Корреспондент: Пішов у ріст. Інтерв’ю з керуючим директором Group DF Борисом Краснянським

Щоб управляти Group DF, бізнес-групою Східної та Центральної Європи, що найбільш швидко зростає, мільярдер Дмитро Фірташ найняв досвідченого менеджера Бориса Краснянського. У планах останнього – перетворити роботодавця на транснаціонального гіганта українського розливу. Інтерв’ю Олександра Пасховера з новим керівником Group DF розміщено у №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року.

У 2009 році інвесткомпанія Dragon Capital оцінила активи Дмитра Фірташа, власника Group DF, у $ 354 млн. Через два роки ця цифра зросла до $ 2,25 млрд. Темпи приросту - понад 500% на рік. Але й це ще не фінал: у 2012-му підприємець купив 49% Запорізького титано-магнієвого комбінату, а на початку 2013-го на пару із Сергієм Льовочкіним, главою Адміністрації Президента, придбав компанію Inter Media Group (IMG), яка володіє акціями телеканалів Інтер, Інтер +, НТН, К1, К2, Мега, Ентер-фільм, Піксель і MTV Україна.

У світі важко знайти аналог такого стрімкого зростання капіталізації за такий короткий час. Важко, тому що його просто немає.

Все це господарство, що динамічно зростає, перебуває в руках Бориса Краснянського, керуючого директора Group DF, – ще одного вдалого придбання Фірташа, зробленого у 2012 році.

Краснянський, колись – керуючий партнер PricewaterhauseCoopers в Україні, а також фахівець зі стратегічних консультацій у Центральній і Східній Європі, Росії, Туреччині, Греції, Ізраїлі, тепер займає офіс у 33-поверховому столичному бізнес-центрі Парус, що також належить Group DF. Його особистий діловий простір розміром з кабінет начальника ЖЕКу не терпить жодних надмірностей: робочий стіл, кілька стільців, плюс маленька окрема кімнатка, де можна приготувати каву.

Розмова Корреспондента з Краснянським розпочалася з обговорення свіжої покупки – придбання Group DF компанії IMG. Далі 54-річний топ-менеджер пояснив, чому Фірташа цікавлять активи винятково розміром з цілу галузь, навіщо Group DF стягує всі облгази під один дах і за що в Україні не люблять великий бізнес.

- Зараз телебізнес працює у великий мінус. Навіщо Group DF купувати свідомо збитковий актив?

- Так, телебізнес сьогодні працює у великий мінус. Але не треба забувати, що до 2008 року він працював у великий плюс. Зрозуміло, що всі ввійшли в кризу, криза ця затяжна, довга, рекламні бюджети падають. Далі вже стоїть питання віри: може цей бізнес стати прибутковим чи ні? Так от, ми переконані: в довгостроковій перспективі він повинен і може стати прибутковим. Немає сенсу заходити в такий бізнес, якщо ти маєш короткострокові цілі.

- У листопаді Dragon Capital оцінив весь бізнес Валерія Хорошковського [екс-власника IMG] у $ 395 млн. Звідки завищена оцінка покупки телегрупи – $ 2,5 млрд?

- Оголошена цифра може, безумовно, звучати, як космічна. Але я вам скажу так: коли попередній власник до кризи готував цей актив до IPO, інвестбанкіри давали йому оцінку до $ 4 млрд. Якби ви [тоді] спробували порахувати дисконтовані потоки готівки, ви б не вийшли на $ 4 млрд. Якщо ґрунтуватися на цьому методі, то він взагалі повинен був отримати зараз негативну вартість. Тобто нам повинні були б зараз доплатити за те, що ми його беремо. Але в теорії і практиці оцінки бізнесу є одна проста концепція – справедлива ціна. Це та ціна, за якою відбувається угода. IMG володіє низкою каналів, у тому числі 61% Інтеру. В Інтеру є ще два акціонери – Перший російський канал і вдова засновника Світлана Плужникова. До речі, ми з ними теж ведемо переговори.

- Як так вийшло: в той час як весь діловий світ сумує через дефіцит коштів, Group DF, чий бізнес зосереджений в одній із найбідніших країн Європи, проводить масові закупівлі надзвичайно дорогих активів? За кілька років витрачено більше, ніж всі статки Фірташа. Розкрийте секрет "тумбочки" – звідки гроші?

