Корреспондент: Пішов по великій політиці. Інтерв’ю з телеведучим Євгеном Кисельовим

Євген Кисельов, екс-ведучий ток-шоу Велика політика на Інтері, в інтерв’ю Христині Бердинських розповів про друга з Адміністрації Президента, три слабкості опозиції й українських масмедіа, які набагато вільніші за російські. Матеріал розміщено у №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року.

Новий рік для відомого телеведучого Євгена Кисельова розпочався не надто весело: його ток-шоу Велика політика, що виходило на телеканалі Інтер і стало одним з основних публічних дискусійних майданчиків для політиків і держчиновників, закрили. Із самим ведучим телеканал не захотів продовжувати контракт.

Про закриття шоу заговорили через тиждень після того, як власник Інтеру Валерій Хорошковський подав у відставку з посади першого віце-прем'єр-міністра. Свій вчинок Хорошковський пояснив незгодою з повторним призначенням Миколи Азарова на посаду голови уряду.

Грюкнувши дверима в Кабміні, Хорошковський також закрив двері в ефір для Великої політики: з кінця січня 2013-го в ефірі Інтеру пішло нове ток-шоу – Справедливість з Ганною Безулик. Навіть більше, 1 лютого екс- продав медіагрупу Inter Media Group в себе телеканал Інтер мільярдерові Дмитру Фірташу Хорошковський продав акції медіагрупи з розрахунку її вартості $ 2,5 млрд.

У підсумку Кисельов позбувся не тільки посади і телепроекту, а й колишнього шефа, а також місця роботи. Тому інтерв'ю Корреспонденту колишній гендиректор російського НТВ, який уже майже п'ять років працює в Україні, давав у редакції журналу.

Що зіграло свою роль – занурення у світ колег по цеху або нинішній напівофіційний статус Кисельова – незрозуміло, але в ході розмови телеекспат відверто висловлював свої думки, не боявся гострих формулювань і залишив без відповіді лише одне запитання – про причини закриття Великої політики. Все інше – починаючи від причин появи качок в ефірі ток-шоу і закінчуючи контактами з Адміністрацією Президента – він описав без приховування.

- Ви дізналися про прийдешнє закриття Великої політики до відставки Валерія Хорошковського або вже після?

- Формально мене про це проінформували буквально за кілька днів до Нового року, коли відставка Хорошковського вже давно відбулася, а на Інтері тільки лінивий ще не був в курсі, що замість Великої політики нишком готують до виходу програму Безулик. Я ж до того моменту вже знав, що як мінімум без роботи не залишуся.

- Закриття шоу збіглося зі зміною інформполітики на Інтері. У новинах стали більше критикувати владу. Може, ваше шоу закрили, оскільки воно було надто добрим стосовно влади? І хто ініціював це закриття – власник, менеджмент?

- Всі більш-менш істотні рішення на телеканалі, поки він належав Валерію Хорошковському, приймав Валерій Хорошковський. Це питання до нього. Дозволю собі лише уточнити: інформполітика каналу почала робити, так би мовити, демонстративні кульбіти набагато раніше, місяця за два до обговорюваної події.

- Але з чим ви пов'язуєте таке рішення?

- Повторюю, це питання не до мене. Хочу лише зауважити: топ-менеджери Інтеру, тепер вже, як я припускаю, колишні або без п'яти хвилин колишні, в цій незручній ситуації поводилися зі мною надзвичайно коректно і люб'язно. Шкода тільки, що Валерій Хорошковський зволів особисто зі мною не зустрічатися, щоб повідомити мені про своє рішення, переклав цю малоприємну місію на підлеглих. Але я його розумію: мені доводилося розлучатися зі своїми співробітниками, це завжди важко і неприємно.

- В останньому сезоні у вашій програмі були ринг, рояль, навіть кухарі на кухні. Багатьох інтернет-користувачів зачепило, що напередодні Дня пам'яті жертв Голодомору в ефірі Великої політики смажили качку по-пекінськи. Ви хотіли з політичного шоу зробити розважальне? Навіщо?

- Інтерес публіки до політики завжди змінюється циклічно, напередодні президентських виборів він на піку, через рік-півтора після виборів – у нижній точці. Розуміючи це, я шукав способи оживити глядацький інтерес до моєї програми: вже в передостанньому сезоні, починаючи з вересня 2011 року, ми стали вносити до програми елементи інфотейнменту. Тоді ваш покірний слуга чого тільки не робив – одного разу навіть в студію на велосипеді в'їхав.

- Ці експерименти були виправдані?

- Щось виходило, щось не виходило. Історія, що в епізоді з качкою ми "тримали дулю в кишені", когось спеціально хотіли образити, – 100%-ва конспірологія. Ми тоді почали з того, що під знамениту пісеньку про каченят запустили в студію групу дресированих качок. Вони пройшлися по студії, і тільки потім з'явився я і пояснив причину качиного дефіле: є такий політичний термін, "кульгава качка", – так називають політика, якому незабаром неминуче належить піти у відставку, – от і сьогодні у нас в студії депутати ще чинної Ради, які в новий парламент не потрапили, – класичні "кульгаві качки". А в кінці випуску ця сама кульгава качка була нібито принесена в жертву, приготовлена ​​по-пекінськи і з'їдена – в ім'я успіхів парламенту нового скликання (насправді, як пишуть у титрах американських бойовиків, під час зйомок жодна дресирована качка не постраждала).

- У 2011-му у вас в шоу практично не з'являлися Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, тобто топ-опозиціонери. З чим це було пов'язано? Це було побажання власника, радників з Банкової чи ваше особисте рішення?

- 2011-й був так давно, що я вже, чесно кажучи, багато чого не пам'ятаю. Телебачення – це одномоментна історія. До речі, у Кличка в той час був таки дещо інший статус – знаменитий боксер, чемпіон світу і лише потім, за сумісництвом, – глава невеликої партії, представленої винятково в столичній міськраді. Щойно у нього з'явилися амбіції на щось більше, він відразу став у мене з'являтися. Що стосується інших ...

- Яценюка наприклад.

- Яценюк, [один з лідерів Батьківщини Олександр] Турчинов й іже з ними дуже часто обумовлювали свою появу в студії таким набором умов, які я прийняти не міг. Але навіть не це головне. Лідери опозиції розучилися бути ньюсмейкерами, створювати інформприводи для того, щоб потім виконувати соло в телепрограмах. Що ми від них чули, окрім гучних гасел і нічим не підкріплених словесних випадів на адресу опонентів?

На Заході будь-який журналіст-початківець знає: чергова заява політика, як правило, не є ні подією, ні навіть новиною, що заслуговує на згадку. Ви зробіть що-небудь таке, щоб про це вся Україна тільки й говорила – і тоді я телефон вам обірву, під дверима буду ночами вартувати, аби ви до мене в студію прийшли.

Я вам більше скажу: навіть під час останньої передвиборчої кампанії лідери опозиції зовсім не рвалися до мене на ефір. Деякі – з тих чи інших тактичних міркувань – взагалі жодного разу не взяли участь у дебатах на нашому Політичному рингу, деяких доводилося довго вмовляти.

- Чи траплялися ситуації, коли склад учасників ток-шоу визначала не редакція програми, а партійні штаби?

- Так, на жаль, це українська телевізійна реальність. Штаби кажуть: або ми до вас посилаємо депутата N, або від нас не буде нікого. І що з цим поробиш?

А що стосується улюбленої теми, що хтось щось радить ... З Валерієм Хорошковським, коли я тільки починав працювати на Інтері, ми зустрічалися досить часто, а потім все рідше. А за останній рік ми бачилися, по-моєму, тільки одного разу. Особисті стосунки у нас склалися, не приховую, прохолодні. Думаю, з причин психологічних, вікових, культурологічних. Ми виявилися занадто різні. Але я все одно буду з вдячністю пам'ятати про те, що Хорошковський свого часу запросив мене працювати на Інтер і дав мені можливість повернутися до професії телевізійного політичного оглядача, яка в Росії – у всякому разі на великих каналах – померла.

- Кажуть, що більше радив [з приводу тем і складу учасників програми] навіть не Хорошковський, а Ігор Шувалов, позаштатний радник глави Адміністрації Президента.

- Ігор Шувалов – один з багатьох моїх добрих київських знайомих. Ми з Ігорем – не побоюся сказати про це – навіть приятелюємо. Обидва – москвичі, через різні обставини нашого життя осілі в Києві. Він блискучий професіонал, тонкий знавець українського політичного життя, відмінно розбирається в роботі ЗМІ. Спілкуватися з ним одне задоволення. Це вам, думаю, можуть підтвердити багато відомих українських політичних журналістів, наприклад [співробітники інтернет-видання Українська правда] Мустафа Найєм або Сергій Лещенко, для яких Ігор Шувалов є, наскільки я знаю, точно таким самим давнім і добрим знайомим. Але говорити про те, що Шувалов щось вирішував за мене в моїй програмі, – те саме, як казати, що Шувалов вирішує щось за Лещенка або Найєма.

- Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в Україні? Чи не складається враження, що Київ деколи сліпо копіює досвід Москви у справі закручування гайок?

- Поживіть трохи в Москві, попрацюйте, тоді відчуєте, що таке справжнє закручування гайок. Дня не проходить, щоб когось не звільнили. Буквально сьогодні (інтерв'ю проходило 4 лютого) відкриваю Facebook і з'ясовую, що моя добра стара знайома Віра Кричевська, яка очолювала супутниковий телеканал документального кіно 24_Dос, звільнена. Щотижня щось таке відбувається.

