Корреспондент: Точка зору. Дурість й упередження

У відповідь на закон, прийнятий у США з метою покарати російських чиновників, причетних до порушення прав людини, держдума і Кремль вдарили по сиротах у своїй країні, пише російський журналіст Сергій Мулін у колонці, опублікованій у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.

Всі, звичайно, забули цей слоган Сибірського цирульника Микити Михалкова – фільму, знятого для американської аудиторії заради другого Оскара на гроші уряду РФ, але проваленого в обох прокатах, картини, після якої метру вітчизняного кіно зрадила муза.

Зараз, після того як у відповідь на прийнятий у США закон Магнітського Росія в односторонньому порядку заборонила янкі всиновлювати дітей у нашій країні, саме час нагадати, що це за слова, хто їх говорить і з якого приводу. А вимовляє їх типовий армійський сержант десь на Дикому Заході, який уже не знає, як впоратися з непокірливим рядовим, і викликав на підмогу у військову частину його матір-американку. Та зізнається, що зачала дитину в засніженій Росії від палкого місцевого кадета, і звучить цей гімн-капітуляція типового "пса війни" перед генами і духом східних слов'ян.

Що не вдалося пояснити публіці по обидва боки океану затятому патріоту з Москви, скажуть сухі цифри статистики: з 1999 по 2011 рік, як свідчать дані урядового департаменту США з іноземного усиновлення, у Сполучені Штати переїхали жити понад 45 тис. сиріт з Росії – це друге місце після Китаю, звідки взяті на перевиховання близько 66 тис. дітей, майже вп'ятеро більше, ніж з України (8.889), і в сім разів (6.421), ніж із Казахстану. Жалісливі янкі, зрозуміло, намагаються поліпшити свій генофонд за рахунок вихідців з держав-конкурентів, і націю екс-емігрантів зрозуміти можна.

Що в голові не вкладається, так це рішення російського керівництва дати по руках американським усиновителям саме у вигляді помсти за прийнятий США суто
внутрішній закон

А ось що в голові не вкладається, так це рішення російського керівництва дати по руках американським усиновителям саме у вигляді помсти за прийнятий США суто внутрішній закон.

Акт цей забороняє адміністрації президента Барака Обами видавати в'їзні візи в Штати і вимагає від їхньої фінансової влади накладати обмеження на грошові операції в доларах осіб, причетних до загибелі в СІЗО російського адвоката Сергія Магнітського. Мабуть, чиновників напружили дві обставини: перша – список буде закритим від широкої публіки, тобто потрапити в нього теоретично зможе будь-хто, чия совість нечиста (підозрювати себе зсередини і тремтіти як осиковий лист на півдорозі до своєї нерухомості й активів на Заході – випробування не для слабонервних ), ну й друге, головне, що кинулося в очі під час трансляції з конгресу по каналу C-SPAN, – законопроект для простоти там іменувався Аbout Russian Federation. Той факт, що в пакеті "Американська Магнітського Аномалія" заразом скасувала і поправку сенаторів Джексона – Веніка про режим торгівлі зі США, що стала в СРСР притчею во язицех з 1973 року, якось пройшов повз увагу Кремля. Щастя від здобуття стало для Москви меншою цінністю, ніж ймовірні втрати "своїх".

Ні для кого в світі не секрет, що правляча сьогодні в Росії профспілка колишніх спецслужбістів – її ще іноді називають кооперативом Озеро, як дачне селище під Пітером, де нинішній президент Володимир Путін обріс зв'язками в бутність віце-мером північної столиці, – одна з найбільш "прозахідно налаштованих" еліт в історії. Більше, ніж за часів Політбюро ЦК КПРС, вже точно. У них там і діти, і гроші, в Лондон й інші знакові міста вони їздять на уїк-енд до сімей частіше, ніж у службові відрядження по країні. У цьому сенсі, якби він був прийнятий не тільки в США, але й хоч однією країною Євросоюзу, закон Магнітського стане для режиму влади в Москві ахіллесовою п'ятою.

РФ Володимира Путіна не звикла до ролі вигнанця,  навіть більше, хоче прямо протилежного – розкритих навстіж обіймів, тому так і огризається.

Так в Росії буває щоразу, коли треба показати світові, що в країні немає ніякої п'ятої колони – типу війни з Грузією – і воля спущена із самого верху політичного олімпу

А що робить обдурена в надіях ядерна наддержава, яка не бажає поривати з партнером? Впадає в істерику й б'є по хворому місцю. Базу НАТО під Ульяновськом, де транзит вантажів до Афганістану не викликає захоплень ні у місцевої публіки, ні у лівих по всій країні, зрозуміло, ніхто не чіпає. Зате всі справи з усиновлення дітей у США (переважно інвалідів з сирітських будинків, яких тричі відмовилися взяти в сім'ї вітчизняні громадяни: економічно не потягнуть) раз – і зупинені. Угода з держдепом, що полегшує цю процедуру, розірвана, хоча Сергій Лавров, глава МЗС, який підписував його з Хілларі Клінтон, проти, як і три інших члени уряду Дмитра Медведєва, в тому числі міністр освіти і соціальний віце-прем'єр. "Антимагнітський" закон, його ще іноді називають актом про скасування на території Росії всесвітнього тяжіння, внесений до держдуми спікером нижньої палати парламенту і лідерами всіх чотирьох фракцій і, зрозуміло, прийнятий на ура непристойною більшістю депутатів. Так в Росії буває щоразу, коли треба показати світові, що в країні немає ніякої п'ятої колони – типу війни з Грузією – і воля спущена із самого верху політичного олімпу. По суті це відповідь на просте запитання, з ким ви, майстри. І проста відповідь: з Ним.

Тим не менш політичний клас країни не вичерпується одним президентом, чий автограф під забороною всиновлювати російських дітей конкретно у США і нікуди більше з'явився в День Ірода, 28 грудня, і покірними парламентаріями. На старий Новий рік у Москві призначений марш проти "закону негідників", і він загрожує перевершити за масовістю всі російські Майдани останнього року. Росіяни все-таки люблять своїх дітей більше, ніж рідна держава, яка вирішила заморити приречених сиріт у спецінтернатах, але не ділитися вітчизняним генофондом з уявним, як зазвичай, потенційним супротивником. Не виключено, що в підсумку всі знову прийдуть на Болотну площу, в самому кутку якої стоїть монумент російського скульптора, до речі, громадянина США Михайла Шемякіна Діти – жертви пороків дорослих. Там хлопчика і дівчинку оточують монстри з нелюдськими головами. Ось так іноді римується історія з географією.

***

Ця колонка опублікована у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua