1 кВт / год, дорожче ніхто не купить. Але всередині країни мінімальна вартість 1 кВт / год – $ 93, і дешевше в Україні купити немає в кого. Феросплавні підприємства – одні з найбільших споживачів обленерго. У них немає вибору – плати або вмирай.

За рівних складових вартість електроенергії у кожній 1 т імпортних феросплавів – $ 250, а українських – $ 391

Алексєєнко включає калькулятор і починає рахувати, якої фори обленерго дало його закордонним конкурентам. Після простих множень виходить, що за рівних складових вартість електроенергії у кожній 1 т імпортних феросплавів – $ 250, а українських – $ 391. "Ну як перетиснути різницю у $ 150?" – запитує топ-менеджер.

З цими цифрами керівництво Запорізького і Стаханівського феросплавних оббігло всі владні кабінети. Безрезультатно. Корреспондент запитав у ДТЕК: "Хіба не у ваших економічних інтересах знизити тарифи до прийнятних, щоб зберегти велике виробництво і великого клієнта? Чому закупівля вугілля повинна проводитися тільки у вас чи у держкомпаній?". Після трьох днів мук у ДТЕК відповіли, що утримаються від коментарів.

Скорочені штати

Алексєєнко проводить для Корреспондента екскурсію в цеху, де вироблявся високотехнологічний металевий марганець. Він розповідає, що ще рік тому тут працювали близько 450 професіоналів своєї справи. Тепер тут бродять три охоронці, які охороняють німецьке і шведське обладнання, в яке власники вклали $ 100 млн.

Тільки у Запорізькій області з металургії викинуті 15 тис. робітників

Усі печі і пульти управління наглухо заварені – як у цьому, так і в сусідніх цехах. Близько 1,5 тис. осіб втратили досить добре оплачувану роботу. Ще в листопаді середня платня по заводу становила 4,2 тис. грн. Але не одним ЗЗФ сита нинішня криза. Тільки у Запорізькій області з металургії викинуті 15 тис. робітників.

"Це вже революційна ситуація, – констатує Сєдов. – У них же є сім'ї, а отже, постраждали 50-60 тис. осіб".

Рибалко розповідає Корреспонденту про сотні поламаних доль працівників ЗАЛКу. Сьогодні тут працюють 270 осіб. У кращі часи їх було понад 6 тис. Нещодавно колишній бригадир анодників (фахівець з виробництва алюмінію), людина з вищою освітою, а нині – охоронець запорізького стриптиз-бару завітав до Рибалка.

"Він до мене прийшов і каже: "Сергію Олександровичу, можна я візьму у вас кубок, який я виграв на спартакіаді [з армрестлінгу]?". – "Льошенька, а навіщо він тобі?" – питаю його. – "А я поставлю його в стриптиз-барі, нехай знають, хто їх охороняє", – Рибалко робить паузу. – Ви смієтеся? А мені плакати хочеться".

Багатьом фахівцям після тотального скорочення на українських підприємствах пощастило зберегти себе в улюбленій професії. Щоправда, для цього довелося
залишити країну

І все ж багатьом фахівцям після тотального скорочення на українських підприємствах пощастило зберегти себе в улюбленій професії. Щоправда, для цього довелося залишити країну. Колишній начальник відділу на ЗАЛКу очолює тепер алюмінієвий завод у Нігерії, з ним туди переїхали п'ять його колег. Ще один вчорашній залківець сьогодні є заступником директора з виробництва в Гвінеї.

Урал, Красноярськ, Іркутськ, Казахстан – Рибалко не може зупинитися, перераховуючи географію втечі висококваліфікованих колег. Він дивується: якщо у всіх бідах металургів винна світова криза, то чому в Африці, Росії та Казахстані робота є, а в Україні її немає?

Кореспондент по черзі запитав у трьох своїх співрозмовників: "Чи є у вас підстави вважати, що успішні підприємства ведуться до банкрутства штучно, щоб бути недорого купленими структурами, близькими до влади?". Алексєєнко, Рибалко і Крайніков відреагували на запитання однаково – завбачливо покосилися на диктофон. Але відповіли всі по-різному.

Перший сказав: "Не виключаю". Другий запротестував: "Я в політику не втручаюся". Третій скромно відповів: "А навіщо?".

"Рано чи пізно ви зіштовхнетеся з тим, що вам вже нікого буде поглинати, ви будете змушені змагатися з акулами капіталізму і ви ж програєте [через технологічну відсталість], – резюмує Крайніков. – Ми ж бачимо, що український експорт скорочується".

***

Цей матеріал опубліковано в №51 журналу Корреспондент від 28 грудня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.