Ступінь свободи української журналістики в порівнянні з російською на порядок вищий. Тут існують прямі ефіри, на які регулярно ходять представники опозиції і де вони говорять все, чого хоче їхня душа. На російському телебаченні всі ефіри криві, тобто йдуть у запису і зайві слова вирізаються.

- У новому Кабміні і на багатьох керівних посадах зараз працюють друзі родини Президента. Навіть термін такий з'явився – Сім'я. Як ви думаєте, чому це сталося? Янукович чогось боїться? Бунтів, зради у своїй команді?

- На мій погляд, особистісний фактор у політиці – річ цілком природна. Я б тут не згущував фарби. У політиці так часто буває – президент, прем'єр, лідер партії приходить до влади, спираючись на підтримку якихось союзників, самостійних сильних гравців, а потім потихеньку починає їх позбавлятися, консолідувати владу, спираючись на власні креатури, яких він, природно, шукає десь в ближньому колі. Так, у суспільстві можуть виникати питання, наприклад, наскільки Сергій Арбузов готовий до ролі прем'єра або хтось з інших молодих висуванців [Президента Віктора] Януковича – до своїх нових високих посад. Але ж уряд в підсумку Арбузов поки що не очолив. Звичайно, зараз він – фаворит Януковича, сумнівів у цьому немає. І, напевно, тому, що він давно знає його особисто, в тому числі через сина. При цьому Віктор Федорович, якого багато моїх колег люблять зображати людиною обмеженою, в дійсності людина досвідчена, розумна, хитра – цілком "політична тварина". Він бачить, що ще не настав час для того, щоб змінити Миколу Азарова на Арбузова.

- Як ставитеся до української опозиції, наскільки вона є сильною? І які її перспективи на найближчі роки?

- На це запитання я вже частково відповів. Чим старшим я стаю, тим більше набуваю здатності дивитися на політиків без гніву і пристрасті. Як я ставлюся до української опозиції? Я за нею спостерігаю. Мені здається, що опозиція допускає багато помилок, що опозиція слабка. Слабка в тому числі тому, що вимушена шукати фінансову підтримку там, де її, за ідеєю, шукати не можна. Я нічого не стверджую, я лише констатую: надто багато розмов, що Яценюка фінансує Рінат Ахметов, Свободу – Ігор Коломойський і так далі.

Чи не найбільшою проблемою української опозиції є те, що вона самовпевнено не розуміє, що величезна кількість розумних людей в Україні не може пробачити їй бездарного провалу "помаранчевого проекту"

Є ще одна суттєва річ. Мені здається, що чи не найбільшою проблемою української опозиції є те, що вона самовпевнено не розуміє, що величезна кількість розумних людей в Україні не може пробачити їй бездарного провалу "помаранчевого проекту", вважає, що вона не виправдала кредит довіри, виданий їй в дні Майдану, і просто втратила в неї віру – нові спроби політичних зірок 2004 повернутися до влади в багатьох громадян не викликають нічого, крім роздратування. Це не стосується, втім, Віталія Кличка. З цієї точки зору у нього великий потенціал. Але йому треба ще дуже багато працювати над собою, щоб він сам і його політсила сприймалися в суспільстві стовідсотково всерйоз.

- Ваше ток-шоу виходитиме на Інтері?

- Не готовий поки що це обговорювати. Я не виключаю для себе можливості повернення на Інтер. Але для цього як мінімум мене повинні туди запросити, а я повинен подивитися, у якій якості мене запрошують, на яких умовах. І подумати, напевно.

- Ви знайомі з мільярдером Фірташем?

- І так і ні. Коли я тільки приїхав до Києва і починав працювати на каналі ТВі, він приходив до нас на одну з програм. Це було, по-моєму, ранньою весною 2009 року. Тоді ми з ним розкланялися. Інтерв'ю у нього брав інший журналіст. Я при ньому був присутній, представився: "Євген", він: "Дмитро". Ось, власне, і все.

- Разом з колишнім прем'єр-міністром Росії Михайлом Касьяновим ви написали книгу Без Путіна. Політичні діалоги. Готові написати книгу Без Януковича у співавторстві з екс-прем'єром Юлією Тимошенко або Яценюком?

- Ні. Я погодився написати книгу з Касьяновим, тому що мене з ним пов'язують дружні стосунки, я не міг йому відмовити, і до того ж в той момент уже не працював у Росії. І до [президента РФ Володимира] Путіна у мене особливе ставлення з тих часів, коли він розгромив "старе" НТВ. Це в певному сенсі унікальна ситуація, яка навряд чи може повторитися. До того ж писати мемуари – доля людини, яка збирається або у президенти, або відходить від справ. І те й інше не про мене.

***

Цей матеріал опубліковано в №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.