- Усі угоди фінансуються з трьох джерел: перше – власний капітал, друге – позиковий капітал, третє – структурування самих угод. Багато угод передбачають розбивку розрахунків на кілька стадій. При цьому не треба забувати, що бізнеси, які є, – вони генерують доходи. Наші амбіції полягають в тому, щоб нарощувати свої активи, і не тільки в Україні. Ми хочемо вкласти в титанову галузь [ще] $ 2,5 млрд. Ми ведемо переговори з російськими, азіатськими, європейськими банками.

Ви подивіться на українські банки. У них повно грошей. Чи готові вони інвестувати або кредитувати? Мабуть, ні, бо є жорсткі вимоги регулятора. З іншого боку, не так багато переконливих бізнес-планів, які обіцяють вам повернути гроші.

- В Україні склалася ситуація, коли лише два бізнесмени істотно примножують капітали – Фірташ і Рінат Ахметов. Чому?

- Мені нещодавно один з високопосадових представників МВФ сказав, що Україна – одна з найприбутковіших країн світу. А обумовлюється це її недокапіталізованістю.

Тут мало грошей. Подивіться рівень ВВП на душу населення: він нижчий, ніж де б то не було в СНД. Наприклад, сільське господарство. На $ 1, вкладений в Європі і в Україні, тут віддача в десять разів вища. З цієї точки зору вкладення сюди дуже виправдані.

Якщо зробити більш ефективним сільське господарство, то Україна може зростати набагато швидше, ніж решта світу. Але, звичайно, необхідно прибирати мораторій на продаж землі, і тоді цю землю можна буде використовувати для залучення інвестування.

Мені здається, країні треба сфокусуватися на пріоритетних галузях. Що це таке? Це та галузь, яка може вивести Україну на перші місця в глобальних рейтингах. Поки її не дуже видно. Коли я був у Давосі [на Всесвітньому економічному форумі], кореспондент мене запитала: "Як вам здається, яке тут, у Швейцарії, ставлення до України?" Я кажу: "Немає його". Треба, щоб нас помічали. Сільське господарство, виробництво добрив, металургія і, я думаю, титан – якщо їх консолідувати, можна буде потрапити в п'ятірку найбільших гравців у цих галузях. Нас стануть помічати, і ми почнемо створювати ринок. І тоді сюди підуть інвестиції, будуть створюватися робочі місця.

- Ось це й дивує: інвестиції "дуже виправдані", а активи скуповує тільки ахметовський СКМ і Group DF.

- Якщо питання в тому, що у нас є спеціальні умови, то подивіться, де ми купували азотні підприємства. Все на вторинному ринку. Все за величезними цінами. Ціни ці не були публічні, але всі їх приблизно знають. Там були справжні гроші, виплачені справжнім власникам. Останню операцію візьміть [купівлю IMG] – всі ці угоди йдуть за дуже великими цінами. Просто черги на них не стоять. Єдиний виняток – це титанові підприємства, які ми купуємо у держави. Але це не приватизація зразка 1990-х. Ми хочемо придбати активи саме зараз.

- Компанія Ostchem, що входить у Group DF, єдиний великий приватний імпортер газу в Україну, завозить четверту частину всього блакитного палива. Чому саме компанії Фірташа вдалося домогтися такого становища?

- Як ви знаєте, з 2009 року НАК Нафтогаз був монополістом. По суті, з ринку були видалені всі посередники. Не дивно, що за таких обставин ціна зростає. У минулому році ця монополія була знята, і тепер будь-хто може починати займатися поставками газу. Але чому саме ми опинилися там? Я думаю, з двох причин. По-перше, ні для кого не секрет, що ми вміємо цим займатися, – що б не казали про [компанію-посередника, що належить Фірташу] RosUkrEnergo, але, якщо порівнювати ціни, які Україна платила тоді [коли газ в Україну завозила RUE], з тими, що платить зараз, – це речі не можна порівняти.

- RUE – це хороша історія?

- Безумовно! Причому для всіх сторін. А друга причина, чому ми купуємо безпосередньо газ, – у нас немає іншого виходу. Залежно від виду продукції наших хімічних підприємств частка газу в собівартості становить від 65% і вище. Ми купили 8 млрд кубометрів газу, наші підприємства й ОПЗ спожили 6,3 млрд куб. м газу. Наш бізнес настільки залежить від газу, що не спробувати самих себе забезпечити ми не могли б. Для нас це критично.

- У жовтні 2012 року ви сказали Корреспонденту, що Фірташ не причетний до компанії Газтек, яка скуповує активи в облгазах. А хто ж їх скуповує? Чи може бути таке, що найбільший споживач й один з найбільших імпортерів газу не знає, кому належить паливна логістика?

- Газтек не наша компанія. Ми знаємо, хто володіє Газтеком, і зараз і з нею, і з іншими компаніями, які купували акції облгазів, ми ведемо переговори про купівлю їхніх часток. Ми хочемо консолідувати цю галузь, звичайно ж, після схвалення антимонопольних органів. Я думаю, це буде дуже істотна частка всіх газорозподільних компаній України.

- А хто власник Газтеку?

- Ось це вже питання не до мене.

- Чому українці погано ставляться до мультимільйонерів? Хто винен – ​​бізнес чи бідні верстви населення, яким нічого не дісталося?

- Це не тільки в Україні відбувається. Те саме і в Росії, і скрізь, де великі капітали зароблені дуже швидко. Недовіра до багатих людей, до тих, хто володіє бізнесом, створює такий образ ворога. Це від нерозуміння в суспільстві ролі цих людей. Всі без винятку мультимільйонери – це люди, які мають дуже великі амбіції і талант. Це не у всіх є. Це як талановиті художники, талановиті режисери. Їх дуже мало. Вони працюють постійно. Я розумію, що не викличу співчуття в більшості населення, кажучи про те, як багато працюють мільйонери. Але це факт. Вони спроможні створювати щось. Я чув від багатьох з них: "Коли мені стукне 40 років, я піду з бізнесу, сидітиму на Сейшелах або Карибах". Ніхто не пішов. Ці люди націлені на постійну роботу. Вони створюють робочі місця. Факт.

- У жовтні минулого року Корреспондент визначив ключ до успіху бізнесмена Фірташа. Перше – тотальне скуповування активів в окремо взятій галузі, фактично створення монополії на стратегічному ринку. Друге – його бізнес-інтереси міцно злиті з владою, адже він приятелює з колишнім першим віце-прем'єром Хорошковським, віце-прем'єром Юрієм Бойком, а також з нинішнім главою АП Льовочкіним. Доповніть цей список або викресліть зайве.

- Щодо купівлі цілих галузей – так, саме такий підхід. Бачення Дмитра Фірташа в тому, щоб займатися тим бізнесом, який перетворює галузі. Таку галузь треба визначити. Титан. Хімія. Газорозподіл. У сільському господарстві нас немає, ми ще шукаємо там щось цікаве. Тепличний комплекс у Тернопільській області [проект вартістю 30 млн євро, розпочатий Фірташем] – це факультатив. Ми не соромимося говорити, що збираємося консолідувати сектор газорозподілу, хочемо нарощувати там нашу присутність. Те саме і в хімічній галузі. Ми не соромимося заявляти, що володіємо більшістю заводів України з виробництва азотних добрив. Навіть більше, ми хотіли б придбати ще й Одеський припортовий завод.

- Володіючи більшою частиною українських хімкомбінатів, ви монополізували внутрішній ринок, а це вбиває конкуренцію, утримує високі ціни і так далі.

- Ми купили більшу частину азотних компаній, але ми не монополізували весь ринок України. Тут продається багато азотних добрив з Росії, Білорусі, інших країн, і вони конкурують у тому числі за ціною. У споживача є вибір. Але у світі ми ще далеко не перші. Ми ще тільки хочемо вийти на ці ринки. Що стосується газу – коли ви живете в місті Києві, ви можете купити газ тільки у Київгазу. Це монополія за визначенням. Чи є різниця для кінцевого споживача, 50% газорозподілу країни буде належати одній компанії або 25%? У газорозподілі ціни безпосередньо встановлюються державним регулятором для кожної категорії споживачів. Враховуючи те, наскільки вибухонебезпечний цей бізнес, інфраструктуру повинні обслуговувати великі структури, тому що багато дрібних компаній з обслуговування газових мереж несуть у собі великі ризики.

- А друга частина питання?

- Яка пов'язана з владою? Я особистостей називати не можу. Це неправильно. Але що я хотів сказати: в будь-якій країні великий бізнес повинен співпрацювати з владою.

***

Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.